Вибори в Німеччині закінчилися. Переможці та ті, хто програли, — відомі, і політичний ландшафт дуже змінився. Справжня драма, проте, сталася не серед основних партій країни, а на кордонах політичного спектру.
Канцлер Ангела Меркель святкує впевнену перемогу, а її Християнсько-демократичний союз (ХДС) лише дотягнув до повної парламентської більшості. Проте масштаби її тріумфу в першу чергу викликані крахом її ліберального партнера по коаліції, Вільної демократичній партії (ВДП), яка вперше в історії ФРН не буде представлена в Бундестазі.
Ліберали завжди були ключовою частиною німецької післявоєнної демократії — тепер вони поза грою. Відповідальність за це, перш за все, лежить на ВДП. Жодна правляча партія не може дозволити собі таких украй некомпетентних міністрів і керівництво; Меркель потрібно було лише стояти збоку та спостерігати за прилюдним самогубством лібералів, яке тягнулося останні чотири роки.
Опозиційні партії теж поплатилися за відмову вступити в боротьбу з реальністю. Економіка кипить, рівень безробіття низький, а більшість німців живуть краще, ніж будь-коли раніше. Проте, замість того, щоб зосередитися на слабинках уряду — енергетиці, Європі, освіті та родинній політиці — вони поставили свою політичну долю на соціальну справедливість. Оптимістична передвиборча кампанія Меркель набагато краще гармонувала з почуттями німецького електорату, ніж меланхолійні стогони опозиційних партій з приводу бідування робітників, що справедливо розцінювалося як зачіпка для підвищення податків.
Правляча більшість (і, отже, вибори) у Німеччині завжди перемагала в центрі. Попередник Меркель, лідер Соціал-демократичної партії Герхард Шредер, теж знав це. Проте на цей раз її опоненти — соціал-демократи, Die Linke (Ліві) та партія Зелених — звільнили центр і пожерли один одного на лівому крилі. Питання лідерства ще більше ускладнило ситуацію — Пеєр Штайнбрюк від соціал-демократів і Юрген Тріттін від партії Зелених не мали щонайменшого шансу проти Меркель і міністра фінансів Вольфганга Шойбле.
Єдиним новим чинником, який може призвести до структурних змін у німецькій політиці, є зростання нової партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН). Не дивлячись на те, що її частка голосів виборців упала ледве нижче 5%-ої межі, необхідної для входу до Бундестагу, партія показує себе на подив добре. Якщо на цьому успіхові вона зможе збудувати своє лідерство, АдН нашумить під час виборів до Європарламенту наступної весни.
Справді, АдН добре проявила себе в Східній Німеччині (там 2014 року відбудуться треті державні вибори), отримавши багато голосів зліва. Це означає, що АдН може на постійній основі утвердитися на німецькому політичному ландшафті, що ще більше ускладнить повернення ВДП.
Проте, попри крах ВДП та жахливі передвиборчі стратегії опозиційних партій, Меркель потрібен партнер по коаліції. Ліві — це не той варіант, а будь-яка спроба створити коаліцію із Зеленими — партією, яка буде хисткою після шоку від її низьких результатів упродовж досить тривалого періоду часу, — створить нестабільність.
Отже Німеччина залишиться з великою коаліцією — як і хотів німецький електорат. СДП відхреститься від такої перспективи, посидить на паркані і, врешті-решт, здасться, оскільки Меркель володіє потужним дисциплінарним інструментом: вона може провести нові вибори, в яких ХДС, найімовірніше, отримає пряму більшість.
Велика коаліція — це не найгірший варіант. Ніщо не зникає так швидко, як сяйво перемоги на виборах, і німецька ідилія незабаром буде порушена суворою реальністю — киплячою кризою Європейського союзу, Сирією, Іраном і енергетичною політикою.
Необхідність консенсусу особливо гостро стоїть із приводу складних рішень щодо Європи, перед якими сьогодні стоїть німецький уряд. Греція потребує більшого полегшення з приводу заборгованості. Європейський банківський союз і солідарна відповідальність надалі не можуть зволікатися. Те ж саме стосується і багатьох інших питань. Взимку Меркель чекає хвиля незадоволеності, а за нею — європейська виборча кампанія, яка, можливо, спустить ХДС назад на землю.
Ніхто не повинен чекати значних змін у політиці Меркель щодо ЄС або в її підході до питань зовнішньої політики та безпеки. Її позиція з цих питань у даний час схвалюється величезною частиною німецького електорату; і, з певного віку, більшість людей — у тому числі і високопоставлених — важко переживають зміни. Крім того, у цих питаннях вже немає великих відмінностей між правоцентристською ХДС і лівоцентристською СДПН.
Велика коаліція може виявити велику гнучкість у вирішенні кризи євро, проте меншу з питань зовнішньої політики та політики безпеки. Але щодо цього Німеччина багато що отримає від можливості виробити належну зовнішню політику в рамках західного Альянсу, в якому останніми роками спостерігався небезпечний вакуум на місці Німеччини — хоча це, скоріше, слабка надія, ніж конкретні сподівання.
Також буде цікаво подивитися, як Меркель упорається з німецьким заплутаним Energiewende (енергетичний переворот) — переходом до низьковуглецевої економіки, який є найбільш важливим внутрішнім проектом у тимчасових рамках її повноважень. Або вона з ним упорається, або він стане монументальною ганьбою для Німеччини та катастрофою для німецької економіки. Зараз вирішальним питанням є те, чи вистачить у неї хоробрості зосередити всі необхідні обов’язки з цього мегапроекту в міністерстві енергетики і кому вона довірить контролювати це складне завдання.
Покійний редактор тижневика Der Spiegel Рудольф Аугштайн, який ніколи не любив колишнього канцлера Гельмута Коля, до свого коментаря про возз’єднання Німеччини написав заголовок — «Вітаю, канцлере!» Для Меркель недільні вибори відкрили двері, особливо щодо подолання кризи євро та поглиблення європейської інтеграції. Проте до тих пір, поки вона не пройде через неї, я утримаюся від вітань.
Проект Синдикат для «Дня»
Йошка ФІШЕР — провідний член Партії зелених Німеччини протягом майже 20 років, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 рік.
