Представники Інституту світової політики днями побували у Запоріжжі в рамках стратегічного дискусійного клубу «Вільна Україна: як гарантувати безпеку?» Такі заходи вже провели в Харкові та Донецьку. Цього разу спікерами виступили Надзвичайний і Повноважний Посол Австрії в Україні Вольф Дітріх Хайм, науковий директор Школи політичної аналітики Олексій Гарань, головний редактор тижневика «15 min.lt» Рімвидас Валатка, асоційований експерт Інституту розвитку та соціальних ініціатив «Viitorul» (IDIS) у Кишиневі Леонід Літра. На заході також був присутній Сігбйорн Літланд, представник посольства Королівста Норвегії в Україні, учасниками також стали журналісти із різних міст україни.
Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук нагадала, що минулого року команда ІСП була в Запоріжжі із суспільною акцією «Вуличний євроуніверситет». У такий спосіб пояснювали пересічним мешканцям міста переваги підписання Угоди про асоціацію з ЄС. «Сьогоднішня наша мета – поспілкуватися з тими, хто формує громадську думку. Чому ми в Запоріжжі? Бо вважаємо несправедливим, що країна має чути лише Донбас. Треба почути й інші регіони, зокрема Запоріжжя» - пояснила Альона Гетьманчук.
Вольф Дітріх Хайм у своєму виступі нагадав про австрійський національний досвід: «Австрія впродовж багатьох років не має проблем із порушенням територіальної цілісності. Ми знаходимось у дружніх відносинах із Росією. І для нас, австрійців, те, що зараз відбувається, є дуже складним. Австрія зараз займає нейтральну позицію. Історично склалося так, що вона у 50-х роках обрала нейтралітет як інструмент, який допоміг зберегти її цілісність. Політика нейтралітету, обрана Австрією, дозволила впродовж 10-ти років досягнути суверенітету й залишитись у своїх кордонах. Країни, які дотримуються політики нейтралітету, мають власну армію, свої військово-повітряні сили. І вони здатні протистояти агресії у випадку вторгнення. Із вступом до ЄС Австрія почала розділяти спільну політику Європейського Союзу. Коли щось загрожує політиці ЄС, наша країна не дотримується позицій нейтралітету. Після затяжних політичних дебатів 1989-го року, коли вже закінчувалася холодна війна, Австрія вирішила надіслати листа до Брюсселю. У відповідь на це бажання вступити до ЄС Міністерство закордонних справ СРСР висунуло ноту протесту, говорячи, що Австрія, згідно з угодами, підписаними у 50-х роках, зобов’язана займати нейтральну позицію і не може приєднуватися до ЄС. І нині ця нота – без відповіді. Нагадує ситуацію, що відбувається зараз, коли одна країна намагається нав’язати свою волю іншій, із якою межує».
Зі свого боку журналіст, головний редактор тижневика «15 min.lt» Рімвидас Валатка наголосив на необхідності україн цям правацювати із політиками та ЗМІ ЄС: «Сильна й безпечна Україна – це сильне громадянське суспільство, сильна і некорумпована демократична влада, сильна українська армія, сильна українська економіка і бажано демократична Росія, яку, думаю, я у своєму житті вже не побачу, - міркує Рімвидас. - Що треба було б робити? Можна говорити, що від Путіна залежить 70%, від Заходу – 20% і 10% - від вас, якщо, авжеж, ви встигнете. Адже українським дедлайном виходу зі східного простору та впливу була Помаранчева революція. 2004-го року Україна цей час утратила. Що можна зробити сьогодні, щоб Україна була і вільною, і безпечною? Авжеж, потрібно сказати, що Україна втратила не тільки Крим, утратила й Донецьк, і Луганськ. Територія, окупована російськими військами, втрачена не лише для України, а й для всієї цивілізації, тому що Росія ці території тепер буде довго й безкінечно грабувати. Треба спрямувати всі західні фінансові засоби на те, щоб ускладнити життя путінської Росії. Це одне. Друге – і дуже важливе – треба працювати з Німеччиною та німецькими політиками, щоб вона знімала рожеві окуляри, коли дивиться в бік Росії. Третє – треба переконати Францію й інші країни, що цивілізовано спілкуватися з Росією не було можливо ні за царя Івана Грозного, ні за царя Володимира Володимировича. Четверте – навіть якщо ми переконаємо Німеччину й деякі інші свої країни-союзники, що ми будемо робити? І що ми робитимемо, коли до ЄС вступить Сербія? Думаю, що прийняти Сербію зараз до ЄС, - це прийняти ще одного таємного союзника Путіна. Члени НАТО, ми всі повинні подвоїти витрати на оборону. Війна вже триває, Путін воює в Україні та власне з нею, але підозрює, що воює з усім Заходом. Ми всі повинні розуміти, що Путін є створінням трохи страшнішим, ніж Гітлер. Хоча б в одній сфері: Гітлер своїх солдатів хоронив із почестю, а Путін власних, які гинуть в Україні, ховає, як собак».
Український експерт, науковий директор Школи політичної аналітики Олексій ГАРАНЬ прокоментував думки спікерів із Австрії й Литви так:
«Пан Посол Хайм говорив про австрійський нейтралітет, який після вступу до ЄС теж видозмінився. Я знаю, що пан Хайм дуже добре розуміє ситуацію в Україні і є нашим великим другом. Але правдою є те, що дійсно в Австрії, як і в багатьох інших європейських країнах, загалом суспільство, журналісти, частина експертів і політиків не розуміють, чому треба давати жорстку відсіч Путіну на те, що відбувається в Україні. Є два варіанти відповіді. Перший – негативний, це політика умиротворення. Другий приклад – іншої реакції: для Австрії, в силу історичних причин, обрали модель нейтралітету. Але був зовсім інший приклад реакції Заходу. Коли у Греції йшла громадянська війна, в якій комуністи підтримувалися Сталіним, і коли Сталін готував напад на Туреччину. Тоді була доктрина Трумена, яка надала військову допомогу Греції і Туреччині. Потім – прийняття цих країн до НАТО. Коли канцлер Аденауер обрав політику членства до НАТО у 1955-му році. Аденауер тоді обрав модель розколеної Німеччини, але тієї, яка є міцно інтегрованою і в НАТО, і в майбутній ЄС. До речі, чи був тут консенсус у німців? Ні, не було, тому що найпотужніша опозиційна партія Німеччини – соціал-демократів – виступала проти вступу Західної Німеччини до НАТО. Але Аденауер обрав інший шлях, справжній державний діяч мислив далеко вперед. Тепер другий момент – щодо того, що від України залежить 10%, 70% - від Путіна, 20% - від ЄС. Дійсно, значною мірою доля вирішення того, як буде розвиватися ситуація на Сході України, залежить від Путіна. У мене було дві поїздки в зону АТО і днями я був у дніпропетровській лікарні, де лікуються бійці. І, як не парадоксально, але після цих поїздок у мене з’являється віра, що ми переможемо. Зокрема через те, що бачу поранених людей, які кажуть, що повертатимуться й будуть воювати. І говорять це чистою російською мовою. Я бачу, що ми цілком можемо перемогти. Інша річ – коли і як. Чи потрібні вибори в умовах війни? Потрібні! Я абсолютно переконаний, що треба перезавантажити цей парламент і п’яту колону Путіна в ньому. Абсолютно очевидно, що новий парламент буде кращим. Але напередодні виборів Путін може почати наступ, мета якого полягає у зриві виборів».
Під час заходу колектив Інституту світової політики провів своєрідний референдум. Кожен з учасників і слухачів дискусії мав можливість проголосувати за той формат безпеки, який, на його думку, є найбільш адекватним для України. За результатами голосування, 0% обрали варіант «організація договору колективної безпеки» (йдеться про проросійський блок безпеки); 21% опитаних стали прихильниками ідеї нейтралітету; 43% - інтеграції в НАТО; 26% - двостороннього формату відносин із союзником США; 10% - вимоги про відновлення Україною ядерного статусу.
Уряд Норвегії, агенція «Інтерньюз» і посольство Швеції посприяли тому, щоб цей захід відбувся.
