28 — 29 червня в Стамбулі відбудеться саміт НАТО. Як стало відомо на минулому тижні, в рамках цієї важливої зустрічі буде проведено засідання Комісії Україна — НАТО на найвищому рівні. Про нинішній стан відносин між Києвом та Альянсом за місяць до «стамбульської події», а також про оцінку військової реформи, яка проводиться в нашій державі,— в інтерв’ю з директором Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішелем ДЮРЕ.
— У одному з інтерв’ю ви зазначили, що найголовніше питання, яке необхідно вирішити українцям, — визначитись, чи справді вони хочуть бачити Україну в євроатлантичних структурах. У чому, на вашу думку, причина невизначеності та необізнаності українців стосовно НКТО?
— НАТО — це організація незалежних демократичних держав, які об’єдналися в союз із власної волі та згоди, а не за чиїмось наказом. На мій погляд, населенню України бракує не обізнаності, адже про НКТО досить багато говорять, а реальних знань про поточний стан справ у НАТО та у взаємовідносинах між Україною та НАТО. І, зрозуміло, люди більше переймаються щоденними побутовими проблемами, ніж геополітичними питаннями. Я пригадую підсумки одного з останніх опитувань громадської думки, проведеного кілька місяців тому, коли виявилося, що не так багато людей в Україні були добре обізнані з проектом політичної реформи, хоча ЗМІ тоді працювали на повну силу. Центр інформації та документації НАТО в Києві — невелика організація, й ми не маємо таких потужних засобів поширення інформації. Відверто кажучи, брак знань про НАТО — це проблема, з якою ми також стикаємося в державах- членах Альянсу, де ми маємо так само роз’яснювати фундаментальні зміни, які сталися протягом останніх років, та розповідати про нові завдання НАТО. У цьому плані Україна не дуже відрізняється від решти країн євроатлантичного регіону. У країнах НАТО роз’яснювальні кампанії стосовно Альянсу проводять національні уряди, а не власне НАТО як організація.
Коли я подорожую Україною, я усвідомлюю, що тут усе ще дуже поширені стереотипи та викривлені уявлення про НАТО. Населенню досі властива підозрілість стосовно західних міжнародних організацій, до НАТО зокрема. І це прикро, оскільки Україна значно більше наблизилася до євроатлантичних структур, ніж дехто може собі уявити, особливо в оборонній галузі, тому що на державному рівні проголошено курс на євроатлантичну інтеграцію й навіть розроблено Державну програму інформування населення щодо євроатлантичного співробітництва. Водночас у окремих навчальних установах, що готують фахівців для структур безпеки, все ще використовуються підручники про НАТО… радянського зразка! Я сподіваюся, що ситуація виправиться.
— У Збройних силах України триває процес реформування. Які труднощі можуть очікувати на українських військових при вирішенні цього завдання?
— Опиратися змінам — природно для людини. Будь- яка реформа в когось викликає відчуття розчарування, в когось — задоволення. Україна — не перша європейська країна, яка має пройти шлях оборонної реформи та усвідомити, що сама ідея реформи має стати невід’ємною частиною трансформації.
На мою думку, одним з найскладніших завдань в Україні буде переконати тих, хто підлягає скороченню, що альтернатив реформі не існує, та, з другого боку, переконати громадськість, що кошти, витрачені на реформу, не змарновані, але витрачені на користь майбутнього держави. Інше питання — виділити реальні ресурси, й українська преса зараз багато про це говорить. Психологічні бар’єри — це ще одна можлива перешкода, через яку можуть виникати труднощі, наприклад, стосовно розподілу ресурсів, політичної підтримки тощо. Ось чому виключно важливо підтримувати постійні зв’язки з платниками податків, надаючи їм відповідну інформацію стосовно перебігу реформи.
— Ви як колишній голова експертної групи НКТО з питань соціальної адаптації розумієте, що реформування армії веде до суттєвого скорочення її чисельності. Це, на жаль, створює соціальну напругу в суспільстві. Чи може бути корисним досвід країн НКТО при вирішенні цього питання?
— Думаю, усі погодяться з тим, що це вкрай складна проблема. Рівень демократичності держави вимірюється тим, наскільки в ній цінують людей. Досвід країн НАТО як такий відрізняється за національними особливостями, втім, може наштовхнути на певні корисні ідеї. Багатого досвіду з реформування набули колишні країни-учасниці Варшавського договору, й саме їхній досвід міг би бути особливо корисним Україні з огляду на близькість економічних умов. Україна, безумовно, може використовувати досвід НАТО, але ми вже докладно вивчали та опрацьовували це питання разом.
Я хотів би лише закликати Україну залучити досвід НАТО в напрямі розробки програм фінансування за рахунок зовнішніх джерел, щоб дещо послабити суспільну напруженість. Відповідно до результатів дослідження Світового банку, проведеного в Хорватії у 2000 році, комплексна оборонна реформа та програми працевлаштування звільнених військовослужбовців можуть сприяти збільшенню ВВП майже на 1%. Звільнені військовослужбовці мають розглядатися не як проблема, а як новий кадровий потенціал, насамперед — ними ж самими, а вже потім — державою. Збільшення ВВП означатиме, що Міністерство фінансів матиме більше ресурсів, а отже — більше коштів на оборонну реформу. Таким чином, позики, взяті в крупних установ, як один з варіантів вирішення проблеми, можна буде повернути в коротший термін. Безумовно, існують інші можливості, починаючи від двосторонньої адресної допомоги до технічної та консультативної підтримки. Учасникам процесу добре відомі ці підходи. НАТО надавало й нині продовжує надавати підтримку в цій галузі семи країнам, Україна — одна з них. Так, НАТО сплачує символічну суму за проведення мовних курсів для офіцерів, які підлягають звільненню. І це, на мою думку, можна вважати чудовим прикладом успішної співпраці.
— Наскільки важливою є миротворча діяльність Збройних сил України в сучасній системі міжнародної безпеки?
— Починаючи з набуття незалежності, Україна визначила для себе роль активного учасника, я б сказав, донора безпеки. У НАТО насправді високо цінують роль українських миротворців на Балканах. До того ж, участь у операціях НАТО навчила українців ефективно взаємодіяти з військами під проводом НАТО. І ми ніколи не сумнівалися, що це врешті-решт трансформується в здатність проводити ефективні військові миротворчі операції на високому рівні оперативної сумісності.
Стосовно ж сучасної системи міжнародної безпеки, я переконаний, що роль України є та має бути визначною. Стаючи знаним «миротворцем», як ми це бачимо на прикладі Іраку, Україна поліпшує свій міжнародний імідж, утверджуючи себе як держава, чиї політичні та демократичні цінності збігаються з цінностями тих держав, які діють у небезпечних районах, де виникає потреба встановлювати або підтримувати мир.
— Яке місце в загальній системі безпеки НКТО, зважаючи на своє геополітичне розташування, зможе посісти Україна за умови вступу до Альянсу?
— Бути членом НАТО означає не просто грати певну роль. Членство в НАТО — це не театральна п’єса, яку хтось написав для вас. Ніхто не дає членам НАТО ту чи іншу роль. Натомість вони разом «пишуть сценарій». Якби Україна була членом Альянсу, вона брала б участь у написанні сценарію нарівні з усіма іншими країнами-членами. Знаєте, сьогодні недоречно говорити про географію. Сила країн НАТО полягає не в їхній географії, але у здатності виділяти оборонні та інші ресурси для виконання зобов’язань, які визначені Вашингтонським договором, стосовно інших країн-членів.
— Який вплив на процес євроатлантичної інтеграції України матиме Стамбульський саміт НКТО?
— Євроатлантичне майбутнє України — в її руках. Очікувати саміту означає зосередити увагу на конкретній події, тоді як загальний процес є набагато важливішим. Країни-члени НАТО прагнуть побачити реальний успіх у виконанні Україною Плану дій Україна — НАТО.
