Руйнівний землетрус у Кашмірі став ще одним випробуванням для політика, який володіє великим мистецтвом політичного виживання. Генерал Первез Мушарраф — президент Ісламської республіки Пакистан — має мало друзів і багато ворогів. Найбільші політичні партії Пакистану перебувають в опозиції до нього. Для релігійного правого крила та пакистанських муллів він є агентом Америки — «великого диявола» — і, таким чином, зрадником справи ісламу. Десь там із Мушаррафом прагнуть поквитатися озброєні ісламські формування, розгнівані тим, що він кинув їх напризволяще після того, як вони багато років вели його приховані війни в Афганістані і Кашмірі. Багато хто у власній армії Мушаррафа зневажає його з тієї ж причини. Для нечисленних і пошарпаних у політичних битвах ліберальних і лівих сил Пакистану він є ще одним військовим диктатором, який захопив та утримує владу силою, підриваючи розвиток демократії.
То як же Мушаррафу вдається протистояти тиску своїх противників? Значною мірою завдяки 11-му вересня. Перед обличчям бажання кривавої помсти з боку Сполучених Штатів пакистанські військові кола поспішили приєднатися до очолюваної Америкою коаліції та підняти зброю проти свого власного витвору — талібів. Лише кілька старших офіцерів ісламського ухилу чинили опір такій відвертій зраді. Вони незабаром опинилися в немилості, що здобуло похвалу Вашингтона.
Із допомогою США стан економіки, яка перебувала практично на мілині, раптом виправився за рахунок хвилі міжнародної допомоги й анулювання боргів. Ще важливішим було прийняте з надією перекрити потік коштів екстремістським групам рішення зажадати, щоб переказ грошей від пакистанців, які проживають за кордоном, здійснювався тільки за офіційними банківськими каналами.
Вельми цікаво, що ядерна зброя також є життєво важливою для політичного виживання Мушаррафа, оскільки вона створює умови, які відволікають просякнуту ідеологією армію Пакистану від головної мети — війни з Індією. Питання Кашміру не виходило з голів пакистанських військових протягом усієї історії Пакистану, і війна була основою для підтримки восьмої за розміром регулярної армії у світі. Але ядерна зброя, віра в заборону ворожих дій і зростаюче усвідомлення того, що Кашмір є програною справою, звільнили армію від важкого окопного життя. Ідеологія стає дедалі недоречнішою в міру того, як офіцерський клас усіма силами намагається нагромадити особисті статки.
Один погляд на економічний ландшафт Пакистану промовляє сам за себе. Виконавчі директори багатьох, якщо не більшості, державних і приватних корпорацій є колишніми військовими, багато з них доволі молоді. Військові володіють авіалініями й транспортними компаніями, нафтохімічними заводами, електростанціями, цукровими заводами, заводами з виробництва цементу і добрив, будівельними фірмами, банками та страховими компаніями, рекламними агентствами тощо. Величезні ділянки кращої нерухомості в містах, продані офіцерам за копійки, перетворилися на великі житлові квартали.
Мушарраф захищає придбання майна військовими, заявляючи, що це є економічно ефективним, й обурено ігнорує критику, як просторікування непатріотичних пакистанських псевдоінтелектуалів. Але це «ефективне» тільки в тому сенсі, що ослабляє загрозу Мушаррафу з боку військових.
Але не з боку пакистанських ісламістів, яких Мушарраф укотре розлютив минулого місяця, віддавши розпорядження своєму міністру закордонних справ ініціювати перший офіційний контакт з Ізраїлем. Однак заклик ісламістів до загального протесту виявився безрезультатним. Протягом кількох десятиріч свого правління військові зруйнували всі форми політичної організації — партії, профспілки та студентські асоціації, — залишивши пакистанське суспільство нерухомим, апатичним і нездатним висловити свої уподобання.
У міру того, як гнів ісламістів через зраду Мушаррафа зростає, зростає і його становище на міжнародній арені, й образ державного діяча світового масштабу. Сцени, що показують муллів із шаленими очима, які протестують на вулицях Пакистану, зміцнюють його позиції. Безсумнівно, пакистанській громадськості необхідна сильна рука. І неважливо, що це військовий генерал.
Але правда складніша. Мушарраф без зусиль змінює свій імідж. Одного разу він «відповідальний» світовий лідер, який розповідає міжнародним засобам масової інформації про помірний іслам; наступного разу він — хитрий конспіратор, який підтасовує результати виборів, знищує політичних опонентів, порушує обіцянки про передачу влади, вступає у взаємовигідні відносини з муллами і критикує активістів із захисту прав людини як «прозахідних екстремістів, таких самих небезпечних, як і ісламські екстремісти».
Для запобігання можливому бунту армію очищають від ісламістів, які дотримуються жорсткої лінії. Солдатів, обвинувачених у підбурюванні до заколоту, засуджують до смерті. Цей процес поглибив про- й антиамериканські настрої в армії, як серед чинних офіцерів, так і офіцерів запасу, але ніщо в сьогоднішньому Пакистані не свідчить про те, що радикальні зміни неминучі.
Треба відзначити, що нові інциденти глобального тероризму, які асоціюються з Пакистаном, як, наприклад, терористичні акти в липні в Лондоні, спричинять новий тиск. США та Європа висунуть свої звичайні вимоги закрити медресе, що розпалюють ненависть, і реформувати державну систему освіти, яка без жодних перешкод із боку уряду забезпечує молодими кадрами, сповненими бажанням вбивати та вмирати в ім’я ісламу.
Для Мушаррафа це означає, що продовжувати служити і вашим, і нашим може стати важче. Але нинішнє зосередження сил свідчить про те, що за відсутності непередбачених обставин його інстинкти виживання добре послужать йому ще багато років.
Первез ХУДБХОЙ — професор фізики університету Каїд-і-Азам в Ісламабаді.
