Напади бойовиків в Іраку змусили командування багатонаціональних контингентів вдатися до різноманітних захисних заходів для збереження життя своїх підлеглих. У короткі терміни було здійснено чимало змін у тактиці дій. Буквально на ходу проводилося переоснащення та підвищення живучості військової техніки.
У базовому таборі українського миротворчого контингенту, який дислокується на аеродромі міста Аль-Кут, також ведеться активний пошук ефективного захисту для особового складу. Адже остання трагічна подія, яка сталася 28 квітня неподалік іракського міста Аз- Зубайдія підкреслила актуальність цієї проблеми. Терористи стали більш навченими, нахабними та краще озброєними. Більш того, вони, як правило, мають перевагу в ініціативі — постійно міняють позиції, склад груп нападу. І, безперечно, їхній основний козир — несподіваність. Продовжуючи виконувати свої миротворчі завдання, вояки 6-ої окремої механізованої бригади (омбр) стали більш уважними та обережнішими. Нещодавно неподалік від дороги, яка веде з Аль-Кута до ірано-іракського кордону, рухомий патруль виявив в кущах замасковану позицію і розташовані на ній два спарені великокаліберні (14,5 мм) кулемети iз солідним боєзапасом. Скоріш за все, ще вночі бойовики облаштувалися на вигідному напрямку і за якихось причин тимчасово залишили установку. Поява українського патруля кардинально змінила плани нападників.
А скільки завдяки пильності українських спостерігачів було виявлено фугасів на узбіччях доріг. Звичайно, їх потім розстрілювали і підривали. Зараз у базовому таборі 6- ої омбр навіть у черзі до їдальні можна почути розмови солдатів та сержантів про те, як можна себе краще захистити, знаходячись у конвої або патрулі. Проте справжню індустрію захисту розгорнули професіонали — особовий склад автомобільної, бронетанкової служб та ремонтного підрозділу миротворчої бригади. Очолив рух «антикілерів», як уже встигли охрестити у з’єднанні технарів, начальник логістики бригади полковник Олександр Прокопчук.
Використовуючи свої знання та технічні можливості майстерень, досвідчені миротворці розпочали пошук та конструювання додаткового захисту для автомобілів та броньованої техніки від засобів ураження. «З аналізу вже набутого тут, в Іраку, досвіду, ми зробили висновок, — розповідає начальник бронетанкової служби підполковник Юрій Гайструк, — що частіше техніка страждає від підривів фугасних зарядів на узбіччі доріг та від пострілів iз ручних протитанкових гранатометів (РПГ. — Авт. ). І якщо для особового складу в БТРі у порівнянні з вантажним автомобілем фугас не дуже небезпечний, то кумулятивній гранаті РПГ тонка броня БТРу не може протистояти. Тому гуртом iз колегами вирішили змайструвати захист від цих бронебійних пострілів. Добре, що хлопці в нас ініціативні та iз світлими головами».
Для випробувань технарями було обладнано невеличкий полігон. Кожний iз захисних засобів проходив відповідне випробування. Виявилося, що захист у вигляді приторочених до броні БТРів мішків (ящиків) iз піском не зупиняв грізної зброї. Кумулятивний потік проходив крізь них і прожигав броню. Далі, якщо б це відбувалося у закритій машині, тиск робив би свою справу і вражав увесь екіпаж. Тому необхідно було знайти інше рішення. Після активних колективних обговорень на пункті технічного обслуговування та ремонту (ПТОР) миротворчого з’єднання фахівці виготовили ескпериментальний захисний блок. Він мав вигляд решітки з паралельно навареними на раму металевими кутками.
«Перші постріли з РПГ, — згадує підполковник Юрій Гайструк, — просто роздвинули «колосники» й пройшли наскрізь. Тоді ми вирішили змінити їхній кут кріплення на рамі й приварили так, щоб вони не вигиналися в боки — тобто посилили ребро жорсткості. При черговому випробуванні побачили, що це значно покращило захист. Але ми чітко розуміли, що це ще не 100- відсоткова гарантія успіху».
Фахівці, одночасно з виконанням планових обслуговуючих робіт, продовжували пошук інших шляхів захисту. Треба було працювати над удосконаленням конструкції. Доходило навіть до того, що офіцери- технарі в їдальні замість обіду сиділи за столом і жваво обговорювали свої пропозиції. «Якось ми вирішили використати для виготовлення «колосників» для захисних решіток полоси від автомобільних ресор, — розповідає начальник відділу технічного забезпечення бригади підполковник Микола Кобилюк. — На диво, під час випробувань жоден постріл з РПГ не пройшов крізь них. Але з’явився негативний момент — вага БТРу одразу стала більш ніж на тонну».
«Навіть при такому навантаженні бронемашина здатна розвинути швидкість у 70 км на годину, з якою ходять наші конвої, — продовжує Юрій Гайструк. — Хоча одразу підвищується знос коліс та навантаження на двигун. А додайте ще високу, майже 50-градусну температуру. З часом ці фактори можуть просто вивести техніку з ладу. Але це з часом. Зараз же ми працюємо над захистом техніки та людей від засобів саме миттєвого ураження і, здається, нам це вдається». Сьогодні фахівці ПТОРу продовжують удосконалення своїх захисних конструкцій. Вже зараз вони випробують комбінований спосіб захисту. Це коли між решіткою та бронею розміщують ящики не з піском, а зi щебенем або бетоном. Такий потрійний захист слугує не тільки надійною загорожею для пострілів, а й добрим психологічним чинником для екіпажу бронемашини — хлопці відчувають себе у реальній безпеці.
До речі, бетонні плити вже добре зарекомендували себе. На початку травня під час нічного патрулювання неподалік Ес- Сувейри один iз БТРів, який був обвішаний такими плитами, потрапив у зону підриву потужного фугасу. Бетонний захист витримав таке випробування і ніхто з екіпажу не постраждав. Багато часу приділили українські фахівці й розробці захисту для вантажних автомобілів, які не беруть участі у патрулюванні, але задіяні у перевезенні вантажів та особового складу в конвоях.
«Ще під час підготовки до відрядження в Ірак, — розповідає начальник автомобільної служби бригади підполковник Сергій Зайцев, — я бачив зразки додаткового захисного обладнання для армійської техніки. Воно було промислового виробництва, але навіть ці картинки стали нам в нагоді. Наприклад, усі вантажівки, які ходять у конвої, ми обладнали протигранатною металевою сіткою, навісили додаткові бронеплити на двері, посилили дно кабіни, захистили картер двигуна, «обшили» кузов машини».
Протистояння загрозі у вигляді фугасів та пострілів iз РПГ продовжується. Досвідчені офіцери не зупиняються у своїх пошуках, але все це відбувається за допомогою підручних засобів. У хід в якості захисного матеріалу іде залишена на аеродромі Аль-Кута несправна броне- та автомобільна техніка колишньої іракської армії.
Як наслідок — додалося роботи і зварювальникам ремонтного взводу. Буквально з ранку до пізнього вечора з перервою на обід працюють військовослужбовці служби за контрактом Степан Габор, Сергій Жаднов та Олександр Ковернега. Хлопці розуміють, що від якості їхньої роботи залежить життя їхніх товаришів, які майже кожного дня виходять на виконання небезпечних завдань. Тому воїни старанно роблять свою роботу й намагаються «одягти» у додаткову броню якомога більше машин.
Атмосфера на ПТОРі створилася така, що ніхто нікого не примушує щось робити. Кожен чітко знає свою справу і доводить її до кінця. Єдине, що заважає — це висока температура. З її суттєвим підвищенням начальник логістики бригади полковник Олександр Прокопчук розпорядився встановити в приміщенні ремонтного цеху вентилятори, які б провітрювали його. Така турбота начальства підсилює віру рядових технарів у своїх командирів. Мабуть тому ці хлопці, незважаючи на усілякі негаразди, працюють iз повним розумінням один одного, створивши за сумісництвом єдину команду «антикілерів».
