У перші дні й тижні перебування в Азербайджані ходиш
нещасний і нечесаний, і миття, а іноді навіть утамування спраги, видається
надзвичайною розкішшю
У столиці Азербайджану проблем багато. Якщо хтось
не звик, то навіть важко порахувати. Міський транспорт залишає бажати кращого,
особливо це стосується викидних газів, наприклад автобусів, або ж загальної
безпеки, наприклад, у метрополітені, де три роки тому сталась пам’ятна
пожежа; в новорічну ніч як жителі столиці, так і її гості залишились у
цілковитій темряві; якщо ж ви новачок у Баку, то спитати, як пройти до
того чи іншого місця, просто нема в кого, бо корінні бакинці не знають
нових назв, котрі ви знайшли на мапі міста, а бакинці, які приїхали не
дуже давно, не знають ані старих, ані нових назв вулиць. Та нехай собі.
Баку чудове місто, тепле (навіть узимку температура зафіксована
десь біля позначки 10, вище нуля) і сонячне, а його жителям, як на мене,
треба поставити пам’ятника — за винахідливість.
Переїзд у Баку став непростим кроком: зміна клімату, культурного
оточення, мови (рідну калинову в азербайджанській столиці можна почути,
лише зателефонувавши до посольства України), статусу — раптом перетворюєшся
на іноземку, а попри все, лякали побутові дрібниці. Перед від’їздом я довідалася,
що брак води — основна риса повсякденного життя. Друзі казали: «Та що ти
переймаєшся? Ну, в Києві так само влітку не буває гарячої води місяць,
два!» Хіба можна було пояснити цим пестунчикам, що в Баку мова йде про
воду як таку (основу життя)? Та і я сама на початку погано це усвідомлювала.
Тепер усе по-іншому: я дізналася про існування графіка
води. Графік, щоправда «плаває», — вода тече дві години вранці і стільки
ж увечері, але о котрій годині, точно відомо лише Аллахові, ну, і ще, можливо,
місцевому жеку. Щоб упіймати краплі живильної вологи, я навчилась чути,
відчувати і передбачати найменші варіації у звучанні місцевого водогону.
Я щомиті напоготові зірватися з місця і бігти виконувати такі життєво необхідні
функції, як умивання, прання, миття посуду, підлоги, наповнення водою пляшок,
мисок, каструль, і — Баку (наголос на першому складі). Бак рятує моє життя,
і не лише моє, а й багатьох інших постійних і тимчасових мешканців міста
Баку і тому заслуговує на велику літеру і на невелике пояснення.
Бакинці встановлюють баки (вибачайте за каламбур) на дахах
будинків або ж споруджують конструкції під стелями власних помешкань. Бак
має бути розміщено на підвищенні таким чином, щоб під тиском земного тяжіння
не впасти на руки, обличчя, плечі, посуд тощо. Баки, що стоять на даху
будинків, як правило, вміщають тонни води і належать нечисленним щасливцям,
яким проблеми нестатку води мало знайомі, адже їм варто наповнити свій
бак раз на кілька днів і ні про що не турбуватися. Мені трохи складніше:
мій бак, хоч і не дуже великий, значно знижує стелю в туалеті й ванній,
а також має неприємну звичку спустошуватись у найменш підходящий момент.
Під час наповнення баку треба пам’ятати, який кран веде до баку, який від
нього і що треба відкривати, а що закривати. Добре, що газовий кран та
електричний рубильник розміщені не поруч.
У перші дні й тижні перебування в Азербайджані ходиш нещасний
і нечесаний, і миття, а іноді навіть утамування спраги, видається надзвичайною
розкішшю. Тоді я просто не могла зрозуміти, як місцевим жителям вдається
виглядати зачесаними й чистими і, попри все, обговорювати між собою не
лише побутові проблеми та особисту гігієну. Однак минає певний час, і інтерес
до життя поновлюється. Встановивши телепатичний зв’язок із жеком, чи як
там називається заклад, що забезпечує воду, ви вже знаєте, коли саме починає
подаватися вода. Тепер я дійшла до стадії експериментів. Іноді навіть посеред
дня за покликом внутрішнього голосу, майже як лунатик, іду до крана, повертаю
його — і ось вона, вода, попри те, що, за графіком, її тут не мало й бути.
А ви, наповнивши бак і забезпечивши таким чином собі щонайменше кілька
годин біологічного життя, вільні йти і досліджувати соціальне життя. Отож
висновок: жити без води смертельно, жити, коли її обмаль, неприємно, але
цілком можливо. Проте, напевне, більш досвідчені покоління громадян колишнього
СРСР знали це й раніше.
Баку
