Після 11 вересня багато хто заговорив про зростання шансів України досягти успiхiв у здійсненні своєї стратегічної мети — інтеграції до Європейського Союзу. Ситуація, що виникла після 11 вересня, надала Україні деякі нові можливості, рівно як і створила нові виклики. Учасники міжнародної конференції «Європейський вибір України: внутрішні перетворення та пошук нової зовнішньої політики і ролі у галузі безпеки», організованої Центром європейських і міжнародних досліджень ІМВ Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, Інститутом міжнародних відносин (Рим) і Центром міжнародних відносин (Варшава), намагалися спрогнозувати значення змін, що відбуваються у світі, для визначення ролі України в новій Європі.
На думку одного з учасників конференції Майкла Емерсона з брюссельського Центру європейських політичних досліджень, Україна знаходиться «між Слоном і Ведмедем». Де роль Слона грає Європейський Союз, великий, сильний, дещо незграбний, спеціально кривдити нікого не хоче, але випадково може розтоптати. Ведмідь —звичайно, Росія.
Співпраця США з Україною в розвідувальній галузі, на яку Київ погодився, наша участь в об’єднанні ГУУАМ, значення країн-членів якого для глобальної антитерористичної кампанії надзвичайно важливе — ось деякі з причин, з яких у контексті останніх подій у світі, на думку колишнього міністра оборони Польщі Януша Онишкевича, Захід перестав сприймати Україну виключно як «частину розв’язання російської проблеми».
У той же час «Україна повинна розглядати свою участь у Європейському Союзі не як відділення від Росії, а навпаки, як інтеграцію з іншими країнами, — вважає колишній міністр закордонних справ Італії Джанні де Мікеліс. — На перехідному етапі Україні доведеться прийняти ідею створення Євразійського простору з центром у Москві та усі наслідки цього для Чорноморського регіону і Кавказу». Посилення євразійських інтеграційних процесів, на думку пана де Мікеліса, передуватиме створенню нового, значно розширеного і багато в чому неоднорідного Європейського Союзу. Останнє, на думку італійського дипломата — далека перспектива, на яку повинен орієнтуватися Київ, приймаючи ризик і ціну майбутніх перетворень. Варто, щоправда, визнати, що крім цієї оцінки українських перспектив існують ще й інші.
Іншим варіантом розвитку ЄС, вважає де Мікеліс, — може бути створення «Європейської фортеці» — культурно і політично однорідного об’єднання, що виключає Україну. Проти створення подібної «стіни» давно протестує Київ, на що ні у Брюсселі, ні у деяких сусідніх країнах не реагують.
За словами Джанні де Мікеліса, Італія вельми не зацікавлена в ізоляції південно- східної Європи. Тому в рамках Центрально-Європейської ініціативи було б непогано налагодити, наприклад, італійсько-сербсько-український діалог. Україна повинна вирішувати свої проблеми спільно з Румунією, Сербією, Хорватією, переконаний італійський дипломат. Януш Онишкевич вважає доцільною участь Києва у «Веймарському трикутнику» Франції, Німеччини та Польщі, за схемою «три плюс один». Ні Париж, ні Берлін Україну поки не запрошували.
Чергова конференція довела, що Україна, можливо, багато в чому завдяки самій собі, не сприймається як самостійний гравець навіть під час кризової ситуації. «Геополітичне становище», про яке так багато говорили раніше, вже не є більше товаром. Товару ж, який би примусив і ЄС, і НАТО змінити саму ідеологію своїх підходів, все ще не запропоновано.
