Політична криза в Молдові все більш очевидна і неминуча. Чергова, вже четверта спроба парламенту обрати президента країни, завершилася черговою невдачею. Останнє голосування мало чим відрізнялося від попереднього, коли за президентське крісло боролися кандидат від комуністів Володимир Воронін і представник правоцентристських сил Павло Барбалат. Ось тільки центристи на цей раз вдалися до такого досі не практикованого в парламенті засобу як бойкотування виборів. Із 101 парламентарія в залі законодавчого органу Молдови в четвер були присутніми всього 48 депутатів (40 з них — комуністи). Для вибору глави країни, згідно з молдавським законодавством, необхідно набрати найменше 61 голос.
«Ми вважаємо, що обрання лідера Партії комуністів главою держави спровокує напруженість і поляризацію суспільства, стане підтримкою згубного політичного екстремізму всіх мастей. У зовнішньому плані, імідж країни істотно постраждає, що приведе до тотальної ізоляції Молдови від міжнародного співтовариства, в тому числі від сусідніх держав, які в ході останніх виборів наочно продемонстрували відмову від комунізму», — говорилося у зверненні головних політичних сил Молдови, які вирішили бойкотувати голосування. Крім того, правоцентристські фракції заявили про готовність погодитися з достроковими парламентськими виборами. А саме це і загрожує незговірливим парламентаріям згідно з ними ж внесеним в цьому році виправленнями в Конституцію країни. Виступивши за зміну державного устрою в Молдові з президентського на парламентський, законодавці перебрали на себе повноваження обирати главу держави. Але в цих конституційних виправленнях йшла мова про те, що у разі необрання президента з чотирьох спроб, діючий голова (в цьому випадку нинішній молдавський лідер Петру Лучинський) має право розпустити парламент. На момент затвердження виправлень парламентарії, очевидно, і не здогадувалися, що приймаючи ці виправлення, вони тим самим підписали собі «розпускний» вирок. Таким чином розрахунок депутатів, що саме зміна ладу в країні дозволить їм скинути з президентського крісла Лучинського, провалився просто з неочікуваним, схоже, самими депутатами тріском.
«Театр абсурду», як уже встигли назвати всю молдавську парламентську тяганину, схоже, закінчився. З доказом того, чого, власне кажучи, і не потрібно було доводити: політичні сили Молдови зрештою виявилися нездатними згрупуватися навколо єдиного кандидата. Депутати відмінно розуміли це, вносячи і поправки в Конституцію. Адже при обранні президента в парламенті у законодавців все-таки був (хоч і дуже малий) шанс на вибір необхідного президента. На загальнонаціональному голосуванні політичні сили просто не змогли б протипоставити будь-кого з політиків нинішньому президенту Лучинському. Депутати пішли на ризик. І цей ризик не вдався.
