До оголошення результатів виборів у Республіці Молдова план створення парламентської республіки в Україні виглядав чистою теорією, однією з пропозицій опозиції. І, до речі, єдиною зрозумілою відповіддю на питання, яке слушно задавалося опозиціонерам: хто буде після Кучми? — Не хто, а що — відповідали нам. — Парламентська республіка.
В Молдові вже точно знають, яким буде колір прапорів такої республіки.
Це червоний колір.
Звичайно, ініціатори створення парламентської республіки керувалися зовсім іншими намірами — обмежити президентські повноваження, створити повнокровну демократію. Пригадую свою минулорічну дискусію у Варшаві, на Всесвітньому демократичному форумі з добрим приятелем з Кишинева, завзятим опонентом президента Петра Лучинського. — Просто неможливо допустити його переобрання на наступний термін! Він збанкрутував! — гарячково відповідав він на моє зауваження, чи не повториться в Молдові варіант українських президентських виборів. За кілька тижнів отримав з Кишинева тріумфуючого листа: ніякого українського варіанту! Парламентська республіка! Лучинському — кришка!
У понеділок я зателефонував до Кишинева: який у вас настрій, друже? Лучинському — кришка, авжеж!? — От, роздумую про отримання румунського паспорту, — відповіли на іншому кінці дроту...
Всі ці зауваження аж ніяк не спрямовані на оголошення нашого втомленого гаранта ще й гарантом від комуністичної небезпеки. Просто опозиція має бути відповідальною й далекоглядною. Має прораховувати результати своїх дій і усвідомлювати, якими будуть їхні наслідки. Молдавські праві мали можливість домовитись із президентом Лучинським і нейтралізувати комуністів, домовитись із комуністами, коли в тих не було більшості місць в парламенті і нейтралізувати президента Лучинського. Однак вони вирішили за краще віддати комуністам країну. Скоріш за все ненадовго, однак якими ж тяжкими будуть роки майбутніх випробувань для населення, зрадженого і дезорієнтованого власними політиками. Політики поїдуть викладати до Москви чи Бухаресту. Населення — залишиться товаришу Вороніну. Це бідне, розчароване населення. Чи варто звинувачувати його в тому, що воно голосує саме так?
І що скажемо ми, прихильники демократичного розвитку суспільства, ринкової економіки, інтеграції в Європу та інших «буржуазних цінностей» коли в разі перетворення України на парламентську республіку так проголосує і наш втомлений електорат? Ну з яких таких причин він має голосувати інакше? Може статися, як у Молдові: бездіяльність влади підготує підґрунтя для повернення червоних, а опозиція з найкращими намірами створить для цього усі юридичні передумови. І нова Верховна Рада обере президентом товариша Симоненка, а прем’єр — товариш Ткаченко поїде до Москви просити прийняти нас до російсько-білорусько-молдавської союзної держави. Звичайно, Кучми і олігархів не буде: товариш Симоненко — відомий борець з олігархами і завзятий опонент Президента. Корупції не буде: товариш Ткаченко — відомий борець з корупцією...
І України не буде.
