Із наближенням Вільнюського саміту з’являється дедалі більше прогнозів щодо успішності чи неуспішності цієї зустрічі у верхах для України. Деякі експерти роблять прогнози, що Угоду про асоціацію, якої прагне Україна, не буде підписано через невиконання умов українською владою. Інші стверджують, що попри все угоду потрібно підписувати, оскільки це сприятиме зближенню України з Європейським Союзом і загалом європеїзації нашої країни.
І досить дивною у цьому контексті є заява старшого наукового співробітника Британського Королівського інституту з міжнародних справ Джеймса Шерра, що «для України Вільнюс-2013 не повинен стати Бухарестом-2008». Саме під таким заголовком на сайті Радіосвобода з’явилась стаття про програмну доповідь Шерра щодо України і перспектив підписання Угоди про асоціацію на Вільнюському саміті, який відбудеться наприкінці листопада у столиці Литви.
Цей заголовок є нагадуванням про події 2008 року. Газета багато писала про те, яку роль зіграла Європа в тому, що Україна не отримала Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті Організації Північноатлантичного договору у квітні 2008 року. До речі, в України були шанси наблизитися до членства в Альянсі в Стамбулі на саміті НАТО в 2004 році. Тоді ПДЧ не дали «поганому» Кучмі по наполяганню американської сторони. Але коли ПДЧ не дали «хорошому» Ющенку, хіба Україна була винна в цій ситуації. У фільмі Бі-Бі-Сі «Путін, Росія і Захід» було чітко показано, яку роль зіграла Європа у тому, що ПДЧ так і не дали Україні. І це сталося після того як російський президент Володимир Путін напередодні саміту НАТО в Бухаресті відвідав Париж і Берлін, і переговорив з Ніколя Саркозі і Ангелою Меркель. І тоді обіцянки про те, що Україна отримає ПДЧ, було відкладено у довгий ящик. А влітку, як відомо, Росія напала на Грузію і, водночас, посилено почала атакувати Україну.
Навіть зараз після більше ніж трьох з половиною років перебування при владі нібито проросійського уряду Україна перебуває у складній ситуації. У країні всі розуміють, що нинішня влада як і всі попередні є далекою від досконалості.
Газета неодноразово друкувала на своїх сторінках інтерв’ю і статті Шерра. Але зараз складається враження, що британський експерт уражений Стокгольмським синдромом, внаслідок чого у нього притупився погляд.
Британський аналітик, який десятки років досліджує нашу країну, зокрема займається безпековими питаннями, стверджує, що український Президент Віктор Янукович не поділяє європейських цінностей, і тому ЄС не повинен поспішати з підписанням Угоди про асоціацію та про зону вільної торгівлі з Україною.
«Досі в політичних реаліях Києва не видно серйозних зусиль, спрямованих на зміну цих правил, реформування цих установ, трансформування цієї системи. Люди натомість роблять найгіршу помилку, сподіваючись, що сам лише факт підтримки процесу євроінтеграції зробить усі ті зміни автоматично», — відзначає Джеймс Шерр у доповіді під назвою «Україна та Європа: Остаточне рішення?»
На думку британського фахівця, Президент Янукович не буде виконувати зобов’язання про реформування України, бо такі кроки загрожують структурі влади, яку він вибудував для себе. Відтак Шерр прогнозує у завершенні своєї доповіді:
«Саміт Вільнюса навряд чи призведе до ситуації, аналогічної тій, що була після Будапештського саміту 1994 року, коли Єльцин погрожував «холодним миром», але нічого не зробив. Швидше за все, він нагадуватиме Бухарестський саміт 2008 року, коли НАТО дало Грузії та Україні обіцянки, яких не мало можливості виконати. Заходу потрібна мудрість, щоб уникнути повторення цього сценарію і бачення, щоб побудувати систему, яка в довгостроковій перспективі зміцнить Україну й Європу».
На жаль, цій доповіді якраз і бракує бачення, яку саме систему потрібно вибудувати, щоб зміцнити Україну та Європу. Та й не враховує автор особливості ситуації України, стану громадянського суспільства, яке досі не отямилося від травм геноциду та тоталітарного сталінського режиму.
У цьому контексті більш далекоглядним є погляд іншого британського аналітика, заступника головного редактора журналу The Economist, автора книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу», Едварда ЛУКАСА.
У своїй статті під назвою «Закручено: молотки, цвяхи та Східне партнерство» він вважає, що ЄС вимагає дуже багато від країн-членів «Східного партнерства» і не ставить себе на їхнє місце. «Можливо, Президент Віктор Янукович і є поганою людиною, яка має намір перетворити країну в сімейне підприємство. Це сумно, але немає сенсу вдавати, що він є іншим. Чому ЄС вимагає від нього демонтувати систему, яка тримає його при владі, відкрити економіку болісним економічним потрясінням і випустити його найгіршого ворога — ув’язненого опозиційного лідера Юлію Тимошенко з в’язниці? Виставивши ці умови й отримавши порожні обіцянки натомість, ЄС намагається їх дезавуювати. Поширюються чутки, що Німеччина, мабуть, добре не подумавши, вимагає звільнення Тимошенко як умови підписання Угоди про асоціацію. Польща не погоджується з цим, вважаючи, що вона має бути у в’язниці, можливо, не за тими звинуваченнями, за якими її було ув’язнено. Польські урядовці виступають за підписання Угоди про асоціацію з Україною, навіть якщо Тимошенко перебуватиме у в’язниці (здається, вона й сама погоджується з такою позицією)», — пише Лукас.
Британський журналіст зазначає, що Україна є більшою за всі інші крани «Східного партнерства» разом узяті й менше піддається тиску чи то з боку Брюсселя, чи то Москви. «Якщо Угода про асоціацію не буде підписана, то неминуче серйозне переосмислення підходу до цієї ініціативи», — вважає Лукас.
На його думку, у майбутньому «Східне партнерство» має бути менш бюрократичним і менш дипломатичним. «Слід приділяти більше уваги накопиченню «м’якої сили» ЄС у країнах «Східного партнерства», сприянню європейській інтеграції й висвітленню історії її успіху, чи то в економічній, чи то в культурній, чи соціальній сферах.
Чим більше цей процес набуватиме сили, тим більше він підриватиме гнітючий політичний консенсус — як в столицях країн ЄС, так і в Баку, Кишиневі, Києві, Мінську, Тбілісі та Єревані. Це вимагає нових інструментів і нових навичок. Але ніхто не сказав, що в нас є тільки молоток», — вважає Лукас.
Повна версія статті британського експерта українською мовою.
Повна версія статті британського експерта англійською мовою.
«НІ ДЛЯ УКРАЇНИ, НІ ДЛЯ ЄС ВІЛЬНЮС НЕ ПОВИНЕН СТАТИ ФІАСКО, А НАВПАКИ, СТАТИ СПІЛЬНОЮ ПЕРЕМОГОЮ»
Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:
— Навпаки, останнім часом ЄС демонструє свою очевидну зацікавленість у підписанні Угоди. Я поважаю думку Шерра як відомого аналітика, але, гадаю, тут він помиляється. Тому що, насправді, й для ЄС, і для України надзвичайно важлива ця Угода. Обидві сторони приїдуть до Вільнюса з готовністю підписати її.
Переваги Європейського Союзу для України очевидні. Це буде вигідно для розвитку української економіки, хоча на першому етапі це матиме негативні моменти. Так само й для Євросоюзу, можливо, меншою мірою економічно це буде вигідно, а більшою мірою — геостратегічно.
Адже наближення України до стандартів Євросоюзу — надзвичайно важливе питання. Тому я не думаю, що тактика непоспішання має резон. Тут, навпаки, повинно йтися про максимальне залучення України до всіх можливих програм Євросоюзу. А позиція очікування може бути ознакою слабкості, а не перспективного мислення.
— А якщо поставити запитання, чому для Європи Вільнюс-2013 не повинен стати Бухарестом-2008?
— Цілком погоджуюся з такою постановкою питання. Бо Бухарест-2008 мав дуже негативні наслідки, особливо у подіях серпня 2008 року в Грузії. Європейський Союз і НАТО на це відреагували доволі мляво й у такий спосіб отримали геополітичне, політичне і, можливо навіть, особистісне фіаско. Якщо з цього не зроблено висновків, тоді треба констатувати, що в Європейського Союзу немає стратегічного бачення. Я хотів би в це не вірити, але, на мою думку, останні місяці демонструють початок того, що й у Євросоюзі десь відчувають потребу в розробці можливого нового бачення своїх відносин зі Сходом Європи і насамперед з Україною, як ключовим гравцем у цьому регіоні. Тому, повертаючись до вашого першого питання, я хотів би сказати, що ні для України, ні для ЄС Вільнюс не повинен стати фіаско, а навпаки, стати спільною перемогою. Тоді обидві сторони продемонструють, що вони справді піднімаються над дріб’язковістю й дивляться на речі стратегічно.
— До речі, одна з аргументацій Шерра проти підписання Угоди полягає в тому, що, підписавши Угоду, ЄС втратить важелі впливу на Україну, а Росія, зі свого боку, розглядатиме це таким чином, що нібито ЄС умив руки стосовно України. Що ви скажете на це?
— Навпаки, якщо підписується, то вона стає дуже серйозним інструментом впливу. Адже вона передбачає дуже конкретні зобов’язання з обох сторін. Я не думаю, що європейська сторона не дозволить виконувати ці зобов’язання. Так само як і ми, якщо порушуватимуться умови цієї угоди з боку ЄС. Ми матимемо можливість використовувати ці інструменти для того, щоб захищати свої інтереси. А якщо уявити собі і згадати, що йтиметься про процедуру ратифікації, то це, щонайменше, 28 потужних інструментів, щоб впливати й домагатися належного виконання тих чи інших положень Угоди. З огляду на це я завжди згадую вступ України до Ради Європи. Саме завдяки зобов’язанням перед Радою Європи ми все-таки в багатьох питаннях просунулися вперед. Це очевидний факт. Так само й тут, у разі підписання Угоди, розпочнеться процес її ратифікації і настане дуже серйозний момент істини, коли українська сторона, будучи зв’язаною зобов’язаннями, їх обов’язково виконуватиме, бо інакше Угода не набере чинності. Як на мене, це радше мудрування, аніж серйозні аргументи.
Продовження теми читайте в наступних в числах «Дня».
