Останнє опитування громадської думки на предмет політичних симпатій поляків, замовлене газетою «Жеч Посполіта», продемонструвало, м’яко кажучи, цікаві результати. Правлячий нині в країні Союз лівиці демократичної (СЛД), представлений прем’єр-міністром Лешеком Міллером, більшістю в Сеймі (а окрім того, саме ця партія дала президента Олександра Квасневського), за результатами дослідження опинилася лише третьою за популярністю політичною силою. Двадцять шість відсотків опитаних поляків висловили свої симпатії до Платформи обивательської (громадянської), порівняно нової політичної сили ліберального спрямування. Несподіванкою виявилося друге місце «Самооборони» — партії «польського Жириновського», Анджея Леппера, противника вступу країни до Європейського Союзу, яскравого популіста, що робить ставку передусім на дрібних підприємців з невеликих містечок і сіл. За нього ладні проголосувати 18 відсотків опитаних поляків. СЛД отримав симпатії 17-ти відсотків опитаних — таких низьких показників в партії ще не було, констатує «Жеч Посполіта».
Як можна судити з даних за попередні місяці, політичні симпатії поляків нестійкі. Наприклад, у листопаді за Платформу обивательську проголосували б 22 відсотки поляків, а в грудні — 19 відсотків. Польські експерти поки що роздумують, що могло бути причиною настільки помітного стрибка партії, яка досі нічим особливим себе в політичному житті не проявила. Можливо, як зазначається в попередніх висновках, свій вплив справило те, що партія домоглася скасування так званих «тринадцятих пенсій» — додаткових виплат послам Сейму за результатами року.
«Самооборона», яка користувалася на початку симпатіями майже 10 відсотків поляків, у жовтні збільшила лави своїх прихильників до 13-ти відсотків, у грудні — до 16-ти. СЛД утратив два відсотки порівняно з дослідженням, проведеним у грудні. Таким чином польський політикум переживає цікаві часи. Ще напередодні останніх виборів до Сейму багато говорилося про кризу правого спектра, що виявилося правдою — ні «Акція виборча солідарність», ні «Унія вольності» до Сейму не потрапили. Їхнє місце в палаті зайняли вже знайома «Самооборона», яку іще нещодавно польські керівники радили не сприймати надто серйозно, а також «Платформа обивательська» і також нова політична сила «Право та справедливість», яка зараз користується підтримкою 12-ти відсотків поляків. Популярність радикальних «антиєвропейських» сил — Ліги польських родин і Польської народної партії (інакше — селянської) в січні дещо впала.
Про кризу в лівому таборі почали говорити приблизно рік тому. З’ясувалося, зокрема, що прем’єр-міністр Міллер і президент Квасневський — не в найкращих стосунках між собою. Почалися скандали навколо далеко не завжди законної поведінки «баронів» СЛД — лідерів регіональних осередків партії. «Афера Ривіна» — найгучніший корупційний скандал у Польщі за останні роки, теж, очевидно, не найкращим чином позначився на репутації правлячої партії. Суть скандалу — в тому, що кінопродюсер Ривін пропонував головному редакторові «Газети Виборчої» (провідної польської газети) Міхніку сприяння в уряді інтересам компанії «Агора», яка є видавцем газети, за хабара в $17,5 млн. У ході розслідування були допитані й представники урядових структур, і посли Сейму.
Кризу в СЛД пророкували, й зараз вона — очевидна. Соціологи здивовані — чому, наприклад, проти всіх логічних очікувань не зросла популярність партії після катастрофи гелікоптера, в якій було поранено прем’єр-міністра. Так само поляки не відреагували на позицію прем’єра на саміті ЄС у Брюсселі, де він до останнього захищав польські позиції. У результаті саміт, на якому планувалося принципово ухвалити нову Європейську Конституцію, завершився провалом, що викликало велике роздратування, зокрема в Берліні. Аналітики сходяться на тому, що польська політична сцена вже найближчим часом продемонструє процес перегрупування, а польське суспільство — політичну поляризацію та консолідацію навколо двох провідних сил — ліберальної «Платформи обивательської» та «Самооборони», що позиціонує себе як прихильника сильної держави, орієнтованої на соціальний захист — а це вже далеко не те ж саме, що традиційний поділ на лівий і правий фланги політики.
Зараз аналітики прогнозують, що наступні вибори до Сейму цілком була б спроможна виграти потенційна коаліція «Платформи обивательської» й «Права та справедливості», але мають великі сумніви в тому, що ці дві сили виявляться здатними домовитися між собою. Є й прогнози, які передбачають, що прем’єр-міністр Міллер не здаватиметься, намагатиметься не звертати уваги на соціологічні дані й, можливо, навіть домагатиметься дострокових виборів до Сейму. Нюанс, який має чимале значення, полягає в тому, що ситуація, за якої виникає практично повністю новий політичний розклад у Польщі, склалася напередодні перших для Польщі виборів до Європарламенту. Уже сьогодні багато хто буде ставити цілком слушне запитання: ким саме буде представлена Польща в цьому органі? Щоправда, досі не відомо, якими ж будуть його повноваження.
На прикладі Польщі можна констатувати, що країна за стислий час пережила спочатку період, для якого був характерним харизматичний лідер — захисник християнсько-демократичних цінностей і легенда опору комуністичному режимовi Лех Валенса. Потім настав період, коли змінилася система цінностей суспільства і його вимогам став більше відповідати «європеїзований» виходець із старої системи, що позиціонував себе як соціал-демократ. І, можливо, зміни політичного ландшафту просто фіксували різні етапи перехідного періоду.
