Двадцять років тому в Біловезькій пущі президент Росії Борис Єльцин, президент України Леонід Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич підписали угоду, яка дала старт остаточній руйнації Радянського Союзу, появі на політичній карті світу 12 нових незалежних держав, створенню СНД. Безпосередніми учасниками цих подій були російський історик Юрій Афанасьєв і український письменник і дипломат Юрій Щербак — у той час народні депутати Радянського Союзу. Днями вони були гостями московської студії «Радіо Свобода» у програмі Віталія Портникова, який розмовляв із ними про нинішню ситуацію в Росії як наслідок події 20-річної давності, а також зауважив, що тоді не всі російські демократи схвалювали розпад СРСР. Пропонуємо читачам «Дня» фрагменти цієї розмови.
Юрій АФАНАСЬЄВ: ...Я розумів, що без суверенності, суверенітету України Росія ніколи не зможе перестати бути імперією. Можливо, власне кажучи, ця імперскість Росії трималася на українській колоніальності більше, ніж деінде. Це абсолютно. Між іншим, і досі Біловезькі угоди й розпад Радянського Союзу — це вже події минулого, але це така подія минулого, яка в минуле відходити не хоче. Вона залишається в нашому сучасному житті. Причому залишається не просто як якийсь ностальгічний спогад. Вона залишається навіть не лише як набір якихось ідеалів, набір якихось сенсів, а Радянський Союз залишається і як політична практика сучасної Росії. Більше того, як її майбутнє, причому майбутнє саме... нині вже не говорять, як імперія, нині говорять, як держава, як велика держава. Інколи до цього додають ще й енергетична держава. Принаймні все те, що робиться зараз довкола входження Росії в митний простір разом із Білоруссю та Казахстаном, а при цьому ще маються на увазі й Таджикистан, Туркменія й Киргизія, коли замовчують питання про те, а на яких умовах усе-таки буде не лише цей Митний союз, а й у майбутньому економічний простір? За цим, уже говорять, і тісніше політичне об’єднання. Крім того, говорять про регіональний потужний фінансовий центр, облишаючи питання саме про базові ідеали чи про базові цінності. І вийде, або може вийти, або починає виходити, що до нового об’єднання вже входять казахський султанат, білоруська диктатура й російський тоталітаризм. Ось приблизно те, що теж терзає дуже сильно, що ми переживаємо сьогодні, те, що є й політичною практикою, і побутовою повсякденністю.
Віталій ПОРТНИКОВ: Ви добре знаєте, що в Росії відбувається після цих парламентських виборів.
Юрій ЩЕРБАК: Так, звичайно.
В. П.: Вам це не нагадує 1991 рік? Або 2004-й у Києві? У вас є асоціації?
Ю. Щ.: Звичайно, нагадує. Ми дуже уважно стежимо за подіями в Росії. Хоча я не думаю, що те, що відбувається зараз, повторить 1990 — 1991 роки. Це вже щось нагадує. Урешті-решт, це дещо нагадує навіть причини, скажімо, цієї нашої великої події 2004 року — Майдану, коли ображені люди, розуміючи, що були величезні фальсифікації на президентських виборах, прийшли в центр Києва і протестували проти цього. Із цього починалася помаранчева революція в Україні. Я не думаю, що зараз те, що відбувається в Росії, є початком якоїсь там кольорової або зимової революції, але думаю, що це дуже серйозний симптом. Мені здається, цей історичний цикл може бути 20-річним або 12-річним, важко сказати, але зараз повертається знову на пострадянський простір. Головне — те, що відбувається в Росії, звичайно, може мати дуже серйозні наслідки для її сусідів. Тому що є такий ефект доміно, коли процеси тривають. Ми це бачили на прикладі «арабської весни». Процес передається, розвивається...
В. П.: У вас теж є відчуття, що 20-річний цикл завершено в російській історії?
Ю. А.: Щодо того, чи завершений, — у цьому я зовсім не впевнений. Я відчуваю або бачу, можливо, можна сказати, що знаю, що має місце якесь зрушення, дуже істотне зрушення, яке можна вважати початком якихось майбутніх великих змін. І це зрушення відбувається перш за все й головним чином на моральному рівні. Річ у тім, що люди вичерпали запас якогось терпіння, витривалості перебування в безнадійності й безперспективності. Коли вони побачили, що оголошені результати голосування чи «виборів» (про вибори говорю в лапках, тому що ніяких виборів, на мій погляд, узагалі не було), ось це вони якраз і побачили: із ними продовжують робити те, що робили 20 років. Це моральне зрушення, мені здається, не можна розцінити інакше, як можливий початок якихось істотних змін.
Питання слухача: Із якої причини або причин Єльцин передав владу на блюдечку із блакитною облямівочкою підполковникові КДБ Путінові?
Ю. А.: Мені здається, це цілком зрозуміло. Єльцин заклав основу того порядку, який існує в сучасній Росії. А саме — це величезний, небувалий в історії всього людства розкол на бідність і багатство, це всевладдя бюрократії і це бажання утриматися при владі тих, хто до неї одного разу прийшов. Власне кажучи, як мені здається, Єльцин або сам знайшов, або йому дуже добре підказали, що гарантія незамінності цієї влади й гарантія особистої безпеки Єльцина і його сім’ї — це силові структури, це насильство як головна генеральна лінія. Адже шукали багато, але всі шукали в одному місці, в одній колоді. Був Степашин, був Примаков — це все КДБ, це все люди з однієї колоди. Урешті-решт, знайшли, мабуть, із чиєїсь точки зору, більш здатного утримати цей режим.
