Звинувачення в подвійних стандартах час від часу лунає на адресу Європи та США. На жаль, нерідко такі обвинувачення виявляються не безпідставними. І практика сягає ще сталінських часів...
Днями Національний архів США оприлюднив документи, які доводять, що адміністрації президента Рузвельта було відомо про розстріл польських офіцерів 1940 року в Катинському лісі. За даними американського архіву, сумнозвісну знахідку — вісім великих могил — знайшли німці, які 1943-го зайняли цю територію. Одразу ж вони створили кілька груп спостерігачів, у які включили американських військовополонених, і почали розкопки. «Ця комісія констатувала, що розстріл стався 1940-го на підконтрольній Радянському Союзу території — визначення, яке згодом стало пропагандистським інструментом задля розпаду союзу між США, Великобританією та Радянським Союзом», повідомляється в документі. Однак до цього країни, які прийнято вважати взірцем демократії та верховенства права, грали в «мовчанку» — інакше без «дядька Джо» (як називали Сталіна) вони навряд чи перемогли б Гітлера.
Це, зокрема, підтверджує і оприлюднений документ. «У червні 1943 року в телеграмі до Черчилля Рузвельт висловив схвалення британським підходом до Сталіна», йдеться в матеріалах. 32-й президент США писав наступне: «Зважаючи на очевидну необхідність створення сприятливих умов для військових сил союзників, які виступають проти спільного ворога... перемога у війні є для всіх нас першочерговим завданням. Для цього необхідна єдність». Черчилль зі свого боку весь час боявся, що Сталін перейде на сторону Гітлера...
А поки що до рук істориків потрапило близько 1 тис. архівних документів, які стосуються цієї теми. «Не думаю, що ці документи загалом змінять наше розуміння американської політики стосовно Катині, — каже професор Гарвардського університету Марк Крамер в коментарі Польському прес-агентству. — Вони, в основному, підтверджують те, що ми знаємо, що багато хто з представників США і Великобританії раніше знали, що Радянський Союз відповідальний за це вбивство». Усього ж НКВС розстріляло у Катинському лісі 22 тис. поляків, серед яких були переважно офіцери.
Дипломат і письменник Юрій ЩЕРБАК не вбачає в оприлюдненому факті чогось нового. За його словами, державна політика, яка позначається на інтересах країни, завжди була цинічною і містила подвійні стандарти, таємниці, приховування від громадської думки якихось фактів. «Звичайно, виправдовувати з моральної позиції такі ситуації дуже важко, але можна себе поставити на місце тих діячів, які відповідають за певні держави, — говорить Юрій Щербак. — Врешті-решт всі публікації Ассанжа свідчать про існування таких стандартів і в сьогоднішній практиці так званих демократичних держав. Можна згадати й інші приклади. Відомо, що британська і американська розвідки мали дані про існування таборів смерті для єврейського населення Європи і майже нічого не було зроблено для того, щоб їх розбомбити або якось допомогти ув’язненим».
Погоджується зі Щербаком і заступник редактора міжнародного відділу газети Rzeczpospolita Петр КОСЦІНСЬКИЙ. «Подвійні стандарти західних країн, які також стосуються і Великого голоду в Україні, — це те, що використовується щодня і протягом тривалого часу, — сказав він у коментарі «Дню». — Тому не виникає ніяких сумнівів, чому Лондон і Вашингтон визнали 1945 року у Варшаві владу комуністів, а не Тимчасовий уряд національної єдності, і відмовилися визнати польський уряд у вигнанні, який знаходився у Лондоні».
Україна ж зіштовхнулася з подвійною грою Заходу навіть раніше від поляків. «У 1932—1933 рр. українські організації в Америці «бомбардували» тамтешній уряд і вимагали не визнавати Радянський Союз за злочин Голодомору, — додає Юрій Щербак. — Рузвельт, який взяв курс на дипломатичне визнання СРСР, ігнорував як ці заклики, так і масові демонстрації, і навіть резолюцію Конгресу по Голодомору». Загальновідомий факт, що уряд Муссоліні наказав італійським журналістам не писати про голод в Союзі — фашистська Італія мала чудові стосунки із СРСР, який постачав їй пальне для воєнно-морського флоту...
На думку Олександра Мотиля, експерта із радянського та пострадянського режимів, професора політології Університету Рутгарс (США), «загальновідомо, що західні держави завжди застосовували і далі застосовують інші гуманітарні стандарти до друзів, союзників та «прагматичних» партнерів з одної сторони і до ворогів та не дуже важливих країн із іншої. Так було до Другої світової війни, так було після війни, так є і тепер, — розповів «Дню» пан Олександр. — А це тому, що навіть демократичні країни творять свою зовнішню політику на противагу Загальної декларації прав людини, головним чином на підставі тверезих, холоднокровних інтересів. Сталін — союзник, отже, про Катинь краще не говорити. Чеченська війна злочинна, і всі це знають, але газ і нафта важливі, отже, краще мовчати. І так далі. До речі, варто згадати, що самі західні країни замовчують власні злочини: бомбардування Дрездена, ядерні вибухи над Хіросімою і Нагасакі тощо. З іншої сторони, попри цинізм і лицемірство, західні демократії, принаймні, відчувають певний сором за свої вчинки, визначаючи свідомо, таким чином, своє лицемірство. Диктатори навіть сорому не відчувають».
Яскравим підтвердженням цієї думки є і події в Югославії — Захід покарав Мілошевича за роздмухування етнічної війни. Утім, Росію, яка теж воювала, але проти Чечні, оминуло покарання. «Зрозуміло, що з Росією вони не могли себе поводити так, як з Югославією, оскільки це ядерна держава і вони просто її бояться. Нещодавня інформація щодо катинського злочину — нагадування про це», — резюмує Юрій Щербак.
Утім, не вихід — постійно жити з простягнутою рукою в очікуванні допомоги від дядька Сема чи від когось ще. Лише побудова справді демократичної і відкритої держави із сильними інститутами і верховенством права зможе повернути Україну на шлях, з якого вона зійшла дуже давно, але на який все ніяк не стане. Інакше хто нас захистить від чергових поворотів історії, як не ми самі? Не дарма ж говорять: рятування потопаючих справа рук самих потопаючих...
