Останні кілька місяців жодна публікація на економічну тему не обходиться без трагічного слова «криза». Уже нерідко, закінчуючи інтерв’ю, у відповідь на традиційно банальне запитання про плани на майбутнє можна почути: «Зараз усі ресурси мобілізовано на вихід із кризової ситуації». Тому впевнена заява «Моя фірма уклала багато нових контрактів. І зараз ми працюємо навіть більше, ніж на 100%» звучить оптимістичним дисонансом у період всезагальної рецесії.
Ерве Дессімо — швейцарський архітектор, засновник однієї з найвідоміших у країні будівельних фірм. Groupe-H — конструкторське бюро інтегральних розробок у галузі будівництва — має філіали у Франції, Італії та Україні. Роботи Ерве Дессімо добре знають у Швейцарії та Європі. Його Палац Рівноваги, що символізує собою «стійку земну кулю», — найбільша дерев’яна сфера у світі діаметром 40 м — був однією з прикрас швейцарської національної виставки 2002 року, а тепер є музеєм Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРН — СЕRN) у Женеві. У різний час він будував готелі та басейни, торговельні й бізнес-центри, школи й поштові відділення, лікарні та поліцейські дільниці, приватні вілли та міські житлові квартали. З 2003 року він почав працювати на будівельних майданчиках у країнах Східної Європи. Успіхи в Санкт-Петербурзі, проекти для Москви та Києва — досвід співпраці з маловідомими й малозрозумілими для західного менталітету країнами став безцінним багажем для подальшого розвитку швейцарської фірми. Саме набутий досвід у галузі ведення будівельного бізнесу й розуміння слов’янського мислення поклали початок співпраці з великим міжнародним архітекторським бюро. Тому й клієнтів — хоч греблю гати. Про це, про проект нового українського міста, про «кризу й не лише...» ми говорили з паном Дессімо за філіжанкою кави-еспресо у просторому кабінеті архітектора.
— Почну з каверзного запитання: про кого більше говорять — про архітектора Дессімо чи про фірму Groupe-H?
— Нещодавно на фірмі ми відзначали 30-річчя моєї професійної діяльності. 1977 року я починав як незалежний архітектор; 1990-го — зареєстрував сімейне підприємство Groupe-H, щоб надавати клієнту весь спектр будівельних послуг: від розробки архітектурного проекту до проведення інженерно-будівельних робіт.
Колектив нашого конструкторського бюро складається з висококваліфікованих, досвідчених фахівців, які представляють кращі міжнародні школи. Ми займаємося розробкою та реалізацією містобудівних проектів, проектів із благоустрою території, перебудовою та реконструкцією вже існуючих об’єктів, житловим будівництвом.
— Колектив нашого конструкторського бюро складається з висококваліфікованих, досвідчених фахівців, котрі представляють кращі міжнародні школи. Ми займаємося розробкою та реалізацією містобудівних проектів, проектів із благоустрою території, перебудовою та реконструкцією вже існуючих об’єктів, житловим будівництвом. Сьогодні Groupe-H має своє обличчя, я є президентом і генеральним директором, але прагну, щоб більше згадувалася саме фірма. Прийде день, і я передам її в руки моїх молодих партнерів, проте ім’я й логотип фірми залишаться: в Парижі, Москві або Києві продовжуватимуть говорити про Groupe-H.
— Як виникла ідея співпраці з країнами Східної Європи?
— 2003 року я приїхав до Санкт-Петербурга на прохання моїх франко-швейцарських клієнтів, які інвестували в будівництво великого торговельного центра «Питер-Радуга». Впродовж чотирьох років я контролював ведення будівельних робіт, що багато в чому допомогло мені розібратися в нормах будівництва у Росії та зрозуміти ті труднощі, з якими стикається іноземний підрядчик. У той же період один російський клієнт звернувся до мене зі схожим проханням — проконтролювати справи на будмайданчику в Москві. Працюючи з французьким партнером, йому вдалося отримати гарантію уряду Франції, під яку французький банк виділяє гроші на будівництво, але (!) за умови, що 80% робіт будуть виконані французькими фірмами. Росіянин був упевнений, що фінансовий бік справи забезпечений, але не чекав, що йому доведеться погодитися на вимушену співпрацю із західними фірмами. Моя роль полягала в тому, щоб допомогти їм порозумітися. 2006 року я почав працювати з Україною.
— З якими труднощами, на ваш погляд, стикаються західні фірми, працюючи з українськими партнерами?
— По-перше, це переговори з адміністративними структурами. Навіть якщо ви чудово володієте українською або російською мовою, але ви — іноземець, домовитися практично неможливо. Тому ми вважаємо за краще виступати в ролі партнерів якого-небудь українського підприємства: в такому вигляді контакти з офіційними структурами бере на себе наш місцевий партнер.
Друга проблема, яка характерна як для України, так і для Росії, — це діючі будівельні норми. Свого часу вони розраховувалися на радянську модель будівництва. Сьогодні ви маєте такі самі технології, як Женева або Лондон, але дотримуєтеся норм двадцятирічної давності! Наприклад, євронорми в будівництві діють на всій території ЄС, як у Іспанії, так і в Фінляндії. Але для кожної країни існують окремі пункти відносно висоти над рівнем моря, клімату, особливостей місцевості тощо. Якщо євронорми діють у Парижі, чому вони не можуть бути прийняті для Києва?
Сьогоднішні українські архітектори й інженери добре підготовлені та знають свою справу не гірше за нас, європейців, але щодо сучасних будівельних технологій — місцеві фірми не вміють і не здатні дати якість, яка задовольняє європейські стандарти.
— На швейцарському економічному форумі «Швейцарія для України» 3 листопада у Києві ви розповідали про проект нового міста, який планується для будівництва в Київській області. Які особливості цього проекту?
— Я вважаю, що наш проект був затверджений як кращий на конкурсі, бо ми представили швейцарський підхід до містобудування. Ділянка землі під забудову дуже хороша, хоча й горбиста. Американські архітектори хотіли все вирівняти бульдозером і на чистому плато збудувати місто суто американського типу, як Лос-Анджелес або Лас-Вегас. У нашому задумі природний ландшафт повністю збережений, і нове місто використовує всі його переваги. Ми хотіли б, щоб це було місто-модель, що відповідає принципам стійкого розвитку, охорони навколишнього середовища й економії енергоресурсів. Ми доклали багато зусиль для того, щоб спільно з нашими українськими партнерами знайти місцеві матеріали, які б зробили цей проект доступним для українського замовника, тобто зменшили собівартість будівельних робіт.
Наш проект — це місто майбутнього в плані енергозбереження. Він передбачає дві альтернативні системи опалювання: традиційну газову та геотермічну. Цей метод грунтується на використанні глибинних (до 1000 м) геотермічних зондів. Інжектована вода, нагріваючись під землею, повертається для обігріву будівель або для роботи двигунів. Наша пропозиція дуже зацікавила українських замовників, навіть якщо остаточне рішення ще не прийнято. Наприклад, у Швейцарії, де все вже майже забудовано, власники індивідуальних будинків можуть обладнати власну систему опалювання, що працює за цим принципом. Тому ми вирішили, що головна станція працюватиме для обслуговування висотних багатоквартирних будинків, а власники котеджів самі обиратимуть, який тип системи опалювання їм більше підходить. У будь-якому випадку, за адекватного використання газу й підземного тепла, кількість споживаного газу скорочується. А в разі його відключення, у квартиру все одно надходитиме тепло.
У соціальному плані справжньою проблемою є те, як навчити людей жити інакше й поважати оточуючих. Ваша проблема — це дорожній рух. Якщо їде великий автомобіль, шофер не звертає уваги на пішоходів. Тому ми запропонували ієрархію вулиць: головна вулиця зі швидким рухом та протилежні їй у кожному сусідньому кварталі. За такого планування можна перетнути все місто, не заїжджаючи до житлових кварталів. Проектом передбачаються також спеціальні доріжки для пішоходів і велосипедистів, прогулянкові доріжки навколо озер.
— Як ваша фірма почувається в період кризи?
— Хочу сказати, що криза, особливо у країнах Східної Європи, була передбачена. Вперше я поїхав до Росії 2002 року як турист. Я відвідав чудове місто Санкт-Петербург, місто гарне, проте відносно бідне. Коли я бачив людей на вулицях, можна було відразу здогадатися, що вони не мають достатньо грошей. З 2003 по 2007 рік, доки тривало будівництво торговельного центру, я регулярно приїжджав до Росії. За чотири роки стався справжній комерційний бум. На прилавках магазинів зараз лежать такі самі товари, які ви можете купити в будь-якій європейській столиці. Люди одягнуті в дорогі фірмові речі. Практично кожен має мобільний телефон. Виникає думка: невже за чотири роки населення настільки розбагатіло, що зміг відбутися такий стрімкий стрибок рівня добробуту? З розмов із моїми партнерами-фінансистами я дізнався, що все це було можливе завдяки кредитуванню. Простий підрахунок: якщо швейцарець заробляє 1000 франків на місяць, він прагне відкласти 100 франків у банк. Якщо росіянин заробляє 1000 франків на місяць, значить, він бере в борг, тобто в кредит 2—3 тисячі. Коли я зрозумів загрозу наступаючої кризи, я сконцентрував свою роботу на тому, щоб знайти нові будівельні ринки в Швейцарії. Торік моя фірма уклала багато нових контрактів. Незважаючи на спад фінансових ринків і пониження кон’юнктури, фірма продовжує своє невпинне вдосконалення: розширяється сфера та географія робіт, підсилюються вміння та майстерність робітників, з’являються нові замовники, розробляються новаторські й вигідні проекти. Важлива новина: кілька днів тому урядом округу Женева було схвалено новий будівельний проект Groupe-H — 350 тис. кв. м площі на мільярд швейцарських франків інвестицій. Усі наші замовники фінансово стабільні. І зараз ми працюємо навіть більше, ніж на 100%.
