Капіталізм знаходиться на нижчій точці своєї найсерйознішої кризи за багато десятиліть. Комбінація глибокого економічного спаду, глобальної економічної руїни й ефективної націоналізації великих прошарків фінансового сектора в розвинених економічних системах світу сильно порушила рівновагу між ринками та державами. Усі гадають, де буде знайдена нова золота середина.
Тим, хто передбачає захід капіталізму, доведеться битися з одним важливим історичним фактом: капіталізм володіє практично необмеженою здібністю до оновлення. Дійсно, його гнучкість — це причина, через яку він впорався з періодичними кризами протягом століть і переживав критиків, починаючи з Карла Маркса і закінчуючи сучасними. Реальне питання полягає не в тому, чи може капіталізм вижити — може, а в тому, чи продемонструють світові лідери те керівництво, яке необхідне для того, щоб вивести його на його наступний рівень розвитку в міру того, як ми виходимо з нашого сьогоднішнього серйозного становища.
Капіталізм не має рівних, коли йдеться про вихід колективної економічної енергії людських суспільств. Саме тому всі процвітаючі суспільства є капіталістичними в широкому сенсі цього слова: вони організовані навколо приватної власності і дозволяють ринкам відігравати важливу роль у розподілі ресурсів і визначенні матеріальних нагород. Хитрість полягає в тому, що ні права власності, ні ринки не можуть функціонувати самі по собі. Їм необхідна підтримка інших соціальних установ.
Таким чином, права власності покладаються на суди та примус щодо дотримання законів, а ринки залежать від регуляторів для припинення зловживань і усунення ринкових невдач. На політичному рівні для капіталізму необхідно, щоб компенсація та механізми передачі зробили його результати прийнятними. Як ще раз засвідчила поточна криза, капіталізму потрібні стабілізуючі заходи, наприклад, кредитор останньої інстанції та протициклічна податкова політика. Іншими словами, капіталізм не може сам створювати, підтримувати, регулювати або стабілізувати.
Історія капіталізму була процесом вивчення та переосмислення цих уроків. Ідеалізованому ринковому суспільству Адама Сміта необхідно було щось більше, ніж «держава нічного вартівника». Усе, що було потрібно від урядів для того, щоб забезпечити розподіл праці — це укріпити права власності, підтримувати мир і збирати які-небудь податки, щоб заплатити за обмежений набір суспільних товарів.
На початку XX століття капіталізмом управляло вузьке представлення громадських установ, необхідних для його підтримки. На практиці, сфера впливу держави часто виходила за межі цієї концепції (як, скажімо, у випадку з введенням Бісмарком пенсій за віком у Німеччині 1889 року). Але уряди продовжували розглядати свої економічні ролі в обмеженому значенні.
Це стало змінюватися в міру того, як суспільства ставали демократичнішими, а профспілки й інші групи мобілізувалися проти зловживань сприйманого капіталізму. Антимонопольна політика була ініційована в Сполучених Штатах. Ефективність енергійної кредитно-грошової та фінансової політики була широко визнана після Великої Депресії.
Післявоєнна змішана економіка була створена для держав-націй і працювала на рівні держав-націй, вона вимагала заборони міжнародної економіки. Як наслідок, режим Бретон Вудс-ГАТТ викликав «дрібну» форму міжнародної економічної інтеграції, під якою малося на увазі введення засобів і систем контролю за міжнародними рухами капіталу, які Кейнс і його сучасники вважали вирішальними для внутрішнього економічного управління. Від країн було потрібно здійснити лише обмежену лібералізацію торгівлі з великою кількістю виключень для вразливих у соціальному аспекті секторів (сільське господарство, текстильна промисловість, послуги). Це залишало їм свободу створювати свої власні версії національного капіталізму до тих пір, поки вони дотримувалися кількох простих міжнародних правил.
Поточна криза демонструє, як далеко ми пішли від цієї моделі. Фінансова глобалізація, зокрема, зруйнувала старі правила. Коли капіталізм у китайському стилі зустрівся з капіталізмом в американському стилі, в якому було мало захисних механізмів, це дало початок вибуховій суміші. Не було жодних захисних механізмів для того, щоб запобігти розвитку глобального перенасичення ліквідністю, а потім — у комбінації з помилками в регулюванні, яких припустилися США — створення захоплюючого підйому й обвалу на ринку житла. При цьому не було жодних міжнародних механізмів контролю для того, щоб запобігти поширенню кризи від його епіцентру.
Урок полягає не в тому, що капіталізм мертвий. Він полягає в тому, що ми повинні переусвідомити його для нового сторіччя, в якому сили економічної глобалізації набагато сильніші, ніж раніше. Так само, як мінімальний капіталізм Сміта був перетворений на змішану економіку Кейнса, нам потрібно продумати перехід від національної версії змішаної економіки до її глобального аналога.
Це означає уяву ефективнішої рівноваги між ринками та підтримуючими їх установами на глобальному рівні. Інколи для цього буде потрібне розширення установ за межі держав-націй, а також посилення глобального управління. У інший час це означатиме запобігання розширенню ринків за межі зони досяжності установ, які повинні залишатися національними. Правильний підхід відрізнятиметься в різних угрупованнях країн і в різних сферах питань.
Розробка наступного капіталізму не буде легкою. Але історія, дійсно, на нашому боці: єдиний порятунок капіталізму полягає в тому, що він є практично безмежно гнучким.
Дені РОДРІК — професор політекономії в Школі уряду Джона Ф. Кеннеді при Гарвардському університеті, є першим одержувачем призу Альберта О. Хіршмана від Ради з досліджень в області суспільних наук. Його остання книга — «Одна економіка, багато рецептів: глобалізація, установи й економічне зростання».
