14—15 листопада в рамках Київського з безпеки форуму відбулася Міжнародна конференція на тему «Урегулювання «заморожених» конфліктів у контексті безпеки та стабільності Чорноморського регіону». Яку потенційну роль може зіграти НАТО в рамках євроатлантичної перспективи врегулювання «заморожених» конфліктів? Про це висловлюють свої думки директор Інституту євроатлантичного співробітництва, екс-міністр закордонних справ, народний депутат Борис ТАРАСЮК і відомий британський аналітик з питань безпеки Джеймс Шерр, Група передових досліджень. Обидва експерти виступили з доповідями на VI сесії конференції «Євроатлантична перспектива врегулювання «заморожених» конфліктів: потенційна роль НАТО». Нижче подаються витяги з їхніх виступів.
Борис ТАРАСЮК , екс-міністр закордонних справ:
— Альянсу не уникнути в своєму порядку денному питань участі в урегулюванні «заморожених» конфліктів. Однак, я сумніваюсь в доречності залучення військових НАТО до врегулювання. Чи може НАТО бути залученим з політичної точки зору до врегулювання «заморожених» конфліктів? Моя відповідь буде: скоріше так, ніж ні. Яким чином це можна зробити? Це можна здійснити шляхом загострення уваги в дискусії в рамках ради Північноатлантичного співробітництва. Це можна зробити через механізми програми Партнерства заради миру, через індивідуальні програми партнерства країн, що є учасниками врегулювання таких конфліктів. Це можна зробити через дискусії і обговорення питань на постійній Раді НАТО—Росія або на засіданні Комісії Україна—НАТО.
Я вважаю, що наразі НАТО не залучено до врегулювання «заморожених» конфліктів. Але якщо трактувати ширше поняття «євроатлантичний вимір», то тут очевидною і бажаною є роль євроатлантичної спільноти в сенсі залучення США до різних механізмів урегулювання «заморожених» конфліктів. І в цьому відношенні я хочу сказати, що за ініціативи та активної участі України в 2005 році США були разом з ЄС долучені до кола основних учасників придністровського врегулювання. І це позитивний факт. Звичайно, що США залучені до врегулювання «заморожених» конфліктів опосередковано через участь у різних механізмах ООН або ОБСЄ.
Зі зміцненням позицій НАТО в Чорноморському регіоні після вступу до Альянсу таких чорноморських країн як Румунія, Болгарія, а також внаслідок чіткої позиції двох інших країн Чорноморського регіону, таких як Україна і Грузія, ми можемо говорити про те, що роль НАТО зростатиме. І, звичайно, з часом Альянсу не уникнути в своєму порядку денному питань участі в урегулюванні «заморожених» конфліктів.
Наша країна має спеціальний механізм співпраці з НАТО опосередковано, може і вже відіграє важливу роль в урегулюванні «заморожених» конфліктів, перш за все придністровського конфлікту. Що є зрозумілим з точки зору того, що це єдина потенційна загроза національній безпеці України. Звичайно, цим обумовлюється активна роль України у придністровському врегулюванні, що проявилося через висунення так званого Плану Віктора Ющенка в 2005 році: «До врегулювання через демократію». Власне, в 2005 році процес придністровського врегулювання було виведено із застою і почалася активна фаза, яка здійснюється за активної, якщо не провідної ролі України в цьому врегулюванні. Звичайно, беручи активну участь у придністровському врегулюванні і будучи одним із двох гарантів цього врегулювання разом iз РФ, Україна має значний, на мою думку, не використаний потенціал у врегулюванні інших «заморожених» конфліктів. Тут, я думаю, треба задіяти механізм, який передбачений Хартією про особливе партнерство між Україною і НАТО, а саме через комісію Україна—НАТО, а також інтенсифікований діалог. Звичайно, ці питання знаходять відображення в щорічних Цільових планах між Україною і НАТО.
Хочу нагадати, що в середині 1990-х років виникла ініціатива створити першу миротворчу місію в рамках ОБСЄ з метою долучення цієї організації до врегулювання Нагірно-Карабахської проблеми. Тоді Україна активно підтримала створення цієї миротворчої місії і висловила навіть готовність до того, щоб виділити свої ресурси для цієї миротворчої операції. Але через деструктивну позицію РФ перша миротворча місія так і не відбулася. У будь-якому разі я вважаю, що за своїм геополітичним становищем, потенціалом і своєю роллю регіонального лідера Україна має більш активно залучатися до процесу врегулювання «заморожених» конфліктів.
Торкаючись проблеми Косово, хотів зазначити, що виглядає так, ніби на сьогодні вже утворився консенсус провідних країн ЄС і членів НАТО щодо надання незалежності Косово. Застереження з боку прихильників цього кроку про те, що цей крок не має сприйматися як прецедент — на мою думку, не будуть діяти. Це застереження не буде діяти по відношенню до сепаратистів, які ігнорують і норми внутрішнього права та конституцій, і міжнародне право. Тому для них це застереження — як мертвому припарка. Я веду до того, що надання незалежності Косово може спричинити досить негативні наслідки. І про це всі прихильники цього кроку мають дуже добре подумати. Звичайно, Косово не може бути прецедентом для нас з вами. Але воно буде використано, і російські високопосадовці вже неодноразово попереджали, що такий самий принцип буде застосований і до Нагірного Карабаху, і до Придністров’я, і до Абхазії, і до Південної Осетії. Це буде дуже небезпечний прецедент. Звичайно, сепаратисти не будуть звертати увагу на те, що Косово має статус, відмінний від інших сепаратистських утворень. Адже Косово фактично перебуває під міжнародним протекторатом. Чого не можна сказати про інші сепаратистські утворення. Але ми маємо справу не з людьми, які шанують міжнародне право і рішення міжнародних органів. Отже, на нас чекає серйозна небезпека, яка може мати непередбачувані наслідки, в тому числі і для тих, хто переймається «замороженими» конфліктами, і для тих, хто доклав і ще докладе чимало зусиль до цього — в контексті врегулювання сепаратистських тенденцій у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Нагірному Карабасі. А можливо, що таке рішення може привести і до появи нових сепаратистських утворень. Хочу сподіватися, що я був не правий.
Джеймс ШЕРР , Група передових досліджень, Велика Британія:
— Я можу припустити, що роль НАТО в урегулюванні «заморожених» конфліктів на території колишнього Радянського Союзу має бути видимою, але відсутньою. Коли під час обговорення хтось говорить, що треба брати уроки з операцій на Балканах і в Афганістані, у мене виникає занепокоєння, бо це вказує мені, хтось очікує, що ці уроки, якими б вони не були, можуть бути використані в урегулюванні «заморожених» конфліктів, а відтак це означатиме, що НАТО має намір бути видимим і присутнім у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії.
Я можу запевнити, що не бачу таких намірів НАТО і їх ніколи не було. Перш за все, дозвольте мені сказати три речі. Чому НАТО є відсутнім і як збирається НАТО думати про свою видимість у майбутньому? Згадаймо слова молдавського президента Вороніна, що Молдова буде нейтральною. Це вибір Молдови. Але НАТО не закриває дверей для тіснішої співпраці з Росією і, звісно, не закриє двері для тіснішої інтеграції з Молдовою. І вибір цієї країни, про який говорив Володимир Воронін, був висловлений з певними умовами.
По-друге, НАТО інтенсифікувало діалог iз Грузією. На мою думку, існують чіткі очікування не лише з боку Грузії, але й у НАТО, що в певний момент Інтенсифікований діалог призведе до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Допоки НАТО залишатиметься частиною геополітичної тканини в Чорноморському і Каспійському регіоні, допоки НАТО буде дотримуватися власних принципів і критеріїв, можна з певністю сказати, що НАТО залишатиметься передбачуваним фактором у цьому регіоні та зберігатиме вплив. Цього не достатньо, що розв’язати конфлікт. Але досі цього було достатньо і, я думаю, дуже ймовірно, що в майбутньому цього буде досить, щоб переконати багатьох раціональних акторів. А Росія не що інше як раціональний актор. Одностороннє рішення конфлікту не може бути нав’язане кому б то не було. Тому НАТО є стримуючим фактор у регіоні. Давайте поговоримо про фактори, які обмежують НАТО і спричинюють проблеми, які існують і розвиваються. Деякі з цих факторів є дуже позитивними. Іноді НАТО не є кращим доступним інструментом для досягнення власних цілей Альянсу. В Молдові НАТО не буде найкращим інструментом. Зате таким відмінним і досконалим інструментом є ЄС. Декілька тижнів тому в Раді Європі я сказав, Придністровський конфлікт знайде власний шлях для розв’язання, якщо ЄС надаватиме Молдові таку саму політичну, економічну та моральну підтримку, яку Росія надає Придністров’ю.
Інший тривожний фактор стосується не лише для НАТО, але багатьох інших країн. Таким фактором є значне відволікання потуги і уваги США та інших важливих членів НАТО цього регіону. Я мову веду не лише про військові, але й інтелектуальні, та політичні ресурси, які дедалі більше вичерпуються. Це означає, що проблеми і конфлікти в цьому регіоні продовжують вивчатися і досліджуватися на рівні урядовців і експертів середнього рівня. Але на вищому рівні цьому надається менше уваги. Відтак зростає ризик, що увага до цих конфліктів чи проблем буде приділятися після того, як виникне криза, а не до цього. Тобто замість вирішення проблем на початковій стадії, ми змушені їх розв’язувати, коли це зробити значно складніше. Це і проблема Косово, а також де інде. Якщо ми подивимося на Пакистан, і проблеми, пов’язані з Іраном, то бачимо, дуже скоро закінчиться відволікання уваги.
А тепер про третій — російський фактор. З одного боку, НАТО завжди мало «здоровий» погляд по відношенню до російського фактора. Кожен розуміє, що існує дуже велика різниця між Боснією і Герцеговиною, Косово і Абхазія. Конфлікти в Грузії відбувається на кордонах з Росією. Причому ці конфлікти фактично проходять на кордоні між Північним і Південним Кавказом, що дуже підвищує температуру в Росії. Відтак, зважаючи на політичний фактор, НАТО повинно бути присутнім для розв’язання цих конфліктів. Усередині НАТО зараз існує розуміння, що настрій Росії змінився. І ми маємо проблеми з Росією. Сьогоднішній настрій у Росії є презирливим і надзвичайно самовпевненим. На мою думку, усвідомлення цього розвивається надто повільно. НАТО може вважати і може мати рацію, що розширення створює стабільність. У середині 1990 х років мало людей в Росії вірили в те, що розширення НАТО створює стабільність. А сьогодні таких людей у Росії ще менше. Дуже мало вірить у це після кольорових революцій, після двох раундів розширення НАТО, після проголошення програми розміщення елементів ПРО в Європі.
І тут немає значення, що ми є фундаментально правими, а вони ні. Значення мають факти і дії. А нові політичні факти говорять про те, що Росія не лише проголошує, як це робив Путін ще в 2000 році, заявивши, що він буде реалізувати лише національні інтереси. Або як він заявив торік: Росія завоювала право мати власні інтереси. Росії потрібні інструменти, щоб це робити. І це не лише енергоресурси, а й дуже агресивна й істотна розвідувальна присутність у регіоні. А також і постійна та методична робота з перепрофілювання та модернізації військових можливостей у Чорноморському і Каспійському регіоні. Це також — факти. І що стосується самої мови щодо Косово і того, що Росія змушена буде пристосуватися до рiшення щодо цього питаня і сприйняти. Не думаю, що мають рацію ті, хто так гадає.
У 1990 х роках Росія сприймала одну річ за іншою. Тоді багато з нас думали, що росіяни сприймають наші погляди. Вони пристосовувались не до наших поглядів, а до власної слабкості. А тепер Росія себе такою не вважає і це політичний фактор.
Виходячи з даної теми обговорення, виникає питання, куди все це нас приведе? Нам треба обговорювати це питання і дуже систематично. Названі фактори, зокрема останній, про який я говорив, можуть уповільнити хід інтеграції. А це не означає, що ми зупиняємося, а навпаки поглиблюємо і посилюємо інтеграцію. Нам потрібно робити те, що ми краще робимо в сфері реформи безпеки та оборони. Зараз потрібно лише глянути на Грузію, щоб зрозуміти, наскільки важливим є те, що збройні сили і спецслужби та правоохоронні органи перебувають під власним, а не стороннім контролем.
Стосовно України важливо, що її збройні сили все більше відповідають стандартам НАТО. І тепер потрібно більше уваги звертати на вразливість, прогалини, які потрібно заповнити, а також невизначеність, можливі наслідки неправильного вирішення проблеми Косова. Ми маємо розглядати міркування подібного роду, щоб вдосконалити свої дій і щоб не бути застуканими зненацька в цьому регіоні. Щодо можливого вступу в НАТО Грузії та України, то це лише сприятиме безпеці цих країн та самого Альянсу.
