Тональність виступів західних лідерів була приблизно однаковою: всі говорили про доленосність моменту і про майбутню співпрацю. Американський президент Джордж Буш підкреслив, що Росія вже працює разом з НАТО у врегулюванні ситуації на Балканах, але Москва й Альянс мають просуватися до більш активних дій (саме через балканську операцію НАТО свого часу було поховано Постійну раду співробітництва НАТО — Росія. — Ред. ) Британський прем’єр Тоні Блер нагадав, що співпраця з росіянами є досить успішною і в Афганістані. Президент Чехії Вацлав Гавел сказав про «нову еру якісних відносин», яка, втім, не повинна створити враження, що відбувається нова експансія. Гавел зазначив, що на празькому саміті буде визначено, як не на словах, а на ділі співпрацюватимуть НАТО із Росією і Східною Європою. Він нагадав, що на цей саміт приїдуть також і натовські країни-партнери, але не уточнив які. У виступі польського президента Александра Квасневського прозвучала і українська тема — він сказав, що безпеці у світі має сприяти співпраця НАТО також і з Україною.
На запитання, як створення Ради НАТО — Росія вплине на відносини між Україною та Росією, Україною та НАТО, Володимир Путін відповів таким чином: «Останніми роками відносини між Росією та Україною розвиваються особливо позитивно. Що ж стосується розширення НАТО загалом, то наше ставлення до цього питання не міняється. Але це зовсім не означає, що Україна має залишитися осторонь від процесів, які йдуть на користь зміцнення миру та безпеки в Європі та на землі загалом. Ми детально не обговорювали з колегами цю тему. Україна суверенна держава, і вона сама має право обирати шлях забезпечення своєї власної безпеки. Скажімо, участь в тій Раді, яку ми створили сьогодні, це треба обговорювати з членами Ради, членами Північноатлантичного блоку, з генеральним секретарем. Я вважаю це цілком можливим і в принципі не бачу нічого особливого або чогось такого, що могло б погіршити відносини між Росією та Україною. Ви знаєте, що тільки недавно я зустрічався з Президентом Кучмою, й у нас немає жодних сумнівів у намірах українського керівництва, українського народу, української держави будувати відносини з Росією найкращим чином».
Здається, чи не найбільш урочисту фразу про відносини Альянсу й Москви сказав канцлер Німеччини Герхард Шредер: «Декларація має невірогідно високу символічну силу. В цей документ політики інвестували свої зусилля. Ми повинні йти далі, ми можемо йти далі. Для людей у моїй країні сьогодні — день справжньої радості.» (Правда, важко собі уявити, що всі 80 мільйонів німців завдяки натовсько- російському саміту були в найкращому настрої.) Гумор собі дозволили головні персонажі саміту: Робертсон, говорячи про нову Раду НАТО — Росія, запропонував перейменувати натовську штаб-квартиру в «Раду рад», а Путін висунув зустрічну пропозицію — перейменувати штаб-квартиру в «Дом совєтов». Лідери країн Альянсу посміялися, але невідомо, чи правильно вони зрозуміли російського лідера.
В будь-якому разі історичний момент настав: Москва до НАТО не вступила і не збирається, але значно до нього наблизилася. Скептицизму навколо нової Ради вистачає і в Москві, і на Заході. Зокрема, у Сполучених Штатах говорять, що проблеми в «двадцятці» лише обговорюватимуться, а не вирішуватимуться, у Варшаві занепокоєні надто високими повноваженнями Москви, у Москві — тим, що «двадцятка» може дійсно стати дискусійним клубом, бо позиція Росії з приводу подальшого розвитку альянсу нікого не цікавить. За святковою риторикою якось забулося, що 5 років тому спроба поховати холодну війну була зроблена, і виявилася невдалою. Сьогодні ж, якщо абстрагуватися від святкової риторики, то виявиться, що ніхто не знає, чим наповнити порядок денний «двадцятки». Але, принаймні, атмосферу створено.
