Звіт за звітом із ВБРР, Програми розвитку ООН та Арабської Ліги підкреслюють, що однією з головних причин відсталості арабського світу є дефіцит освіти. Володіючи 5% світового населення та значною часткою світових запасів нафти й газу, арабський світ, проте, відстає від більшості інших країн світу й страждає через те, що найкраще можна позначити терміном «освітня бідність». Без істотного поліпшення освіти всіх рівнів безробіття, безграмотність і нерівномірність у розподілі прибутків як і раніше зростатимуть, і регіон являтиме небезпеку, як для самого себе, так і для своїх сусідів.
Навіть до поточного економічного спаду рівень безробіття в арабському світі оцінювався в 14% — найвищий середній показник після країн Африки, розташованих на південь від Сахари. Серед молоді та недавніх випускників цей показник вище більш як удвічі.
У арабському світі також спостерігається найвища в світі швидкість приросту населення: майже 40% його населення сьогодні молодше 15 років. За деякими оцінками, на арабський світ припадає одна чверть безробітних світу у віковій групі від 15 до 24 років. Тільки для того щоб впоратися з припливом молоді на ринок праці, економіці арабських країн доведеться створити 100 млн. нових робочих місць протягом наступних 10 років, що буде неможливо, якщо освіта залишиться в такому плачевному стані.
Протягом останнього десятиліття в арабському світі поліпшилося співвідношення учнів у різних вікових групах, але в арабських країнах усе ж таки зберігається одне з найнижчих серед країн на шляху розвитку співвідношень учнів у різних вікових групах. Близько однієї п’ятої частини дітей шкільного віку, тобто більш як 7 млн., не відвідують школу, причому 60% з них — дівчата. У середньому кількість років, що їх арабські діти проводять у школі, нижча більше ніж удвічі за відповідний показник для східноазійських країн. Недивно, що, незважаючи на певні успіхи останніх десятиліть, неграмотність залишається в середньому на рівні 30%, а в деяких арабських країнах досягає 50% й 60%.
Ще однією перешкодою є якість арабської освіти. Сьогоднішній ринок праці вимагає наявності навичок у розв’язанні проблем, критичному мисленні, сучасних мовах і технологіях, але арабські освітні системи загалом залишаються традиційними, базуються на завчанні матеріалу напам’ять і на авторитарній владі вчителів.
Дослідження, які проводяться в усьому світі, свідчать, що освіта є ключовою передумовою стійкого розвитку. Східноазійські тигри вкладали в освіту величезні кошти, й це окупилося у вигляді сучасної робочої сили. Але економічний розвиток арабського світу, який переважно базується на прибутку від продажу нафти, залишив населення малоосвіченим і економічно бідним.
Також освіта має велике значення в арабському співтоваристві внаслідок свого особливого становища в ісламі, який, подібно до іудаїзму й християнства, є книжковою релігією. У євангелії від Іоанна говориться: «Спочатку було Слово»; перше слово, відкрите пророку Магомету архангелом Гавриїлом (Джибраїлом), було «Читай...»; одне з послань пророка таке: «Обов’язком кожного мусульманина, чоловік це чи жінка, є прагнення знань».
До того ж, у ісламі немає духівництва, а лише богослови. Золоті століття арабського світу — Багдад XI ст. й Андалусія XIV ст. — шануються як періоди високого рівня освіти. Школи й університети отримали широкомасштабну підтримку, а студенти й вчені подорожували містами в пошуках знань. Після золотих століть освіта занепала.
У 70-х і 80-х рр. нові незалежні держави арабського світу досягли значних успіхів у розвитку свого освітнього сектора. Але їм забракло ресурсів, аби впоратися зі своїм власним зростаючим населенням. Грандіозні інвестиції 50-х і 60-х різко скоротилися, й у результаті сьогодні дуже багато дітей або перебувають за межами шкільної системи, або здобувають освіту низького рівня, що не дає їм навіть основних навичок читання й рахування. Також досі має місце значна нерівність за ознаками статі, регіону, багатства, фізичних обмежень та інших чинників соціальної дискримінації.
Що має Захід повною мірою й чого найбільше потребує арабський світ — це освіта. Для цього має бути більше шкіл і менше зброї, більше університетів і менше авіаносців. Американський університет Бейрута, заснований 1866 р., зробив, мабуть, більше для позитивного трансформування Близького Сходу, ніж будь-яка інша установа порівнянного рівня, однак він отримує лише 3 мільйони доларів допомоги від Сполучених Штатів, які витрачають у цьому регіоні на армії й озброєння мільярди.
Лише одного місяця західних військових витрат у Іраку й Афганістані вистачило б для триразового збільшення загальної допомоги на освіту для Близького Сходу. Вартості двох крилатих ракет вистачило б для будівництва школи, а вартості винищувача «Єврофайтер» — на невеликий університет.
Освіта також може мати фундаментальний вплив на формування цінностей. Радикальні ісламісти зрозуміли це дуже давно й почали вкладати свої ресурси в школи. Саудівська Аравія визнала це в 70-х рр., коли прагнула розширити свій вплив, і за декілька років це королівство заснувало тисячі шкіл і коледжів, у яких навчають суворої форми пуританського «ваххабітського» ісламу.
У Афганістані й Пакистані радикальні погляди прищеплюються молоді в релігійних школах, відомих як «мадраси». Слово «талібан», до речі, означає «учні». Нинішня битва за майбутнє арабського й мусульманського світів буде виграна або програна не на полі бою, а в класі.
Пол САЛЕМ — директор близькосхідного відділення Центру фонду Карнегі в Бейруті.
