Повільноплинучий конфлікт між лікарями університетських і державних клінік — з одного боку та міжземельним об’єднанням роботодавців (TdL) — з іншого триває вже понад три місяці. Повільно, бо час від часу в якихось регіонах лікарям доводиться припиняти страйк, як недавно в Мюнхені, щоб провести нагромаджені планові операції, надати іншу необхідну допомогу хворим. Працює «Швидка допомога», пологові відділення й інші авральні служби.
Причина конфлікту — нові тарифні угоди, яких вимагають лікарі, та категорична відмова від будь- яких переговорів на цю тему з боку роботодавців. Річ у тому, що зовсім недавно закінчився великий страйк працівників середнього медичного персоналу. Унаслідок тривалих і важких переговорів були підписані нові тарифні угоди між профспілкою працівників сфери послуг ver.di, куди входять переважно медичні працівники середньої ланки, та працедавцями. Останні вважають, що ці домовленості повинні поширюватися і на лікарів. Однак ті справедливо зазначають, що якщо до ver.di входять майже 600 медиків, то понад 22 тисячі лікарів вимагають власної тарифної угоди зі своїм професійним об’єднанням — «Марбурзьким Союзом» (Мегабайт).
Невдоволення лікарів викликає те, що за відносно невисоких окладів їм практично не оплачують понаднормові, чергування, роботу у вихідні та святкові дні, немає чіткої регламентації робочого часу і тому їхні навантаження непомірно високі.
У будинку одного провінційного лікаря вночі прорвало водопровідну трубу. Вода прибувала, ситуація ставала критичною, і лікар зателефонував сантехніку.
— Як це «негайно»?! — обурився той. — Зараз ніч, я у ліжку, невже не можна зачекати до ранку?
— А от коли викликають мене, — відповів лікар, — я не ставлю подібних запитань.
Сантехнік приїхав, зробив усе потрібне і, прощаючись, сказав: «Виникнуть проблеми — телефонуйте».
Це — жарт, вельми поширений у лікарському товаристві. Але проблеми, що підточують вивірену, усталену систему охорони здоров’я в Німеччині, справді існують. І не тільки фінансові, і не тільки у державних лікарів. Сьогодні сотні приватних медичних клінік у нових землях (так тут називають територію колишньої НДР) порожні. Лікарі подалися чи то в західні землі, чи то взагалі в інші країни. У шведських клініках сьогодні працюють понад 200 німецьких лікарів. Приблизно півтори тисячі медиків потребує Данія, ще 1400 — Фінляндія.
Олександра Енгель, 36-річний лікар-анестезіолог, приїхала до Швеції аж ніяк не через високу зарплату. Отримує вона тут приблизно стільки ж, як і вдома, в Гамбурзі — 4500 євро на місяць. Але понаднормові або участь у науково-дослідних проектах оплачуються окремо. Робочий тиждень — 40 годин, однак організація праці більш продумана за рахунок грамотного розподілу обов’язків між колегами та традиційно колективним прийняттям відповідальних рішень. Усе це суттєво знижує стресові навантаження, підвищує працездатність.
— У мене навіть залишається час для щоденної обідньої перерви, — признається Олександра, — що далеко не завжди вдавалося вдома.
Подобається їй і відкритість скандинавського суспільства, простота в спілкуванні між колегами, що абсолютно неможливе в Німеччині з її традиційним чиношануванням та ієрархічними забобонами. В університетській клініці Худдінзі в Стокгольмі навіть до професорів і головних лікарів звертаються на ім’я.
Поширюється такий лібералізм і на молодих лікарів. Їм більше довіряють, раніше допускають до відповідальної роботи, що дозволяє швидше зростати професіонально і, відповідно, покращувати своє матеріальне становище.
Великого значення надають соціальному аспекту. Так, наприклад, для іммігрантів існують безплатні тримісячні мовні курси, простіше вирішуються питання з місцями для дітей у дошкільних закладах, багато роботодавців допомагають із кредитами на будівництво дому або в пошуку зручної квартири для оренди.
Берлінська клініка Шарите, як і раніше, постає перед відвідувачами в усьому своєму блиску. Невтаємниченим вона здається уособленням надійності й успішності німецької системи охорони здоров’я. Але погляд зсередини показує дивні речі. Виявляється, фінансове благополуччя, як визначили експерти професійного медичного об’єднання, багато в чому базується на тих же щомісячних 85 тисячах понаднормових годин, які лікарі відпрацьовують безплатно. Їм часто доводиться чергувати по 24 години на добу, знов-таки, без додаткової оплати. Загалом робочий тиждень тут становить у середньому 60 годин, тоді як норма — 39,5. Часу для сім’ї, дітей практично не залишається. А зарплата 30-річного лікаря становить приблизно 1800 євро на місяць чистими. Якщо він одружується — дають невелику надбавку. Тому постійно накопичуються втома, напруженість, стреси.
При цьому лікарняні каси, що ще недавно перебували на грані фінансової кризи, відновили свої позиції. Страхові внески працівників виросли з 13% зарплати до 15%. Швидко зростає список медикаментів і послуг, яких лікарняні каси не оплачують. Але ділитися додатковими доходами з лікарями ніхто не збирається. Вони опинилися крайніми. І зовсім несхожими на тих мудрих і благополучних медиків, які постійно мигтять у численних серіалах на німецькому телебаченні.
«Марбурзький Союз» вимагає збільшення зарплати лікарів на 30% без збільшення робочого тижня. «Журналіст не може писати 24 години на добу, викладач не може вчити без перерви на відпочинок і відновлення сил. Від лікарів вимагають саме цього, і такій практиці давно час покласти край», — вважають експерти «Марбурзького Союзу».
Серед роботодавців існує думка, що робочий тиждень усе-таки треба збільшити з 39,5 годин до 42 – х. Таким чином, той самий обсяг роботи виконуватиме менша кількість персоналу. І за рахунок цього підвищити зарплату на 24%. Медиків такий варіант не влаштовує. Переговори зайшли в глухий кут. Лікарі планують посилення страйкових акцій. Світла в кінці тунелю ще не видно. Найбільший і найнезвичайніший в історії нової Німеччини страйк медиків триває, попри розпочатий Чемпіонат світу з футболу.
