Микита Сергійович Михалков, популярний російський кінорежисер і актор, улюбленець дам бальзаківського віку й володар «Оскара», все ж таки не витримав. Сказав англійським газетярам, що коли російський народ його покличе, він піде. У президенти.
У президентських амбіціях Микиту Михалкова підозрювали давно. Самозакоханий і красивий, він очевидно не задовольнявся своєю кінематографічною місією. Десь там, у далечині, Микита Сергійович бачив велику могутню Росію — таку собі територію любові, яка чекала на свого месію. Чому не на нього? Коли Михалкова обирали головою російської Спілки кінематографістів, він блискуче продемонстрував свої політичні здібності — трибуна, стратега, вождя. Хазяїна!
Чи подолано кризу у російському кінематографі? І не питайте. Головне — з нами наш батечко...
Заява Михалкова — не просто слова. Сім’ї Єльцина, найближчому оточенню російського президента треба визначатися зі спадкоємцем хворого президента. Не збанкрутілий Черномирдін і не нелояльний Лужков, і не непередбачуваний Лебедь, і не тимчасовий Примаков... А чому ж тоді не Микита Сергійович? Ось і Борис Абрамович Березовський — дзеркало російської кон’юнктури — пообіцяв йому допомогти, якщо режисер наважиться...
Режисер, здається, наважується. Хай це буде й не його стрічка — проте він зіграє блискуче. Він ще й актор неперевершений, не якийсь там Рейган!
А нам що? Нам хіба що радіти, що це вже буде не наш Микита Сергійович...
