Незабаром повинен відбутися візит Президента Віктора Ющенка до Грузії. На частих зустрічах керівництва двох країн неодноразово говорилося не лише про взаємну політичну підтримку, а й про розвиток економічної співпраці. Минулого тижня стало відомо про відмову російської компанії «Євразхолдинг» від купівлі грузинського підприємства «Чіатурмарганець». Як відомо, раніше в тендері брала участь й українська компанія «Інтерпайп», але програла. Тепер «Інтерпайп» отримує другий шанс, крім того, Індустріальний союз Донбасу претендує на купівлю Руставського меткомбінату. Активніше українсько-грузинська кооперація поки що розвивається в іншій промисловій галузі: компанія IDS і Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» ввійшли до складу міжнародного холдингу Georgian Glass and Mineral Water. Про перспективи двосторонніх економічних відносин і грузинський інвестиційний клімат кореспондент «Дня» розмовляла з провідним тбіліським експертом Ніко ОРВЕЛАШВІЛІ .
Як відомо, в результаті оголошеної новим керівництвом країни масштабної кампанії приватизації до Грузії активно попрямував російський капітал. Так, російський «Внешторгбанк» придбав контрольний пакет акцій Об’єднаного грузинського банку, росіяни стали власниками компанії Air Zena (Грузинські авіалінії)... Грузинське керівництво наголошує, що країна відкрита для чесного капіталу будь-якого походження. Водночас Ніко Орвелашвілі зазначає, що «для будь-якого уряду дуже суттєво, звідки йдуть гроші». «А про те, чи може російський капітал бути незалежним від політики, краще спитати Ходорковського», — додає аналітик.
Автора знаменитої доктрини «Продати все, крім честі та совісті», державного міністра Грузії з питань економічних реформ Каху Бендукідзе, який зробив успішну бізнес-кар’єру в Росії, часто називають лобістом інтересів російських компаній. «Це й не дивує, — каже Ніко Орвелашвілі. — За всієї поваги до ліберальних поглядів Кахи Бендукідзе, той фактор, що його капітал знаходиться в Росії та є своєрідним заручником, не може не позначатися на його мисленні та його рішеннях».
«Ви ніколи не маєте гарантій, що продана вами річ не опиниться в руках третьої — четвертої — п’ятої особи. Ми цей урок засвоїли на прикладі енергорозподільної компанії «Теласі», яку спочатку купили американці, а потім вона опинилася в руках росіян. Якби в країні була нормальна законодавча база, що захищала б права власників й одночасно виключала використання власності всупереч інтересам суспільства та держави, не мало б великого значення, хто є власником того чи іншого об’єкта. Але в нас така база, на жаль, поки відсутня, і ніхто особливо не працює над її створенням, — зазначає аналітик. — У таких умовах державі й уряду варто більше замислюватися над своїми подальшими діями. Була своєрідна мода — «в нас приватизація, ми запрошуємо іноземних інвесторів, у тому числі російських, це допоможе нам налагодити відносини з Росією…» Але все це більше скидалося на спробу видати бажане за дійсне. Крім російських інвесторів, ми нікого не змогли залучити! Винятком є приватизація Грузинського океанського пароплавства, але вона не принесла інвестицій у грузинську економіку, а стала продажем активів, які залишили Грузію назавжди. Що стосується безпосередньо вкладення інвестицій, винятком є проект «Баку — Тбілісі — Джейхан», але діяльність його учасників регулюється міжнародними угодами. В інших випадках серйозні іноземні інвестори в принципі не брали участі в приватизації, а якщо й був хтось із офшорних зон, то за цими компаніями проглядались знамениті грузинські імена політиків і бізнесменів. Тим часом наші місцеві інвестори почали шукати новi можливостi в інших країнах».
Критики економічної політики грузинської влади вважають масштабну кампанію приватизації способом «аварійного» наповнення бюджету. «Такий погляд досить адекватний, — пояснює Ніко Орвелашвілі. — Продаж великих підприємств триває шаленими темпами, але… ми з нею спізнилися. Дуже хороший приклад свого часу продемонстрували республіки Балтії, які почали приватизацію саме з великих підприємств. А в нас протягом 12 років активи просто «заiржавіли», перетворилися на брухт, природно, їхня ціна вже не та, що була. Зараз влада зміркувала їх продати, але знов- таки забула стару істину, що поспішати треба повільно. Коли приватизація відбувається такими темпами, більше шансів помилитися».
«Сьогодні Україна має шанс повторити грузинські помилки, — попереджає Ніко Орвелашвілі. — Справедливість — поняття дуже розпливчасте, і кожен може розуміти його по-своєму. Чиновницька культура, рівень верховенства закону і в Грузії, і в Україні досить-таки низький (хоча ваш усе-таки вищий). Тож якщо з’являться охочі, вони матимуть достатньо підстав для перегляду результатів тієї приватизації, що зараз відбувається в нас і відбудеться у вас. Процес триватиме до нескінченності. А всі ці «розбірки» між політиками та бізнесменами просто стримують зростання економіки. Наша влада не любить говорити про реприватизацію, але вона в Грузії була, хоч і не мала масового характеру. Почуття захищеності не має жоден наш бізнесмен: навіть ті, хто зараз визнаний фаворитами уряду, можуть завтра-післязавтра перестати ними бути. Крім того, скаржитися бізнесу просто нікому: кожен суддя перебуває під жорстким пресом політиків».
Кілька місяців тому українському капіталу пропонували взяти участь у приватизації таких великих об’єктів, як тбіліський, кутаїський, сенацький, батумський аеропорти, кутаїський автомобільний завод, «Грузинський електрозв’язок», тбіліська ювелірна фабрика, «Маднеулі» тощо. «Практично всі ці підприємства є досить перспективними, якщо в Грузії щонайменше дотримуватимуться права власності, — коментує Ніко Орвелашвілі. — Попри вищезазначені проблеми, я думаю, що рано чи пізно в бізнесменів з’явиться шанс працювати. Навіть ті, хто з великим скептицизмом оцінюють ситуацію в Грузії, не сидять склавши руки: вони готують розрахунки, ведуть постійний моніторинг. Вони, як пружина, — готові в будь-яку хвилину розширити свою ініціативу. Але бізнес-клімат, як мороз, примушує їх залишатися в стисненому стані».
Тісні дружні взаємини керівників України та Грузії поки що також залишаються пружиною, що ніяк не запустить механізм насправді великої економічної кооперації. «Підмурком співпраці є реальний інтерес і реальні гарантії. Якщо до цього додати ще й хороші стосунки політиків — буде чудово. Але без підмурка все це залишається просто словами. Щоб догодити політичному лідеру, бізнесмен може пожертвувати навіть кількома мільйонами, але він ніколи серйозно не розглядатиме таких ініціатив. Політики — аж ніяк не заступники Бога на Землі й не все в їхніх руках», — каже Ніко Орвелашвілі. «Попри всі складнощі, варто просувати співпрацю між бізнесменами України та Грузії, — запевняє експерт. — У нас усе-таки більше поважають гостей. Коли грузинські бізнесмени готують нові проекти, вони завжди вважають за краще мати поряд іноземного інвестора. Хоч би тому, що грузинський закон про інвестиції чомусь тільки іноземним бізнесменам дає право скаржитися в будь-який міжнародний арбітраж, якщо вони постраждають через чиновників. Якщо український капітал після глибоких розрахунків зробить свій вибір на користь Грузії — від цього я особисто чекаю лише кращих результатів. Грузинські інвестори, напевно, також ретельно вивчатимуть ситуацію в Україні — і прийматимуть рішення».
