У Грузії розгоряється черговий скандал із відновленням пам’ятника Сталіну. Здавалося, що після фільму «Покаяння», який було знято ще до початку перебудови в СРСР, і який вийшов на екрани в січні 1987 року, грузини першими очистяться від сталінської спадщини. Проте, останні події в цій країні переконують, що минуле їх не відпускає і що це свого роду «інфекція», яка, не виключено, привноситься ззовні.
Як відомо, в Грузії вже було відновлено два пам’ятники: в одному селі і райцентрі. Цього разу йдеться про відновлення великого шестиметрового пам’ятника «вождеві народів» у його рідному місті. Цей пам’ятник було встановлено перед міськрадою м. Горі 1952 року, а демонтовано в червні 2010 року. Причому, характерно, що як і в попередніх випадках, ініціаторами відновлення пам’ятника стали місцеві органи влади. Міністерство культури та охорони пам’яток Грузії дуже швидко відгукнулося на ухвалу муніципалітету Горі і дало згоду на встановлення монумента перед будинком-музеєм Йосифа Сталіна.
Президент Грузії Михаїл Саакашвілі дуже різко відреагував на це повідомлення. «Це антинаціональна, антидержавна дія, яка штовхає Грузію до міжнародної ізоляції. Відновлення пам’ятника Сталіну в Горі є плювком у душі загиблих у війні грузинських героїв», — заявив він. При цьому глава держави закликав прем’єра країни Бідзіну Іванішвілі заборонити встановлення пам’ятника радянському тиранові.
Нагадаємо, що під час свого останнього візиту до України, в листопаді 2012 року, Саакашвілі, коментуючи повідомлення про відновлення пам’ятника Сталіну в одному з райцентрів Грузії, сказав, що досить спокійно ставиться до цього. «Навряд чи Сталін домінує в умах грузинів. Це, скоріше, реакція на те, що зараз відбувається. відновлення пам’ятника — це свого роду прояв свободи» (?! — Ред.), — зазначив тоді президент.
Наразі ще не було реакції нинішнього глави уряду, в якого після того, як зміни до Конституції набули чинності, значно більше повноважень, ніж у президента. Проте глава адміністрації президента Андро Барнов радісно сприйняв цю новину. «Вітаю! У Горі повертається пам’ятник Сталіну. Честь відновлено!». Що вже тут сказати про честь. Своєрідне мислення.
«День» звернувся до грузинського політолога Давида Беріташвілі і головного редактора газети «Резонанси» Лаші Тугуші з проханням прокоментувати ухвалу влади про відновлення пам’ятника Сталінові в Горі:
Давид БЕРІТАШВІЛІ: — Серед багатьох мешканців Горі існує пієтет (щодо монумента Сталіну) і це вони стали ставити питання: поставімо його назад! Щоб не дратувати горійську публіку, новий уряд виніс соломонову ухвалу: відновити його ближче до музею імені Сталіна. Також вважається, що він у якійсь мірі приваблюватиме туристів. А ще — може принести користь владі на дуже маленькому горійському електоральному ринку. Але в нормальному міжнародному аспекті — це саботаж проти Грузії.
Всі, хто буває в будинку-музеї Сталіна, дивуються з украй однобічної експозиції. У нім панує 100% апологетика «Великого вождя». Але ж Йосиф Віссаріонович був не лише членом антигітлерівської коаліції! Він ще й «автор» ГУЛАГу — явища світового масштабу — коли мільйони людей було загнано в нелюдські умови. За Сталіна відбувалися масові розстріли.
Лаша ТУГУШІ: — Бажання влади Горі повернути пам’ятник Сталінові виглядає дуже дивно. Мені, як громадянинові Грузії, не дуже приємно, що таке питання приймається місцевим самоврядуванням.
— Яку роль у цій ситуації повинен відігравати прем’єр Іванішвілі?
Д.Б.: — Виборці прем’єра — це велика кількість маргінальних груп, які ненавидять попередній режим. Це — прибічники Сталіна, люди, яких випустили з в’язниці, даішники, яких розігнали за один день. Проте я не думаю, що Іванішвілі — шанувальник Сталіна. Іванішвілі не втручався в це, принаймні, не висловлювався з цього приводу.
Л.Т.: — Не має значення — чи був Сталін грузином чи ні. Яка різниця? Він був у владі і репрезентував кривавий режим. Ми не хочемо дивитися в минуле, ми хочемо будувати демократію і розвивати гуманістичну державу. Питання сталінізму в Грузії не обговорюється вже давно. У країні є консенсус, що це було погано. На жаль, у деяких грузинів є інші настрої, але їм потрібно тоді ще більше пояснювати, що з себе являв режим Сталіна. Це не лише ГУЛАГи, але й те, що його режим перебив цвіт грузинської інтелігенції і Грузія дуже від нього потерпіла.
Я не розумію, чому виникло це питання, а позиція центральної влади виглядає не дуже переконливо. Вона повинна чіткіше і ясніше реагувати на це. У нас бракує ясної політики, щоб дотримуватися цього.
— Чи можна вважати виправданням для влади і мешканців Горі те, що пам’ятник і музей Сталіна приваблять більше туристів і відповідно більше коштів до міської скарбниці?
Д.Б.: — Пам’ятник Сталіну — це все ж таки, якийсь політичний символ. З іншого боку, Сталін — історична постать. Він майже 30 років правив величезною країною. Певно, влада і горійці щось чули про це (сталінські репресії. — Ред.). Але коли є віра, то які аргументи можуть на неї вплинути? Я, наприклад, бачив окремі випадки, коли православні групи людей ходили з іконами, на яких довкола портрета Сталіна був німб. Горійський муніципалітет так вчинив, щоб бути популярним серед виборців.
Л.Т.: — Це в основному, та частина населення, яка жила за цього режиму і воювала. Це немолоде покоління. Для них Сталін — інший символ. Важливо, що більшість оцінює його режим як злочинний.
— Що ви можете сказати про роль грузинської інтелігенції в освіті народу і зокрема щодо ролі Сталіна, сталінського режиму?
Д.Т.: — Серед грузинської інтелігенції щось недобре відбувається. І як з’ясувалося, у нас там було багато апологетики. Прем’єр-міністр, до того як прийшов до влади, розгорнув гігантську програму добродійності. Є список з 3 тис. 500 осіб, яким протягом декількох років надавалася допомога. Природно, у нас для вчених і акторів були не дуже світлі часи, бо країна була злиденною. До цього числа входили всі члени Академії наук, всі актори, що мають звання вище «заслуженого». Тому їм надавали необхідну (фінансову) «допомогу». Але якщо вам дають на місяць 3 тис. доларів — це не допомога для виживання, це набагато більше. Коли стало відомо, що в людини, яка «дає» гроші, є амбіції стати першою особою країни, всі охоче погодилися і стали брати цю «допомогу». Цим він досягнув двох цілей. Перша — ті, хто схилявся в його бік, ще більше «зміцнилися» в цьому. Друга — тим, хто б не сприйняв його «панування» і порядків, заткнули рота. Грузинську інтелігенцію зараз тримають у стані лялечки.
Л.Т.: — Свого часу, у нас були дискусії з цього приводу. І це питання вже давно вирішене і більшість громадян Грузії це розуміє. Може, на початку 1990-х років це було актуально в Грузії. Але це було до того, як не відкрили архіви, а на телебаченні не пройшли дебати. Люди перебували довгий час під пропагандою і думали по-іншому, але вони розплющили очі. Грузини дізналися, хто підписував розстрільні списки і садив людей до в’язниць. Тому ми поступово змінили своє ставлення до того режиму. Свого часу, інтелігенція Грузії багато зробила для того, щоб до Сталіна сформувалося таке ставлення. Але це не означає, що не потрібно нагадувати і продовжувати це. Головне, щоб у головах не залишилися маленькі диктатори. Ми ж, все ж таки, «нова демократія» і для нас сам процес демократизації та націоналізації країни є дуже актуальним. Якщо ми не просуватимемося в цей бік, то замість феномену Сталіна виникне якийсь інший. Прізвище не має значення. Тому, головним обов’язком грузинської влади та інтелігенції є подальше просування в бік демократії, щоб не було можливості скотитися назад і повернутися навіть до комічних форм авторитаризму та тоталітаризму. Я впевнений, що побудувати реальну диктатуру в Грузії неможливо. А фігура Сталіна вже в дуже далекому минулому.
* * *
Як кажуть, хотілося б вірити. Але щось заважає поділяти впевненість грузинських колег. Може, тінь від пам’ятника в Горі?
