Офіційна заява угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана про необхідність автономії та подвійного громадянства для угорців, які живуть у сусідніх країнах, зокрема, в Україні не є чимось аж занадто неочікуваним чи непрогнозованим. Подібні заклики лунають уже кілька десятків років, але дотепер це робили громадські активісти чи політики «третього ешелону». Причому активізуються такі настрої, коли в Україні настає політична нестабільність.
Так і тепер — 28 березня, після кримського «референдуму» та помпезного «возвращения Крыма в лоно матери», 40 культурних і релігійних організацій закарпатських угорців оприлюднили заяву-звернення до керівництва України і Закарпаття з низкою вимог політичного та культурно-освітнього плану, серед яких наріжними, безумовно, є визнання закарпатських угорців державотворчою та корінною нацією і, відповідно до цього, надання національно-культурної автономії, визнання інституту подвійного громадянства. Більшість заявників на теренах краю — маловідомі постаті, а дехто з них взагалі вперше засвітився лише у зв’язку з цим документом.
Оприлюднення вимог «аполітичних» закарпатських угорських громадських активістів дивним чином збіглося в часі з антиукраїнським демаршем депутата ПАРЄ від праворадикальної партії «Йоббік» Томаша Гауді на сесії Європарламенту, куди він прийшов на дебати у футболці з написом: «Закарпаття законно належить Угорщині».
Дуже прикро, що до таких кроків угорці вдалися саме сьогодні, коли Росія розпочала неоголошену війну Україні, бо саме російський імперіалізм не раз душив і волелюбні наміри угорців — 1849 і 1956 рр., розгортав масові репресії після закінчення Другої світової війни. Що спонукало їх забути про винуватців насильницької загибелі десь у Сибіру символу їхнього національного відродження Шандора Петефі й тисячі інших жертв окупаційної армії російського генерала Івана Паскевича, про розстріляного сталінсько-хрущовськими поплічниками Імре Надя, про десятки тисяч угорців, які загинули у сталінських «трудових» таборах на Донбасі або ж мусили тікати з Батьківщини? Здавалося б, що в умовах сьогоднішньої спільної загрози всі громадяни Україні мали б згуртуватися. Та ба...
Хтось сторонній може подумати, що буцімто в області немає умов для національно-культурного розвитку, здобуття освіти. Насправді ж є на Закарпатті десятки дитсадків та шкіл з угорською мовою навчання, є угорський інститут у Берегові та угорський факультет в УжНУ. Фінансується все це не тільки за рахунок спонсорства з Угорщини, а й, не меншою мірою, із державного бюджету України і з місцевих бюджетів. Рівень задоволення мовних прав угорців на Закарпатті значно вищий, аніж у членів ЄС — Словаччини та Румунії. Коли євроінтегровані сусіди досягнуть нашого рівня за цим показником, тоді й Україна може подумати про щось більше.
Щодо вимоги подвійного громадянства. Як залагодять це питання українські законотворчі де-юре — покаже час. Де-факто воно вже є: приблизно 80—90 тис. закарпатських угорців (і не тільки) отримали угорські паспорти. Однак у прагненні отримати угорське громадянство домінує не так політичний, як соціальний мотив: живуть такі громадяни на дві країни — заробляють в Угорщині, де вищі зарплати, а витрачають в Україні, де нижчі ціни. Першопричиною цього є, передусім, не прагнення закарпатців змінити країну проживання, а реальна можливість облаштувати там життя: легально знайти краще оплачувану роботу, ефективно лікуватися без поборів, здобути освіту без хабарів, вести бізнес без «відкатів» чиновникам та «відкупних» контролюючим органам, отримувати достойну пенсію і ще багато інших соціальних переваг, які досі є недосяжними як пересічному мадярові, так і пересічному українцеві в Україні. Тобто все те, проти чого Україна й вибухнула Майданом, події якого чомусь насторожили угорців Закарпаття.
Як далеко можуть зайти сьогоднішні автономістські вимоги сусідів до України? Наразі однозначну переконливу відповідь дати складно. Зрозуміло одне: якщо українська спільнота і держава адекватно й аргументовано не відреагують — подальший перелік вимог буде розширений новими пунктами, на тлі яких автономія виглядатиме забавкою.
«ЯК МАЄ РЕАГУВАТИ УКРАЇНСЬКА ВЛАДА?»
Світлана МIТРЯЄВА, директор регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Ужгороді:
— ...У цьому питанні є дуже багато нюансів: з одного боку, підписується угода про співпрацю між кандидатом у президенти України Петром Порошенком і «КМКС» Партією угорців України. Цей документ обіцяє всілякі преференції для угорської громади в Україні щодо вирішення їх питань. Це — своєрідний передвиборчий «десерт» для отримання електоральної підтримки.
З іншого боку, відомо, що ще у березні ц.р. в Будапешті під будівлею Міністерства закордонних справ Угорщини пройшов мітинг на підтримку подвійного громадянства угорців в Україні та надання автономії Закарпаттю. Угорське МЗС від цього відсторонюється, і говорить, що це — заява громад. Але наступним кроком є те, що 40 угорських організацій Закарпаття (які не є політичними партіями) підтримують ідею такої автономії. Вони направили відповідну заяву виконуючому обов’язки Президента України, Олександру Турчинову прем’єр-міністру Арсенію Яценюку, голові Закарпатської ОДА Валерію Лунченку, голові Закарпатської облради Івану Балозі. Наступним послідовним кроком є заява Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) від 14 квітня 2014 року, де йдеться про те, що організація вважає за необхідне зробити рішучі кроки щодо законотворчої діяльності та виконання законів України в бік імплементації та реалізації прогресивних європейських норм, в тому числі і можливого визнання множинного громадянства. Таким чином, ми спостерігаємо «м’який сценарій» реалізації Угорщиною національних інтересів на території України у важких умовах політичної нестабільності. Зазначу, що національні інтереси Угорщини чітко прописані в різних угорських стратегіях, і вони ніколи не приховували того, що головним пріоритетом для Угорщини є захист національних меншин та створення автономій на території всього Карпатського басейну, в тому числі і в Україні.
На прикладі України можна спостерігати підміну національного інтересу, про яку попереджав засновник концепту «національного інтересу» Ганс Моргентау. За його визначенням національний інтерес будь-якої держави складається з двох компонентів: незмінного та другорядного. Суттю незмінного є виживання національної держави. До другорядних, змінних відносяться будь-які кон’юнктурні інтереси груп, наявні у певний період часу. При цьому, у тих державних устроях, де є умови для політичної полеміки, завжди знайдуться ті, хто стверджуватиме, що саме досягнення змінних елементів національного інтересу необхідне для виживання держави. Також національні інтереси країни можуть підмінятися інтересами інших держав через національні меншини, або етнічні групи, які є громадянами цієї держави, але свідомо або несвідомо промотують інтереси держав, з якими асоціюють своє походження.
Таким чином постає питання, чи має Україна свої національні інтереси? Що ж до Угорщини, то вона і надалі робитиме все для того, щоб стандарти подвійного/множинного громадянства були імплементовані і в Україні, апелюючи до європейських цінностей.
Виходячи з вищенаведеного, Україні необхідно вносити зміни до Конституції і визнавати подвійне/множинне громадянство, як реальність, яка існує в Україні.
«НА ЗАКАРПАТТІ АЖ НІЯК НЕ МОЖЕ ПОВТОРИТИСЯ ДОЛЯ КРИМУ»
Чилла ФЕДИНЕЦЬ, доктор філософії, старший співробітник Iнституту досліджень меншин Центру суспільних наук Угорської академії наук:
— Подвійне громадянство існує в Угорщині з 1990-х рр., і аж ніяк не нав’язується за кордоном. Це стало результатом початку реформ, які пом’якшили права на отримання угорського громадянства. З 2010 року тим, що мають угорське походження або знають угорську, здобути громадянство можна полегшеним шляхом.
Окремі країни не визнають подвійного громадянства, і прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, і всі угорські політики заявляли, що це — особиста відповідальність громадян: брати їм чи ні громадянство інших країн.
За останні 20 років в Україні це питання стало заангажованим. У політичних і навіть повсякденних розмовах це було пов’язано із сепаратизмом. Події останніх місяців підтверджують це. Але питання надання подвійного громадянства стосується не тільки угорської меншини в Україні, а й у багатьох інших нацменшин — румунів, росіян тощо. Напевно, і серед українців є чимало тих, що мають подвійне громадянство.
Питання про автономію — це питання не сьогодення. Щодо Закарпаття — є дійсний референдум, що відбувся у грудні 1991 року, результати якого ніхто не відміняв. На ньому було два питання — надання особливого статусу Закарпатській області і створення угорського округу у Берегівському районі.
Я не думаю, що Віктор Орбан користується слабкістю України, роблячи такі заяви. Якби це питання тільки-но починалося, то це можна було б пов’язувати. Все це починалося набагато раніше, навіть спочатку йшлося не про подвійне громадянство, а про картку угорця — на кшталт картки поляка, яку теж застосовують на території України. Актуалізація цього питання тільки «налякає» міждержавні відносини і стосунки між людьми.
Угорщина не заперечує подвійного, а то і кілька громадянств. У квітні були вибори до угорського парламенту. Згідно з законом про нацменшини, в Угорщині визнано 13 національних меншин, серед яких і українці. Кожна з них матиме референтів в угорському парламенті, що під час усіх дебатів висловлюватимуть думку спільнот, які представляють. Українську меншину в угорському парламенті представлятиме Ярослав Хортяні.
Щодо заяви партії «Йоббік» про те, що Закарпаття належить Угорщині, і можливість повторення «кримського сценарію». На Закарпатті аж ніяк не може повторитися доля Криму. Угорська партія «Йоббік» відіграла роль, яка не личить європейській партії, коли вона сказала, що визнає референдум в Криму, хоча весь світ був проти. Якщо надавати угорцям автономію на території України, то як бути з іншими нацменшинами, особливо російською? На даний момент питання автономії на Закарпатті не є найактуальнішим. Але коли ситуація владнається, то треба подумати, як переорганізувати самоврядування в країні — які права надавати різним регіонам і на якій основі.
«ЦЕ НЕ НАЙВДАЛІШИЙ ЧАС, КОЛИ ГЛАВА УРЯДУ СУСІДНЬОЇ ДРУЖНЬОЇ КРАЇНИ ГОВОРИТЬ ПРО ТЕРИТОРІАЛЬНУ АВТОНОМІЮ...»
Григорій МЕСЕЖНИКОВ, президент інституту суспільних проблем, Братислава:
— Що стосується подвійного громадянства, то для нас це політично гостре питання, особливо після того, як було ухвалено закон про подвійне громадянство в Угорщині. У Словаччині було прийнято контрзакон, який виявився доволі невдалим. За цим законом громадян, які переходять до громадянства іншої держави, позбавляли словацького громадянства. Це була погана відповідь. І в нас була велика критика, особливо з боку опозиції і з боку представників угорської меншини. Але це не переросло на велику проблему, бо з півмільйона словацьких громадян угорського походження лише декілька сотень подало заяву на вступ до угорського громадянства.
Що стосується автономії, то це частина постійного порядку денного угорського уряду, особливо очолюваного Віктором Орбаном. Але в Словаччині виникнення територіальної автономії неможливе за конституцією. Зміна територіального устрою країни можлива лише в разі ухвалення спеціального конституційного закону. Але такий закон не може бути ухвалений, бо жодна зі словацьких партій не підтримує автономію. Навіть дві угорські партії відкрито територіальну автономію не підтримують. Щодо цього виникнення такого типу автономії в Словаччині повністю виключено.
Гадаю, що це не найвдаліший час, коли голова уряду сусідньої дружньої країни може взагалі говорити про територіальну автономію за ситуації, коли Україну, можна сказати, розриває на частини російська агресія. Тут я чекав би на більш зважений підхід, який би не ускладнював ситуацію в Україні.
— Можливо, Орбан відпрацьовує 15-мільярдну позику в Путіна на будівництво АЕС?
— Я не думаю, що це пов’язано безпосередньо з цим. Це традиційна частина політичного порядку денного угорських урядів. В угорській конституції є спеціальний параграф, який зобов’язав уряди підтримувати особливі стосунки з угорцями, які мешкають за кордоном. Утворення автономії — це кінцева мета зусиль угорської держави в сусідніх країнах. Хоча потреба запровадження автономії по-іншому розглядається в таких країнах як Словаччина, Румунія, частково Хорватія і Україна. Адже Україна не є членом ЄС і тут більший ризик для того, щоб ця концепція була використана на практиці.
Хочу зазначити, що така політика не знаходить особливої підтримки в Брюсселі. Окрім цих проблем діяльність колишнього уряду, на чолі якого теж стояв Віктор Орбан, була досить часто об’єктом критики європейських інституцій. Не думаю, що Віктор Орбан знайде для підтримки своєї концепції багато союзників у Євросоюзі. Він залишиться, власне кажучи, самотнім.
Підготували Ігор САМОКИШ, Микола СІРУК, «День»
