Нещодавнє засідання українсько-польської торговельно- промислової палати збіглося з проведенням у Жешуві великої будівельної виставки «InterRes», де репрезентували свої товари 150 виробників і дистриб’юторів різних західних фірм. Показово, що польські бізнесмени — і члени палати, і учасники виставки, виявили до української делегації величезну цікавість. Пам’ятаю, як півроку тому засідання палати зірвалося зовсім — через відсутність польських представників, яким тоді було не до українських гостей… Польща щойно вступила до Євросоюзу, і в кожного проблем було по вуха.
Сьогодні ситуація змінилася. Десять місяців життя у складі Євросоюзу дозволили зробити свої висновки, серед яких є й такий — місія підтримки Польщею в Європарламенті України має вельми конкретне підгрунтя. Важливість величезного українського ринку стала настільки серйозним чинником, що не зважати на нього неможливо. Вступ до Євросоюзу відкрив кордони в західні країни. Так, можна сьогодні полякам де завгодно працювати, навчатися, відпочивати, але це аж ніяк не означає, що так само просто можна завоювати ринки Німеччини, Франції, Іспанії… Щоб зайняти відповідну нішу, потрібен час, потрібна особлива якість, потрібно багато що, чого український покупець ще не вимагає… Щось схоже можна сказати й про Україну. Багато галичан відвідують країну останнім часом майже з маніакальною впертістю — раз, а то й частіше, на місяць, щоб наочно відстежувати зміни у країні та робити відповідні «карби» в пам’яті. Адже в кожного стукає в мозку: як же ми зможемо жити, якщо вступ до Євросоюзу стане реальністю? І поступово «мозаїка складається» сама по собі: попри складнощі Польща швидко рухається шляхом, який нам, можливо, також призначено пройти, ось тільки вже надто складно буде (поки чи на довгі роки?) крокувати в ногу. І не лише за економічними показниками, а й за змінами в свідомості громадян. Переставши боятися, озиратися й нарікати, жителі Польщі почали більше сподіватися на самих себе та вже цим зробили колосальний ривок, гідний похвали й наслідування.
ПЕРЕСТАТИ ЛЯКАТИ САМИХ СЕБЕ!
Як стверджують поляки, в них також багато хто був проти вступу до Євросоюзу. І ці люди виявляли достатню активність, ходили по різних установах і лякали людей — жити стане складніше, ви себе згубите! Так, у багатьох сенсах жити сьогодні в Польщі стало непросто, але «всі ці складнощі ми повинні пережити заради нашого майбутнього».
Невдовзі, після 1 травня минулого року багатьом психологічно стало значно легше жити, усвідомивши, що ніхто не розчиниться в глобалізованому світі, не втратить остаточно своє національне коріння, а ідентифікувавши себе зі світом демократії й відкритості, стане цікавим спільноті саме своїми особливими якостями. Вже сьогодні можна знайти цьому докази й приклади. Мене ж особисто переконала розмова з однією вчителькою. Лідія ЛЕМПАРТ — одна із фундаторів товариства батьків і друзів дітей, які мають проблеми зі слухом, його віце- президент. 90 відсотків дітлахів, які проходять через опіку цього товариства, навчаються у звичайних школах. Відбувається це завдяки застосуванню новітніх технологій, зокрема, таких дорогих як імплантація особливих пристроїв у слухові ходи, та інших, які начебто не потребують грошових вкладень, як самовіддача батьків, їхня мудра довготривала підтримка.
— Коли спочатку до нас приходить мати або батько дитини зі слабким слухом, — розповідає пані Лідія, — їм здається, що вони прийшли до нас і вже цим зробили головне, основне, а далі за них усе робитимуть інші. А насправді їх самих очікує величезна робота, на яку їх націлює наше суспільство, і якій вони вчаться понад рік. Батьки поступово змінюються самі й змінюють своїх дітей. Якщо йдеться про вступ до Євросоюзу, то сама по собі напрошується аналогія: щоб навчитися чути, ставши повноцінним членом суспільства, треба працювати до знемоги. Мої глухі від народження діти (я говорю про них «мої», бо, віддавши їм стільки сил, вже не можна вважати їх чужими) закінчують школу, знають англійську й німецьку, чудово пристосовуються в будь-якому середовищі. Ось зараз двоє поїхали в Данію на чотири місяці на стажування. На ці семінари з’їжджаються молоді люди з усієї Європи й вивчають культурологію, проблеми гуманізму. Вони дискутують, намагаючись викристалізувати свою власну думку. Причому всі інші стипендіати мають повноцінний слух, і те, що мої домоглися такого права — на рівних спілкуватися зі здоровими, погодьтеся, дорогого варте. Але якби Польща не стала членом Євросоюзу, ми б не мали права брати участь у подібному проекті, як і в багатьох інших, що відкривають великі перспективи і перед дітьми, і перед їхніми вчителями.
— А у вас особисто ніколи не було сумнівів щодо вступу до Євросоюзу?
— Ні, можливо, тому, що я чимало подорожувала й аналізувала. Багатьох лякала саме втрата духовності. Але духовність — це те, що ти отримуєш вдома, в сім’ї, а потім уже з цим багажем ідеш у світ.
Мінімальна зарплата в Польщі сьогодні становить 849 злотих, але порівняно з роком минулим збільшилася на 25 злотих. (Приблизно цю суму можна прирівняти до кілограма хорошого сиру.) 37 відсотків поляків отримують щомісяця від 1 до 2 тисяч злотих. 12 відсотків отримують 3-4 тисячі. Цікаво, що 34 відсотки зовсім не отримують преміальних, а 10 відсотків отримують близько 100 злотих брутто. Про це свідчить інтернет-дослідження доходів населення минулого року. Це дослідження також свідчить про те, що 50 відсотків тих, хто брав участь в анкетуванні, отримували минулого року між 1497 і 3500 злотими, що значно нижче, ніж у більшості інших країн-членів Євросоюзу. Якщо брати до уваги вартість польського злотого до євро, то можна стверджувати, що зарплата зростає. Однак, як вважають експерти, досягнути хоча б рівня Португалії можна не раніше, ніж через 8—10 років.
І все ж таки поляки вважають, що вступ до Євросоюзу — крок позитивний, а те, що сьогодні багатьом доводиться скрутно — явище тимчасове і вже не стосуватиметься дітей. Заради них, власне, сьогодні багато хто й затягнув пасок. Так, кожен п’ятий поляк шукає роботу. Але безробіття — це, передусім, не турбота ЄС, це свідчення господарювання у власному домі. А те, що молодь отримала можливість поїхати й пошукати кращої долі в більш благополучних країнах (і це вже ні в кого не викликає ані подиву, ані опору), є взагалі великим плюсом. Адже все відбувається легально, без особливих складнощів, поляки при працевлаштуванні мають усі права громадян Євросоюзу.
Як відомо, в будь-якій, навіть найскладнішій ситуації виграє заповзятливий, працелюбний і кмітливий. Тому серед тих, хто вступом до Євросоюзу задоволений, найбільше — ділових людей. Хоча поговоривши з багатьма підприємцями, зрозуміла, що всі вони працюють не менше 15—18 годин на добу, якщо, звісно, хочуть утриматися на плаву. Ян Булас має столярне виробництво, робить вікна. Як і Ян Валцежік, власник фірми «РоМаRol», мріє знайти невелику українську фірму для співробітництва. Що ж, услід за великим капіталом і значною кількістю авантюристів, які не мають нічого (хоча, як жартують фахівці, — кількість ошуканих українців дорівнює кількості обманутих поляків), настав час приходу до України капіталу середнього, але більш надійного і прагматичного. Щоправда, прорахувати й передбачити все та завжди не може ніхто. Особливо в умовах, коли змінюються правила гри. Мається на увазі не лише те, що триває гармонізація цінової політики в Євросоюзі, переглядаються податкові принципи, триває дискусія з багатьох ключових питань. Але й те, що після помаранчевої революції прийшли до влади нові люди в Україні. Вони, як сподівається більшість в обох країнах, принесуть із собою більше свободи й порядку, ніж колишні представники влади. Хоча, як говорили в кулуарах — і не без того, що деякі представники польського бізнесу пристосувалися до старих порядків на митниці (коли рука руку миє) і тепер в очікуванні змін дещо перелякано поглядають у бік України.
Більшість же громадян Польщі були в захваті від Майдану та всіх подій, які можуть реально й швидше зробити Україну членом Євросоюзу, налаштовані братерськи й не стомлюються повторювати: Євросоюз перед країнами, підготовлюваними до вступу, відкриває величезні перспективи.
— Сьогодні противників вступу до Євросоюзу значно поменшало, — каже заступник мера Жешува Рішард Вінарськи. — Люди відчувають, наскільки велика фінансова допомога Євросоюзу. Багато програм співфінансується.
ДИВИТИСЯ НА СВІТ ШИРОКО РОЗПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА
Подорожуючи Підкарпатським воєводством, ми з вікна автобуса із подивом і майже дитячою радістю роздивлялися багатоповерхові будинки, які розфарбовані всіма кольорами веселки й мають вельми радiсний вигляд. Трохи пізніше фахівці пояснювали, що пов’язано це з утепленням будівель. Зовнішні стіни обшивають пінопластом, і, щоб не псувати вигляд, потім розфарбовують за допомогою дизайнерів яскравими фарбами. Спочатку шар пінопласту давали п’ять сантиметрів, тепер уже перейшли на 10, і це приносить колосальну економію тепла. Жителі дуже задоволені, бо економлять свій сімейний бюджет. А ось вікна, які спочатку, як і в нас, ставили пластикові, тепер Польщу вже не влаштовують. Як виявилося, в жителів квартир починаються інші проблеми — брак повітря, недостатня вологість, що впливає на раннє старіння шкіри. На виставці «InterRes» були представлені вікна з мікровентиляцією. Цікаво, що наші будівельники, а точніше солідні директори будівельних фірм, уже в своїх будинках такі поставили.
Здавалося б, що має спільного цей факт із принципом рівномірного розвитку, цілою концепцією, яку сповідує сьогодні вся Європа, і яку навіть хоче закріпити підписанням пакту про стабільний і гармонійний розвиток. Але, якщо замислитися, — має. Суть полягає в тому, що всі країни-члени Євросоюзу повинні жити в злагоді з певними економічними, соціальними й екологічними принципами. Так споживати енергію, щоб залишилося щось і наступним поколінням, так обійтися з лісами й озерами, щоб не загидити їх, а примножити їхню красу, так організувати свій побут, щоб не вкорочувати своє життя, а довго й повноцінно радіти йому. Звісно, зробити таке непросто, але в Європі вже є чимало напрацювань.
Бажано, щоб в Україні не вставали на ті самі граблі, на які наступила Європа 10 років тому, а взяли з її досвіду найкраще. Навчилися хоча б рахувати й розуміти, що економія — це не жадність, не достойна благородних мужів, а величезний резерв.
…Приїжджаючи за кордон, ми часто насамперед кидаємося до магазинів. Якщо врахувати, що ціни на одяг дещо вищі, а багато продуктів харчування в середньому вдвічі дорожчі, то для українця, який приїхав до Польщі, все здається жахливо дорогим. Єдине, що везуть сьогодні вони додому, то це пральні порошки, бо тільки вони та кава дешевші… А передусім везти додому треба нові віяння, нове бачення облаштування життя. Це — найдорожче на сьогодні й зовсім нам не завадить.
