Ще кілька місяців тому за результатами опитувань громадської думки соціал-демократи мали підтримку 44% населення. Разом з колишніми комуністами та «зеленими» ліве крило зберігало значну перевагу в 12-15% над чотирма несоціалістичними партіями. Під час передвиборної кампанії ця різниця істотно скоротилася, і лівим насилу вдалося утримати владу, однак, зрештою, їхня перевага виявилася нездоланною.
Чому ж Швеція вистояла проти правого руху, що заполонив більшу частину Західної Європи? Однією із безпосередніх причин тривалої привабливості соціал-демократів є проваджувана ними зовнішня політика. На початку 2001 року Швеція головувала в Євросоюзі, надавши прем’єр-міністру Йорану Перссону — провідному політику країни — можливість яскраво сяяти у світлі загальної уваги. Соціал-демократи також отримали користь з висловлення підтримки США після терористичних актів 11-го вересня, зайнявши популярну тоді позицію і таким чином передбачивши дії несоціалістичної опозиції.
Перссон виказує компетентність і авторитет. Створенню такого іміджу значно сприяли його дії після перемоги на виборах 1994 року, коли, скоротивши державне фінансування, він ліквідував величезний дефіцит бюджету. Однак після повторної перемоги 1998 року він не зробив нічого видатного. Економіка Швеції пережила зростання і спад, пов’язаний з «мильною кулькою» високих технологій, що відобразилося у сьогоднішніх проблемах гіганта в галузі телекомунікацій — компанії «Еріксон». Головними перевагами Перссона у передвиборній кампанії цього року були його необтяженість новими обіцянками і гарна зовнiшня форма, що дозволяло брати участь у передвиборних перегонах, спираючись на особисту привабливість.
Однак сила характеру не може замаскувати реальні проблеми і політичну ситуацію, що змінюються. І хоч іноземці часто ідеалізують шведську «державу загального добробуту», економіка країни протягом 30 останніх років незмінно поступалася у розвитку економіці сусідніх країн. 1970 року Швеція посідала четверте місце в світі за валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення; сьогодні їй належить 17-е місце в Організації економічного співробітництва та розвитку. Щороку показники економічного зростання Швеції відстають в середньому на 1% від показників інших країн Заходу. А оскільки занепад відбувається повільно і поступово, він не викликає тривоги у виборців, хоча шведи й помічають його під час своїх поїздок за кордон.
Одна із причин цього відносного «нездужання» полягає в тому, що Швеція як і раніше є одним із лідерів у світі за розмірами податків, а державні витрати становлять майже 60% ВВП. Консерватори вимагають зменшення податків, однак ця ідея не користується популярністю, оскільки близько 65% населення Швеції живе на державні зарплати або соціальні виплати. Таким чином, на відміну від інших європейців шведи набагато більше зацікавлені у збереженні високих податків, що гарантує лівому крилу істотну підтримку виборців.
Але навіть за такого ставлення шведів непокоїть погіршення якості послуг, що їх надає система соціального забезпечення. Вони скаржаться на необхідність майже річного очікування своєї черги на офтальмологічну операцію або, наприклад, операцію із заміни шийки стегна. Це стало безпосереднім результатом реформи, проведеної соціал-демократами 1994 року, яка скасувала право пацієнтів на пошук альтернативного медичного обслуговування за рахунок держави, якщо їхні районні ради не спроможні забезпечити необхідне лікування впродовж трьох місяців.
У передвиборній кампанії цього року соціал-демократи розсудливо повернулися до дореформених положень з цього питання, однак потреба у медичному обслуговуванні значно виросла. Щонайменше 14% службовців у Швеції зареєстровані як такі, що потребують медичної допомоги, що вдвічі перевищує показник п’ятирічної давності. Соціал-демократи стверджують, що такі показники свідчать про серйозну проблему зі здоров’ям нації, тоді як опозиція припускає, що справа у недосконалiй системі. У багатьох шведів склалася думка, що кожен iз них має право на реєстрацію для отримання медичної допомоги незалежно від стану здоров’я. Не існує жодних інших ознак того, що система охорони здоров’я та здоров’я нації дійсно погіршуються.
Погіршення державної освіти дає ще один привід для занепокоєння. У Стокгольмі, що знаходиться в руках консерваторів і лібералів, проводяться експерименти зі створення вільного ринку, починаючи з приватизації поїздів підземної залізниці і закінчуючи видачею ваучерів на освіту і наданням можливості вільного вибору шкіл. У результаті соціал-демократи зазнали серйозної поразки в столиці.
Під час нещодавніх виборів у Європі імміграція виглядала серйозною проблемою, однак Швеція, як завжди, вирізнилася серед інших країн. Кількість виборців, які підтримали невелику Ліберальну партію, що виступала за вільну імміграцію робочої сили, збільшилася втричі. Ліберали висувають розумний аргумент, який полягає в тому, що будь-якій людині, яка має певну кваліфікацію, слід надавати візу з правом на роботу, однак для отримання громадянства обов’язковим має бути знання шведської мови; більш того, безробітні іммігранти не повинні мати права на отримання допомоги із соціального страхування протягом п’яти років.
Близько 70% населення Швеції підтримує вільну імміграцію робочої сили, що є набагато вищим показником, ніж в інших країнах Європи. За їх спостереженнями, іммігранти — це здебільшого кваліфіковані працівники зі Східної Європи, багато хто з них є лікарями, тоді як кількість шведів, яких вважають тимчасово непрацездатними, або які вийшли на пенсію раніше встановленого терміну, стала причиною гострого дефіциту робочої сили. Однак прем’єр-міністр Перссон, намагаючись догодити профспілкам, наполягає на повному блокуванні імміграції робочої сили на наступні десять років.
Хоч така позиція коштувала соціал-демократам великої кількості голосів, цього навряд чи було достатньо для того, щоб переважити їхню головну перевагу на виборах — контроль над головними суспільними благами, що його здобула партія за час її довгого перебування при владі. Так, наприклад, два домінуючих державних телевізійних канали перебувають під жорстким контролем соціал-демократів. Партія також контролює призначення професорів і дослідження, що проводять університети за допомогою політизації відомств, котрі займаються розподілом фондів, а також керівництва і професорського складу університетів.
Внаслідок довготривалого правління соціал- демократів утворилася велика політична каста. Так, основною перевагою двох нинішніх міністрів є той факт, що їхні батьки також були міністрами. Сама партія «купається» у грошах профспілок, що не підлягають оподаткуванню в результаті явного кронізму. Однак шведи продемонстрували, що їм усе ще подобається «держава загального добробуту». Незважаючи на те, що їх непокоїть якість послуг, що їх надає держава, вони не готові приєднатися до відродження правого руху в Європі. Отже, шведським соціал-демократам не доводиться багато чим поступатися для збереження своєї позиції — навіть якщо це послаблює цілісність шведської демократії.
Проект Синдикат для «Дня»
Андерс АСЛУНД — колишній шведський дипломат і ректор Стокгольмської школи економіки, старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир.
