Як колишні члени конгресів наших країн, ми вважаємо, що настав час створити Північноамериканський парламентський союз (ПАПС) для того, щоб зайнятися вирішенням зростаючої кількості великих проблем, які ігнорували національні уряди Північної Америки. І минуле, і сьогодення були обтяжені особливим характером відносин між Сполученими Штатами, Мексикою та Канадою. Для побудови більш справедливого, більш успішного майбутнього в усіх трьох країнах необхідно зробити сміливий крок уперед.
Попри єхидне посилання міністра оборони Сполучених Штатів Дональда Рамсфелда на «Стару Європу», жителі Північної Америки можуть багато чому повчитися в Європейського Союзу та Європейського парламенту. У 50-х рр. більша частина Європи вважала ідею створення Союзу з одним парламентом нездійсненною мрією. Нині ЄС обирає свій парламент, має одну валюту і контролює бюджет, що підкреслює підвищення рівня життя всередині менш розвинених країн-членів. У найближчому майбутньому в ЄС, імовірно, нараховуватиметься 450 мільйонів людей.
Разом населення Сполучених Штатів, Мексики та Канади становить близько 410 мільйонів людей. І все ж таки Північній Америці не вдалося зрівнятися з Європою у побудові політичних структур, необхідних для того, щоб зосередити увагу півкулі на проблемах імміграції, безпечного перетину кордонів, трудових прав і деградації навколишнього середовища; або у забезпеченні більш згуртованого підходу до сильного економічного змагання з Європою й Азією.
Навпаки, після іракської війни, відносини між Сполученими Штатами та їхніми сусідами, Канадою та Мексикою, знаходяться на найнижчому рівні розвитку за останні роки. Ясно, що зусилля, спрямовані на поглиблення політичної та економічної інтеграції Північної Америки, будуть дуже важкою битвою.
У найближчому майбутньому увага уряду Сполучених Штатів буде зосереджена на забезпеченні безпеки країни, Іраку, різко падаючому рівні внутрішньої економіки та проведенні підготовчого періоду президентських виборів 2004 р. Уряд Канади висловлював більше бажання підійти до проблем Північної Америки на двосторонній основі, ніж у контексті трьох націй; крім того, канадці поглинені очікуванням нового уряду наступного року.
Президент Мексики Вінсенте Фокс керуватиме країною до 2006 р. Але від ідеї створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (NAFTA), що стосується елементів соціального і політичного злиття з його північноамериканськими колегами, його відвернули терористичні напади 11 вересня 2001 р. і нещодавні успіхи його політичних конкурентів на виборах.
Попри це, більшість канадців та мексиканців вважають, що співпраця в Північній Америці відбуватиметься незалежно від того, хто стоїть при владі в Оттаві, Вашингтоні або Мехіко. Канада та Мексика не тільки є першим і другим найбільшими торгівельними партнерами Сполучених Штатів, ці три країни підтримують незліченну кількість відносин — у бізнесі, туризмі та культурі, — які не проходять через їхні посольства або уряди. У Канаді та Мексиці зареєстровано високі оцінки схвалення громадян Сполучених Штатів: 90% і 70% відповідно.
Пропонуючи створити ПАПС, ми уявляємо собі особливий план створення більшого ринку, забезпечуючи союз між трьома економіками. За одне десятиріччя ЄС зумів привести бідніші, периферійні країни-члени — Грецію, Португалію, Іспанію та Ірландію — від 50% до 90% від середнього доходу на душу населення в ЄС, створюючи більший ринок для компаній із багатіших північних країн та зупиняючи міграцію із бідніших південних країн. ЄС вкладав понад 35 мільярдів американських доларів на рік, аби забезпечити успіх своєї інтеграції спільного ринку.
Північна Америка значною мірою проігнорувала значення «спільний», воліючи зосередитися на «ринку». Цей факт дозволив усiм трьом країнам правильно вирiшити основнi проблеми свiтового спiвтовариства. Ми не змогли зрозуміти, що створення NAFTA, яке досягає свого повного потенціалу, не можна завершити без вкладення великих коштів. Регіональна політична структура збереже у центрі уваги життєві, але важкі питання, такі як імміграція.
NAFTA задумали згідно з припущенням про те, що розширена торгівля принесе користь усім у цих трьох країнах. На жаль, така колективно керована NAFTA загострила розбіжності та асиметрії між Мексикою та двома багатішими північними сусідами. Більш того, за час існування NAFTA прибутки й багатство ще більше сконцентрувалися всередині елітних секторів американського та канадського суспільств.
Імміграція ілюструє вартість інтеграції без конвергенції. Попит роботодавців Сполучених Штатів на дешеву мексиканську робочу силу та різниця в заробітній платі 10 до 1 між цими двома країнами штовхає 350000 мексиканців до того, щоб щороку ризикувати своїм життям для отримання краще оплачуваних робочих місць на півночі від кордону. Без мексиканської робочої сили значна частина роботи у Сполучених Штатах просто не була б зроблена. Необхідно зайнятися цією проблемою, а не ігнорувати її та штовхати на шлях злочинів. ПАПС був би ідеальним форумом, в якому можна було б зайнятися вирішенням цієї проблеми.
Усюди нині головні рішення приймає група еліт, що обрала сама себе, часто за нечесних обставин. ПАПС дозволив би забезпечити ширшу, послідовнішу участь при розгляді проблем, які нині ігнорують у всіх трьох країнах. Міжамериканські проблеми більше не можуть залежати від примх та зручності окремих лідерів. Люди Сполучених Штатів, Канади та Мексики заслуговують на краще.
Девід БОНIОР, член Конгресу Сполучених Штатів протягом 25 років, професор у Вейнському державному університеті в Мічигані. Карлос ЕРЕДIА, колишній член мексиканського Федерального Конгресу, економіст із великим досвідом роботи в галузі закордонних справ. Обидва — члени Форуму майбутнього Сполучених Штатів та Мексики, органу співробітництва між Мексиканським технологічним автономним інститутом та Каліфорнійським Університетом у Берклі.
