Російський президент досить несподівано для журналістів телевізійної компанії НТВ, які звернулися до нього із пропозицією зустрітися просто з екрану телебачення, погодився із цією ідеєю. Зустріч відбулася у понеділок в Кремлі, а її учасники почувалися розчарованими. Путін знову продекларував своє бажання зберегти незалежність НТВ, її менеджерський і творчий колектив. Однак він рішуче не погодився, що влада припускається помилки, використовуючи Генеральну прокуратуру для вирішення політичних проблем, і називав Володимира Гусинського злодієм... Розчарування колег мені зрозуміло. Росіяни звично сприймають президента, як монарха... Не кажу вже про генсеків радянського часу, але Михайло Горбачов був майже монархом, а Борис Єльцин — занадто монархом... Монарх про щось може бути непоінформований, його можна й переконати, змінити його позицію — і, до речі, цією обставиною характеру Єльцина безпардонно користувалася кремлівська челядь... Однак Путін — зовсім не монарх. Він президент, чиновник № 1. Він активно бере участь у всіх процесах, які відбуваються в його державі, сам приймає рішення, сам розробляє свої спеціальні операції. Цікаво, чого чекали від свого лідера журналісти? Про що бажали йому розповісти?
Вони сподівалися на компроміс із монархом. Євген Кисельов, генеральний директор НТВ, після зустрічі із Путіним сказав на радіо «Эхо Москвы»: «нас б’ють — і ми кричимо від болю... Звичайно, в наших програмах iмовірне емоційне перехльостування... Якщо нас перестануть бити — ми припинимо кричати»... Однак із президентом такий компроміс неможливий. Путін чекає, щоб поки що непокірна телевізійна компанія припинила кричати — а вже потім він вирішить, чи варто продовжувати її бити, чи все ж таки можна зупинитися. У Путіна є проста мета. Форми власності у його державі можуть бути різноманітними. Може існувати і державне телебачення, і громадське, і приватне. Однак об’єднувати всі ці телевізійні канали має одне — лояльність до влади.
Єльцин був сильним гравцем і не боявся критики — він грав у шахи iз самою історією, що йому було до претензій якихось там телевізійників. Путін боїться навіть не сьогоднішньої критики, він побоюється завтрашнього дня. Бо сила Путіна — у достатньо стабільній економічній ситуації, яка не є вічною. У кризовий момент звинувачення ЗМІ можуть бути серйозним інструментом для послаблення президентської влади. Як кожна людина, яка своєю кар’єрою зобов’язана іншим людям і не знає, що робитиме у майбутньому, Путін почувається вкрай невпевнено. І як кожна людина, яка почувається вкрай невпевнено, намагається розбити будь-яке не викривлене люстро... А зустріч із тими, хто робить це люстро, звичайно ж, має послабити підозри щодо намірів його розбити... Так чого б із ними і не побачитись?
