Незабаром — 14 вересня — у Швеції відбудеться референдум щодо переходу на єдину європейську валюту. Яким буде його результат, передбачити важко. Згідно з результатами останніх опитувань громадської думки, 48% шведів виступають проти переходу своєї країни на євро. Як можливу дату прощання з кроною у Стокгольмі розглядають 1 січня 2006 року. Однак нещодавно прем’єр-міністр Швеції Йоран Перссон заявив, що навіть якщо виборці підтримають запровадження євро, уряд може відкласти перехід на єдину європейську валюту на термін після 2006 року, повідомляє Франс-Прес. Хоч Швеція і входить до Європейського Союзу, ця країна — як і Данія та Велика Британія — досі зберігає свою національну валюту. Скептично ставиться до можливості переходу Швеції на євро й відомий економіст Джозеф Стігліц, статтю якого «День» пропонує своїм читачам.
Для прихильників євро ставлення шведів до єдиної європейської валюти залишається загадкою. Хіба запровадження євро не було успішним, що особливо помітно на прикладі зміцнення курсу євро щодо долара? Чому ж Швеція не хоче бути частиною цього успіху?
Про те, які результати принесло запровадження євро, а також діяльність пов’язаних із ним установ, включно із незалежним Європейським Центральним Банком (ЄЦБ), що регулює рівень інфляції, можна судити з економічних показників, а саме зі стабільнішого та швидшого зростання економіки. З огляду на вищесказане, про євро можна сказати щонайбільше, що «присяжні ще не дійшли остаточного рішення», і в гіршому випадку — що євро не витримало перше випробування.
З часу запровадження безготівкового євро чотири з половиною року тому в країнах єврозони спостерігається дуже мляве економічне зростання, і помітних покращень у найближчому майбутньому не очікується. Однак євро мало прискорити економічне зростання за рахунок зниження відсоткових ставок і стимулювання інвестиційних процесів. Можливо, ці очікування і виправдалися в окремих країнах, але не в усій Європі. Отже уряди Великої Британії та Швеції мають слушність, ставлячи собі запитання, чи принесе євро швидше та стабільніше зростання економіці цих країн, оскільки вони мають всі підстави припускати протилежне, а саме, що запровадження євро призведе до уповільнення економічного зростання та підвищення рівня безробіття.
Звичайно, не тільки євро винне в повільному економічному зростанні в Європі. Частиною проблеми є ослаблення світової економіки, включно із плачевним станом економіки США. Однак будь-яка економіка переживає потрясіння, і призначення хорошої кредитно-грошової системи полягає в тому, щоб захистити економіку від важких наслідків таких потрясінь.
До запровадження євро скептики переживали з приводу того, що країни, які знаходяться на периферії Європи, опиняться у несприятливому становищі, оскільки вся увага буде зосереджена на її центрі (Франції та Німеччини). Наприклад, якщо економічне зростання буде стабільнішим у центрі, ніж у малих країнах, то кредитно-грошова політика визначатиметься потребами центру. У такому разі малі країни не отримають необхідного їм грошового стимулювання.
Однак дуже небагато хто міг передбачити, як повернуться події насправді: відсутність інституційної гнучкості не дала можливості Європейському Центральному Банку вчасно відреагувати на слабкості найважливішої та найзначнішої для Європи економіки — економіки Німеччини. У поєднанні з Пактом стабільності та економічним зростанням держав єврозони — ще одним прикладом відсутності інституційної гнучкості, що не дає можливості ефективно використати фінансово-бюджетну політику — це призвело до істотного зниження темпів економічного зростання в Європі, і, можна навіть сказати, економічного спаду.
Упевненість в успіху євро у поєднанні зі зростаючими доказами поганого управління економікою США дало можливість Європі знизити відсоткові ставки для стимулювання економічного зростання. Обмеживши функції ЄЦБ регулюванням рівня інфляції, Європа програла двічі, втративши інвестиції, які можна було залучити пониженням відсоткових ставок, а також доходи від експорту, що значно скоротився на тлі збільшення імпорту, що пояснюється вищим обмінним курсом євро.
Прихильники євро вказують на успіх Сполучених Штатів, що мають єдину валюту. Однак інституційна структура США помітно відрізняється від європейської. Мобільність робочої сили у США є важливою складовою механізму пристосування до змін у економічній кон’юнктурі. Так, наприклад, на початку та в середині 1990- х років, коли внаслідок величезного скорочення витрат на оборону рівень безробіття у Каліфорнії перевищив 10%, багато жителів Каліфорнії переселилися до інших частин країни, де було легше знайти роботу. Більш того, федеральний уряд міг стимулювати каліфорнійську економіку, переспрямувавши державні витрати у цей штат. У той час як мобільність робочої сили всередині та між європейськими країнами сьогодні набагато вища, ніж раніше, мовні та культурні бар’єри не дозволяють Європі досягнути показників США, а витрати на загальноєвропейському рівні, за винятком Єдиної сільськогосподарської політики, замалі.
І, нарешті, Америка категорично відмовилася зв’язати собі руки таким самим чином, як це зробила Європа: поправку до конституції США про збалансований бюджет американці рішуче відкинули, так само як і спроби змінити статут Федерального резерву, згідно з яким, крім інфляції, він зобов’язаний займатися регулюванням рівня зайнятості населення та економічного зростання.
Для міжнародних валютних ринків характерна мінливість і невизначеність, що призводить до вищих фактичних витрат за позиками. Однак цей ризик буває менш значним для країн зі здоровою економічною політикою та низьким рівнем заборгованості. Більш того, сучасні методи динамічного хеджування (страхування ризиків. — Ред. ) значно поліпшили можливості управління такого роду ризиками. Таким чином, аж ніяк не дестабілізуюча спекуляція є сьогодні найбільшою загрозою для Швеції, а погана кредитно-грошова політика, включно із надмірною зосередженістю на інфляції з боку ЄЦБ.
Країнам, які мають, подібно до Швеції та Великої Британії, довгий стаж серйозних економічних досягнень, вступ до єврозони обіцяє мало вигод та багато втрат, принаймні на сьогодні. Крім інших проблем, фактично не виконуються умови Пакту стабільності й економічного зростання держав єврозони. Великі країни, такі як Франція та Німеччина, отримують поблажки при порушенні встановленого Пактом максимального розміру бюджетного дефіциту, тоді як малим країнам, на кшталт Португалії, таких поблажок ніхто не дає. А оскільки ЄЦБ навряд чи звертатиме серйозну увагу на специфічні потреби Швеції, остання, ймовірно, не зможе розраховувати на привілейоване ставлення, дароване її більшим сусідам.
Вступ до єврозони може стати привабливішим у майбутньому. Інституційна структура, що є основною причиною незадовільних економічних показників єврозони, може покращитися, або ж ринки капіталу можуть втратити свою стабільність, що значно посилить валютний ризик.
Однак справи єврозони можуть змінитися й на гірше: можна з упевненістю сказати, що Пакт стабільності й економічного зростання держав єврозони, що de facto встановлює різні правила для великих і малих країн, буде замінено. Але чим? Невизначеність майбутнього напряму економічної політики може призвести до вищих, ніж необхідно, відсоткових ставок у єврозоні і, отже, до уповільнення економічного зростання.
Питання запровадження євро можна розглядати тільки після того, як буде усунено невизначеність щодо напряму інституційних змін у єврозоні. На сьогодні рішення Великої Британії відкласти вступ до єврозони має сенс. Шведські виборці, схоже, схильні виявити таку ж розсудливість.
Джозеф СТІГЛІЦ — професор економіки та фінансової справи Колумбійського університету; лауреат Нобелівської премії з економіки; в минулому — радник з економічних питань президента Клінтона, головний економіст та старший віце-президент Світового банку.
