Хотілося б погодитися з шановним Петром Барсовим, який побачив у натовпах бажаючих наблизитись до поясу Богородиці символ духовності, що збереглася в народі, а в багатогодинному стоянні до святині — особливу потребу нашого народу у випробуванні: коли потрібно не просто прийти і подивитись, а вистояти, витерпіти, вистраждати. Хотілося б в це вірити, тому що хочеться вірити в хороше. Хочеться думати, що не все втрачено, що натовп, який полюбляє сенсації, ще не весь народ, що фантастичне безглуздя і тупість, з якими раз у раз доводиться стикатися — це ілюзія. Що масове прагнення жити одним днем, ні про що не думати, не ставити запитань — це віддзеркалення песимізму конкретної людини, наприклад, мене. Хотілося б вірити, що жадоба грошей і бажання щось вкрасти, проявивши «кмітливість», — це ще не все, чим живуть мільйони.
Але не віриться. Як кажуть, віру у нас замінює забобон. В Обиденській церкві є своя частинка поясу, до якої ніколи не стоять не те що натовпи, а взагалі мало хто стоїть. Частинка поясу є в Пітері в Казанському соборі, там також є шматочок Чудотворного Хреста Господнього. У тому ж храмі Христа Спасителя є частинки ризи Христа і Богородиці. На Русі взагалі святинь чимало, але стотисячні натовпи до них не стоять.
Те, що було минулого тижня в центрі Москви, схоже на багатогодинне стояння з метою освятити паски та яйця. Тому що так заведено. Заведено яйця і паски святити. Дотримувався ти посту чи ні — не важливо, але святити — це «святе». А серед тих, хто постує, який відсоток віруючих, а який відсоток тих, хто бажає схуднути? Останніх, їй-богу, не менше! Особистий досвід спілкування з тими, хто дотримується посту, не залишає сумнівів. Хоча, можливо, я бачив довкола лише якихось не тих віруючих. І не тих людей зустрічав у нескінченних чергах на Великдень.
А уряд і депутати, слідом за вождями, що стоять зі свічками в храмі, — це теж символ віри? Всі ці люди, від яких у країні немає нічого, окрім безладу, розкладання і крадіжки — всі вони вірять?! Не дарма ж для них спецперепустки на відвідини поясу виписували — аж на дві особи! Випробування випробуванням, але люди вони зайняті, випробують себе якось іншим разом, у них все життя — випробування і служіння.
А тисячі і тисячі громадян та громадянок, що носять хрести, виставляють їх напоказ, і чим більший хрест, тим краще — вони хто? Дівки соромітної зовнішності, зате з «гімнастом» між грудей — вони вірять? Бандит без хреста на товстому ланцюзі вже й не бандит. Бандит, що не жертвує на храм, — ніби й не гангстер. Гріхи він замолює своїми пожертвуваннями? Ага, як же. Не у гріхах справа. А в тому, що бандитові належить бути з хрестом на золотому ланцюзі і жертвувати на храм. Інакше який з нього бандит?
Віра знищувалася в нашому народі впродовж довгих років, від покоління до покоління. Саме наше життя передбачає не християнську смиренність і благочестя, а жорстокість, безпринципність, цинізм. Віра наша — це зовнішні атрибути. Як хрест на шиї. Як освячена паска для розговіння, оминаючи піст. Храм — це красиво. Урочистість зачаровує. Ладан, ікони, корогви, попи — зовнішні ознаки нашої православності, що замінюють людям дотримання заповідей і, ні, не праведне, а хоч би чесне життя.
Сенс віри не в тому, аби кудись цілодобово стояти на морозі, а в тому, аби щодня бути порядною людиною.
Насправді цей неймовірний атракціон у центрі столиці — аж ніяк не подолання труднощів, а пошук легкої дороги. Наполягаю, відстояти добу в черзі — це легкий шлях! Це віра не в Бога, а в диво! Це спосіб, доторкнувшись до святині, разом позбавитися від хвороб, гріхів, отримати успіх у справах — і взагалі вирішити всі проблеми, які насправді не вирішуються за добу стояння куди б там не було. Це має бути щоденна наполеглива праця над собою. Не гучна, не показна, без вериг і картання самих себе. І це набагато важче, ніж одного дня вистояти у великій черзі.
Так, були серед цих натовпів і віруючі. Напевно, їх було немало. Але більшість прийшли в цирк. Як колись стояли в чергах до Мавзолею, не тому що були ревними комуністами, а тому що йшли подивитися на небіжчика, який стільки десятиліть лежить там як живий. Це те ж саме! І на мене вся ця картина справила гнітюче враження.
А тих, хто бажає цирку і шоу, без видовищ не залишать. Кажуть, що скоро народові представлять ще одну святиню — всім святиням святиню. Зуб ведмедя Серафима Саровського! Якщо правильно пояснити громадянам усю благодатну цінність цього зуба, натовпи будуть не менші, ніж на пояс Богородиці.
