Отже, Анкара дочекалася бажаного. Провівши за допомогою спецслужб блискучу операцію із захоплення найголовнішого в країні сепаратиста-терориста, Туреччина захотіла влаштувати над ним показовий судовий процес. На що було витрачено чимало коштів і зусиль — утримання в'язня в одиночній тюрмі на острові Імралі й будівництво спеціального приміщення для суду, ясна річ, обійшлося недешево. Хоча всього цього в принципі можна було й не робити: Оджалана і до його затримання заочно засуджували до смертного покарання. Однак було зрозуміло, що Туреччина робила й зробить усе, аби, покаравши Оджалана, поставити крапку у справі з курдами. Що проблематично.
Після захоплення Оджалана ніхто не сумнівався, що суд винесе йому смертний вирок. Однак чомусь ніхто не згадував, що Туреччина є членом Ради Європи — це фактично забороняє їй здійснювати смертні вироки. На них у країні з 1984 року діє мораторій. У будь-якому разі рішення про вищу міру покарання має схвалити парламент. У той же час співсекретар моніторингового комітету Ради Європи Гі Дюфор сказав «Дню», що Туреччина, виконуючи свої членські зобов'язання перед цією організацією, може тільки винести смертний вирок, але аж ніяк не виконати його.
Нині ж Туреччина почула ще й каяття Оджалана — що було в принципі неможливо ще кілька місяців тому. Курдський лідер твердить, що в разі його страти «загинуть сотні тисяч людей», повідомляє АП. І хоча турецька громадськість і вимагає смертної кари для «кривавого терориста», «вбивці дітей» — так називають Оджалана в народі — Туреччині невигідно йти на конфлікт із Радою Європи. Найкращим виходом було б залишити Оджалана одиноким в'язнем до кінця його днів.
У Посольстві Туреччини в Україні не виключили й такий варіант, зазначивши при цьому, що в будь-якому випадку процес над Оджаланом затягнеться надовго — приміром, суд над його заступником Шимгіном Сакиком тривав рік.
