На перший погляд, усе тихо на східному фронті. В Україні в муках коаліційних переговорів народжується новий уряд, а в Європейському Союзі всі очікують результату. Таким чином, не відбувається нічого особливого.
Хоча наведена вище картина здається правильною, такий опис був би дуже неглибоким і оманливим. Всупереч тому, якими виглядають сьогоднішні реалії взаємних стосунків, Європейський парламент дуже переймається справами, які мають першочергове значення для України, та її майбутніми стосунками з Євросоюзом.
Поміж рішень, ухвалених Європарламентом на цьому тижні, — рішення щодо зміцнення Європейської політики сусідства, набуття чинності угод про спрощення візового режиму і реадмісії з Україною, а також угод про торговельні й економічні стосунки. Все це, хай і в різні способи та різною мірою, стосується України та її європейських прагнень й інтересів.
Найвиразніший політичний зміст має звіт про зміцнення Європейської політики сусідства. Хоча ця політика й мусить ставати все ефективнішою та практичнішою, вона аж ніяк не є замінником можливого майбутнього членства в ЄС. Я знаю, багато хто в Україні побоювався, що буде саме так. Відтепер ці страхи безпідставні. Тому український уряд, якщо забажає, може переосмислити свій підхід до участі в Європейській політиці сусідства.
На відміну від цієї ухвали, інші прийняті рішення, що стосуються угод про спрощення візового режиму і реадмісії, мають справді практичне значення для України. Ухваливши їх, Європарламент запропонував Раді ЄС укласти між європейською спільнотою й Україною угоди з цих двох питань. Хоча ці рішення мають велике практичне значення, у пункті запровадження спрощення візового режиму вони зачіпають суперечливе питання: для українців 35 євро, які вони мають платити за візу, — немалі гроші. Але, на жаль, це неминучий наслідок поступу європейської інтеграції. Однак є й добра новина. Якщо безкоштовні візи, які українці досі отримували в більшості країн, прийнятих до Євросоюзу 2004 року, були дійсними тільки для цих держав — то нові візи будуть дійсними для всіх країн ЄС, які входять до так званої Шенгенської зони, яка наприкінці цього року розшириться (останнє також було схвалено голосуванням Європарламенту на цьому тижні).
На додачу певні групи українських громадян будуть звільненi від плати за візу. Це стосується близьких родичів громадян країн Євросоюзу, посадових осіб, які їдуть в офіційні поїздки, студентів, осіб, які беруть участь у програмах культурного й освітнього обміну чи спортивних змаганнях. Все це, хоч і далеке від досконалості, спрямовано на пом’якшення складної ситуації, яка, я впевнений у цьому, з часом стане нормальною та прийнятною для всіх.
Остання ухвала, яку варто згадати — це рішення щодо торговельних і економічних стосунків. Цей документ виявляє цілковиту підтримку з боку Європарламенту розвитку тісних економічних зв’язків з Україною та запровадженню зони вільної торгівлі та перелічує всі необхідні кроки, які як Україна, так і ЄС повинні здійснити для досягнення цих цілей. Хоча цей документ є власною ініціативою Європарламенту і як такий має меншу політичну вагу в Євросоюзі, його прийняття показує жвавий інтерес до України. Він також виражає собою той факт, що все більше людей у Європі усвідомлюють, яким великим економічним і соціальним потенціалом володіє Україна. Цей документ має величезне значення. Зрештою, нинішній Європейський Союз спершу ґрунтувався на тісній економічній інтеграції. Було б непогано, щоб той самий сценарій стосувався взаємовідносин ЄС із Україною. Що об’єднує міцніше, ніж спільні економічні інтереси?
Мені не треба продовжувати, щоб показати, що, всупереч, здавалося б, існуючому затишшю, у стосунках між ЄС і Україною триває значна робота. Ця праця не є показовою, не привертає увагу засобів масової інформації, однак, хоч би як там було, вона має бути зроблена. Сподіватимемося, що невдовзі цей самий процес почнеться і в Україні.
Марек СІВЕЦ — віце-президент Європейського парламенту. У 1985— 1987 рр. був головним редактором тижневика «Студент», 1987—1990 рр. — головний редактор тижневика «І т. д...», 1990—1991 рр. — головний редактор газети «Трибуна». У 1991—1997 рр. депутат сейму Польщі від Демократичного лівого альянсу. 1997—2004 рр. — секретар бюро з питань національної безпеки Польщі, співголова консультативного комітету президентів Польщі й України. З 2004 року — член Європарламенту, 2007 р. — віце-президент ЄП.
