Коли міжнародна дипломатія починає займатися проблемами, в рішенні яких наука і техніка відіграють ключову роль, то Організація Об’єднаних Націй ризикує опинитися простим очевидцем подій. Вплив і ефективність дипломатів та міжнародних чиновників буде все більше й більше залежати від того, наскільки їм вдасться залучити у своїй роботі науково-технічні знання. Така потреба не обов’язково диктує ООН необхідність розширеного залучення наукових кадрів всередині самої організації, але організація — особливо апарат генерального секретаря — зобов’язана навчитися знаходити, мобілізувати й використовувати найкраще з наявного науково-технічного досвіду.
Незважаючи на те, що досить велика кількість агентств, програм і конвенцій ООН у своїй роботі спирається на науково- технічну експертизу, систематичне використання наукових рекомендацій не є ключовим компонентом їхньої продуктивної діяльності — вони просто не пристосовані до цього. Не дивно, що в більшості випадків наукові досягнення використовуються в ООН для підтримки окремих груп впливу й тих політичних тем на порядку денному, які не обов’язково сприяють просуванню вперед завдань організації в цілому. Як авторитетний міжнародний орган, ООН виникла й склалася у часи «холодної війни», коли найголовнішою була тема зовнішньої агресії. Сьогодні світ хвилюють такі питання, як інфекційні захворювання, погіршення навколишнього середовища, електронні злочини, зброя масового знищення й вплив нових технологій. У минулому ці питання були предметом турботи окремих держав; сьогодні вони набули міжнародного значення. Відповідно, можливості ООН iз вирішення таких проблем також повинні збільшитися.
До складу ООН входять організації, обслуговуючі різноманітні юрисдикції, але аж ніяк не зростаюче співтовариство наукових радників. Навіть таке агентство як ЮНЕСКО (організація з питань освіти, науки й культури) не доклало достатньо зусиль до залучення міжнародних наукових консультантів. Спеціалізовані агентства (такі як ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров’я, Організація з продовольства і сільського господарства, й Організація з промислового розвитку) зв’язані з канцелярією генерального секретаря ООН довгим бюрократичним ланцюжком, абсолютно не здатним реагувати на нагальні вимоги часу. Вони підзвітні своїм керівним органам і перебувають під впливом країн-членів ООН, що беруть участь в їхній діяльності.
Навіть ті програми ООН, які займаються наукомісткими проблемами — наприклад, охороною навколишнього середовища, — не поставили знання в центр своєї діяльності. Вони не зуміли застосувати досягнення науки в довгостроковому плані. У цих програмах найбільша увага приділяється територіальному розширенню, а не ролі науки в світовому управлінні. Вони є реліктами часів «холодної війни».
Більше того, у науково-консультативних органів окремо взятих держав в рамках ООН загалом відсутні єдині пріоритети. Але коли у всесвітньому порядку денному питання науки й техніки починають домінувати, то необхідно забезпечити форум для досягнення глобального консенсусу з наукових питань. Досвід ООН у проведенні різного роду міжнародних нарад робить її відповідним кандидатом для виконання цього завдання. Такий форум не підмінить собою різні спеціалізовані агентства ООН, але підтримає роботу національних академій та інших науково- консультативних органів.
Міжнародні організації, не здатні до таких змін, можуть втратити свою значущість і втратити довіру до себе. Повноваження по забезпеченню політичної підтримки тих або інших спеціальних питань могли б перейти від організацій ООН до технічних органів, пов’язаних iз різними експертними комісіями. Наприклад, організації, що використовують для зв’язку iз навколишнім світом нові телекомунікаційний технології, отримують все більшого впливу. Такі організації займаються віртуальною дипломатією й намагаються уникнути традиційних структур, що використовуються агентствами ООН. Наприклад, кампанія iз заборони протипіхотних мін багато в чому спиралася на Інтернет. Групи захисників навколишнього середовища також використовують Інтернет і «всесвітню павутину» як засіб для пропаганди своїх поглядів.
Інтелектуальні організації утворюють різноманітні альянси із засобами масової інформації й значно впливають на громадську думку, а також на дипломатію. Від таких альянсів виграли багато які міжнародні переговори, — наприклад, з питань біологічної безпеки або органічного забруднення навколишнього середовища. Інтелектуальні організації також краще пристосовані для того, щоб використати глобальну інформаційну інфраструктуру, з метою здійснення впливу на дипломатію.
Сучасна міжнародна дипломатія все більше і більше залежить від груп, які встановлюють правила, визначають стандарти й збирають технічні дані. У сфері охорони навколишнього середовища виникають нові інститути, основним завданням яких є гармонізація критеріїв й індикаторів, особливо для застосування в програмах, що сертифікують допустиме використання природних ресурсів (як у випадку лісозаготівель і рибальства).
Необов’язкові стандарти (що встановлюються, наприклад, Міжнародною Організацією Стандартів) також набувають все більшого поширення.
Для того, щоб науково-технічне співтовариство почало грати велику роль у міжнародних справах, ООН повинна полегшити вступ вчених в організацію. Перший крок, який необхідно здійснити генеральному секретареві, — призначити відповідальних за залучення наукових радників. Це повинно стати не просто формальністю, а серйозним кроком, спрямованим на справжнє реформування функцій ООН. Проблема полягає не в структурній складності ООН, а в способі використання організацією науково-технічних знань. Генеральний секретар зобов’язаний пристосувати агентства до потреб світу, котрий склався після закінчення «холодної війни».
Науковому співтовариству необхідно вивчити способи, якими воно зможе найбільш ефективно зробити внесок до міжнародної дискусії. Такої мети можна досягнути шляхом активної участі в Міжакадемічній Експертній Групі й в Міжакадемічній Раді (www.interacademies.net), — двох організаціях, до засновників яких входять більше вісімдесяти національних академій наук з різних країн, розкиданих по всьому світу. Цим організаціям необхідно встановити тісніше партнерство з ООН. Створення науково-технічного консультативного органу при генсекові ООН і координуючої платформи для міжнародних наукових радників зіграло б важливу роль у розв’язанні дипломатичних проблем нового століття.
Салестес ДЖУМА, директор програми з розвитку науки, техніки і винахідництва Центру Міжнародного Розвитку при Гарвардському університеті; в минулому — виконавчий секретар Конвенції ООН iз Біологічних Рiзновидiв.
