Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) виникла в 1989 році й до її складу входило чотири країни, що представляли різні блоки. Італія входила до складу НАТО, Угорщина — до Варшавського договору, Югославія — до руху країн, що не приєдналися, Австрія була нейтральною країною. Мета створення ЦЄІ полягала в руйнуванні розділових ліній, а також підготовці країн Центральної та Східної Європи до членства в ЄС. Організація допомагала країнам цього регіону в перехідний період здійснити процес трансформації. Головними спонсорами ЦЄІ зараз є Італія й Австрія. ЦЄІ організовує численні семінари, в яких беруть участь експерти цього регіону. Наразі у Вроцлаві відбувається журналістський форум країн ЦЄІ під назвою «Регіональна співпраця в Європі, що змінюється». Протягом шести років організацію очолював представник Австрії, генеральний директор Виконавчого секретаріату Центральної європейської ініціативи (ЦЄІ) Харальд Крайд. З 2008 року він є змінним генеральним директором. У ексклюзивному інтерв’ю «Дню» австрійський дипломат, який обіймав до цього впродовж багатьох років посади в ООН, розповів про те, наскільки зараз Україна заангажована в ЦЄІ і чому їй потрібно активніше брати участь у діяльності ЦЄІ, що ця організація може дати Україні, чому Австрія дотримується нейтралітету і скільки це коштує його країні.
— Всередині ЦЄІ ми маємо заступника дипломата з України. Присутність його є очевидною — ЦЄІ є передпокоєм або верандою до вступу в ЄС. Маю сказати, що через існуючу адміністративну та бюрократичну структуру значно складніше працювати з Україною, ніж з іншими країнами. Дуже складна логістика. Тому я можу в принципі сказати, будь ласка, скажіть своїм людям в Україні, що я спробую вирішити все це. Але я цього не роблю, оскільки вірю, що робота починається з маленьких справ. ЦЄІ — тренувальний майданчик. Люди з України, я говорю не про політиків, а про експертів, неурядові організації (НУО), молодіжні групи. Вони повинні бути більш інтегрованими в нашу діяльність, яка головним чином є європейською діяльністю. Я помітив, що дійсно існують ще певні бар’єри, які необхідно подолати, причому це не візові бар’єри.
— А які?
— Це ментальність. Складно залучити людей, щоб вони брали участь у якому-небудь проекті. Не питайте про причини. Я їх не знаю і не можу їх назвати. Головне те, що українців складно залучити. Або вони не звикли до такого роду дискусій, або, можливо, вони мають фінансові проблеми. Але ми зазвичай платимо за участь. У будь-якому разі, один з наслідків полягає в тому, що в нас дуже мало діяльності в Україні. Ми запрошуємо українців до себе. Але натомість дуже мало заходів проводиться в самій Україні. Тому що там це дуже складно організувати. За винятком випадків, коли ми на 100 відсотків оплачуємо витрати на проведення заходу. Але ми не можемо повністю оплачувати, приймаюча сторона також повинна покривати частину витрат.
— Чи означає це, що Україна не розуміє важливості участі в діяльності ЦЄІ і її ролі для реалізації євроінтеграційних амбіцій?
— Я можу дати відповідь однією фразою. Якось високопоставлений український дипломат сказав на одній з офіційних зустрічей: «Оскільки ви не можете підтримати нашу кандидатуру на членство в ЄС, то ми не зацікавлені в ЦЄІ». Я відповів йому, що до складу ЦЄІ входять дев’ять членів ЄС, а рішення про вступ до Євросоюзу ухвалюється в Брюсселі всіма державами-членами цієї спільноти. Як я можу попросити ці дев’ять країн ухвалити інше рішення тут, а не в Брюсселі. Якщо у вашій країні, що має специфічні проблеми і практично роздирається між Сходом і Заходом, є велика суспільна підтримка більш тісних відносин з ЄС і бажання вступити в процес подальшої інтеграції і навіть, врешті-решт, отримати в майбутньому членство в цій організації, то ЦЄІ дуже підтримуватиме Україну. Однак дуже могутній сигнал повинен прийти з вашої країни.
— Чи можете ви сказати, яку користь може мати Україна від співробітництва з ЦЄІ?
— Така підтримка може бути конкретною. Ми володіємо ноу-хау в ефективному використанні енергії, біомаси, а також маємо досвід у інших галузях, пов’язаних з інноваціями. Однак залучення України до багатьох проектів є складним, оскільки ви не маєте доступу до фондів ЄС. Ми ж вкладаємо власні кошти, щоб мати можливість працювати з Україною. Я вважаю, що співпраця є вигідною для вашої країни, щоб отримати доступ до фондів. Якщо ж говорити про комерційні канали, то тоді доведеться мати справу з компаніями, які роблять інвестиції, переслідуючи власні інтереси. Ми ж діємо на більш нейтральному рівні, на рівні інформації. І це, на мою думку, є перевагою.
— Як, на ваш погляд, Україна може бути більше заангажована в проекти ЦЄІ?
— Ми маємо низку програм, в яких може брати участь Україна. Але справа ускладнюється тим, що саме для України потрібно більше часу й складнішою є процедура, ніж з країнами, які мають більш звичний формат співробітництва.
— Пане Крайд, якою вбачається вам роль НАТО в майбутньому? Чи буде ця організація залишатися мостом, який може привести Україну до більш швидкого членства в ЄС?
— Я походжу з Австрії. Моя країна не є членом НАТО і не має бажання приєднуватися до Альянсу. Але я не думаю, що існує прямий зв’язок між членством у НАТО і ЄС. Це зовсім різні організації з різними філософськими концепціями. Я можу додати одне. Щодо України приєднання до ЄС буде прийнятним для Москви, а приєднання до НАТО може створити проблеми, враховуючи те, як це бачиться з боку Росії.
— Але нейтралітет, напевно, недешево коштує для вашої країни?
— Дійсно, нейтралітет зумовлює певні зобов’язання щодо оборони. Ми маємо армію, дуже скромні військово-повітряні сили, щоб захищати свої кордони. Протягом багатьох років ми беремо участь у міжнародних спостережних місіях, посилаємо контингенти для участі в місіях ООН з підтримки миру. Я вважаю, що не дуже складно займати таку позицію. Я також маю сказати, що військові витрати в Австрії значно нижчі, ніж в інших країнах. Звісно, Швейцарія витрачає більше. З іншого боку, нейтралітет не дає гарантій безпеки. Якщо ми звернемося до історії, то пригадаємо відомі приклади, коли нейтралітет було проігноровано. Австрійський нейтралітет є результатом історичного процесу та переговорів, які ми мали з окупаційними країнами. Тогочасний СРСР погодився вивести війська з Австрії, щоб дати нам свободу. І ціна, яку ми заплатили, був нейтралітет. Але згодом австрійці стали схильними до нього. Їм це сподобалося. Більшість населення Австрії виступає за нейтралітет, і тому уряд дотримується його.
— Але випадок з вашою країною відрізняється від ситуації, в якій перебуває Україна...
— Дійсно, це так. Але я не закликаю вашу країну імітувати австрійський приклад. Просто наш нейтралітет має історичні причини. Австрія ніколи не була нейтральною. Ми завжди були втягнуті у війни, і це перший раз, коли країна пішла на нейтралітет. Наш приклад не схожий на швейцарський нейтралітет. Але в будь-якому разі немає гарантій, захищає себе країна сама чи ні. Свого часу було порушено нейтралітет Бельгії та Нідерландів. Ми в Європі після двох світових воєн і нової якості життя між державами не вважаємо, що перебуваємо в найбільш драматичній ситуації. Збройних конфліктів тут не очікується. Якщо вони є, то є віддаленими від Європи. У цих обставинах нейтралітет не змінює багато. Ми демонструємо солідарність, активно беремо участь у діяльності поза Австрією.
