Усього під час Другої світової війни до Німеччини було вивезено близько 12 мільйонів іноземних робітників, серед них велику кількість росіян, українців та білорусів, які змушені були працювати на німецьких заводах і фабриках, на німецького «бауера». У Вашингтоні йшлося про оплату — нехай і заднім числом — їхньої підневільної праці. При цьому виплати, які були зроблені досі німецькими фірмами в'язням концтаборів, розглядаються лише як відшкодування за втрачену свободу та спричинену шкоду для здоров'я.
Кожна сторона, зрозуміло, має своє бачення проблеми. У вимогах визискуваних йдеться про однакові виплати для всіх підневільних робітників, незалежно від країни проживання, одержуваної пенсії і купівельної спроможності цієї суми в тій чи іншій країні. Це питання має принциповий характер. Адже серед тих, хто сьогодні має більше можливостей захистити свої права, приміром євреїв, що мешкають у США та Ізраїлі, чулися голоси, щоб виплати враховували так би мовити «рівень життя». Адже $5000 — для когось місячна зарплата. Ті ж самі тисячі в Росії чи в Україні для пенсіонера — багатство. Тому рівні виплати всім — перемога справедливості щодо «рівня страждань» у неволі, а не до рівня повоєнного життя.
Досі виплачені деякими німецькими фірмами на добровільній основі гроші не враховуватимуться. Адвокати жертв нацизму зійшлися й на тому, що вони не сприймають запропонованого німецькою стороною так званого «мінімального часу перебування в таборах». Ті, хто вижив, не зобов'язані також давати детальні пояснення щодо свого перебування на примусових роботах в Німеччині.
Для німецьких фірм найголовніше не питання платити чи не платити, а правові гарантії того, що, заплативши одного разу, вони не будуть змушуватися судами платити згодом ще й кожному позивачу окремо. Такою гарантією може бути, на думку німецької сторони, відповідна ухвала американського уряду разом із заявою жертв нацизму про відмову надалі від спільних позовів.
Перед початком переговорів на вимоги адвокатів жертв нацизму німецька делегація відреагувала стримано. Представники німецьких підприємств висловили сподівання, що у Вашингтоні «можна буде прокласти місток» між обома позиціями. Вони готові, як сказав один з учасників переговорів, «у певному обсязі піти на компроміси». А інший член делегації, Манфред Гентц, говорячи про помітне зближення позицій сторін, додав: «Ми не будемо битися головою об стіну».
І от переговори завершилися. За оцінкою німецьких промисловців, на них досягнуто прогресу, але не прориву. Очевидно, вдасться, як і планувалося, на початку вересня створити спеціальний фонд для відшкодування підневільної праці. Поки що до ініціаторів створення фонду входять шістнадцять провідних німецьких концернів, серед яких найвідоміші «Байер», «БМВ», «Даймлер-Крайслер», «Дойче банк», «Хьохст», «Сіменс» та «Фольксваген».
На зустрічі досягнуто домовленості, що всіх підневільних робітникiв буде поділено на дві групи. До першої, яка одержить більше відшкодування, увійдуть колишні в'язні концтаборів та інших катівень. Друга група — решта вигнаних на примусові роботи до Німеччини. Досягнуто також домовленості про те, що величина відшкодування не залежатиме від країни проживання.
Жодних цифр про розміри виплат не повідомлялося, бо досі не відомо, скільки колишніх каторжан ще живі. Називаються цифри від 400 000 до одного мільйона громадян. Не відома й величина фонду. Експерти оцінюють його майбутні розміри від 3 до 10 мільярдів марок. Поки що відкритою залишилася і проблема правових гарантій для німецьких фірм.
Німецький уряд також підтвердив прогрес на зустрічі у Вашингтоні. Заступник прес-секретаря кабінету міністрів Бела Анда повідомив, що наступний раунд переговорів відбудеться наприкінці липня в Бонні.
Лейпциг