Барометр японсько-китайських відносин раптово й досить різко показав на зростаюче напруження. Виникла воно через, на перший погляд, малозначний інцидент. Риболовецький траулер КНР затримали японські катери берегової охорони 7 вересня біля островів Сенкаку (китайська назва — Дяоюйдао). За інформацією японської сторони, намагаючись піти в нейтральні води, траулер здійснював небезпечні маневри, які двічі призвели до зіткнень із японськими судами. Урешті-решт, японські прикордонники взяли траулер під контроль і відконвоювали його в порт Ісігакі. Капітанові загрожує до трьох років в’язниці та штраф до 6 тис.дол. Через декілька днів корабель і члени екіпажу були звільнені, а капітан Чжан Цісюн був затриманий для допитів японською прокуратурою та з’ясування обставин справи.
Дії Токіо викликали обурення Пекіна. МЗС КНР зажадав негайно звільнити рибалок, а прес-секретар міністерства Цзян Юй заявила, що Китай прийняв рішення скасувати заплановані переговори з Японією з приводу делімітації кордону в Східно-Китайському морі. Одночасно посол Японії Уїтіро Ніва був викликаний до відповідального за зовнішню політику члена Державної Ради (уряду) Дай Бінго для пояснень. Причому час для зустрічі був вибраний неурочний — пізно вночі, що обурило японців явним і навмисним порушенням дипломатичних канонів. «Із точки зору японського уряду, виклик посла Ніви в настільки пізній час викликає жаль», — заявив генеральний секретар уряду Японії Йосіто Сенгоку.
Ситуація загострилася ще більше, коли японський суд прийняв рішення продовжити затримання капітана Цзян Юя ще на 10 днів «для подальшого з’ясування обставин справи». Пекін одреагував практично миттєво. На сайті МЗС КНР з’явилася заява, у якій представник відомства Ма Чжаосюй звинуватив Токіо в нагнітанні конфлікту: «Якщо японська сторона робитиме однобічні дії, усупереч попередженням, роблячи помилку за помилкою, то Китай уживатиме серйозних заходів у відповідь, за всі наслідки цього відповідатиме японська сторона». У понеділок увечері заступник міністра закордонних справ КНР Ван Гуан’я знову викликав японського посла Уїтіро Ніву і вручив йому чергову ноту протесту.
Потім настала черга «серйозних заходів». Китайська сторона припинила двосторонні контакти в питаннях про збільшення повітряного сполучення між країнами, відклала китайсько-японську нараду по торгівлі вугіллям, значно зменшено кількість поїздок китайських туристів і студентів до Японії, перервані всі контакти на рівні провінцій і державних органів. Китай направив «наглядові судна риболовецької адміністрації» в спірний район Східно-Китайського моря «для захисту своїх інтересів у китайських територіальних водах» і «примусу до законності». Біля дипломатичних представництв Японії в Пекіні, Шеньяні й Шанхаї відбулися демонстрації під антияпонськими гаслами, хоча їхній розмах не йшов ні в яке порівняння з аналогічними акціями 2005 р. в період чергового загострення двосторонніх відносин. Особливо слід зазначити, що в Шеньяні студенти Ляонінського університету прийшли до будівлі японського генерального консульства з гаслами «Не забути про національну ганьбу! Дуже міцно запам’ятати інцидент 18 вересня!»
Японія зі свого боку наполягає на тому, що при вирішенні долі капітана — Китай не може вдаватися до засобів дипломатії, оскільки він був затриманий на території Японії, і його справа розбиратиметься виключно на підставі японських законів. «Наша країна діятиме холоднокровно. Ми звернулися до китайської сторони, щоб найближчим часом почати перемови, вони послужать створенню стабільних стосунків між Японією і Китаєм у майбутньому», — прокоментував рішення КНР відкласти візит свого представника до Японії Йосіто Сенгоку.
Проблема полягає в тому, що острови Сенкаку (Дяоюйдао) є спірною територією. 1895 року вони перейшли до Японії за Сімоносекським договором, що завершив першу китайсько-японську війну. 1945-го після закінчення Другої світової війни острови разом з Окінавою опинилися під контролем США. Після того, як остання на початку 1970-х рр. була повернена Японії, їй було передано й острови Сенкаку, як частину відповідної префектури. Китай із цим рішенням не згоден і 1992 року оголосив цю територію «споконвічно китайською». На думку Пекіна, острови слід повернути Китаю відповідно до положень Каїрської декларації, підписаної представниками США, Великобританії й Китаю (тоді під керівництвом Чан Кайші. — Авт.) 1 грудня 1943 р. У ній ішлося: «Їхня мета (трьох держав. — Авт.) полягає в тому, щоб позбавити Японію всіх островів на Тихому океані, які вона захопила або окупувала з початку першої світової війни 1914 р., і в тому, щоб усі території, які Японія відібрала в китайців, були повернені Китайській Республіці. Японія буде також вигнана з усіх інших територій, які вона захопила за допомогою сили й у результаті своєї ненажерливості». Хоча спірний архіпелаг не був згаданий у Каїрській декларації, в Пекіні наполягають на тому, що він також підпадає під дію декларації.
За словами колишнього керівника європейського департаменту МЗС Японії, директора інституту міжнародних відносин при Кіотському університеті професора Кадзухіко Того, розбіжності з Китаєм не пов’язані з наслідками Другої світової війни. «Ці острови де-факто під управлінням Японії. Є офіційно затверджена за договором у Сан-Франциско (мирний договір 49 держав із Японією, підписаний 8 вересня 1951 р. — Авт.) карта, згідно з якою Сенкаку відноситься до японської префектури Окінава. Це були майже безлюдні острови, якими ніхто не цікавився, але 1999 року експерти-геологи, що працювали під егідою ООН, опублікували доповідь, з якої пливає, що під Сенкаку можуть бути поклади нафти й газу. (Запаси газу оцінюють приблизно в 200 млрд. кубометрів. — Авт.). Після цього в 1970—1971 рр. Тайвань і КНР раптом почали претендувати на ці острови, заявивши, що це споконвічні китайські землі».
Хай там як, а проблема островів Сенкаку (Дяоюйдао) набула вельми гострого характеру. Тут очевидний зв’язок не стільки із зовнішніми чинниками, скільки з внутрішніми, особливо важливими для Китаю. Так збіглося, що напруження довкола затримання траулера та його капітана припало на чергову річницю так званого Маньчжурського (Мукденського) інциденту. Тоді японська воєнщина 18 вересня 1931 р. влаштувала провокацію у вигляді вибуху на залізниці на південь од Мукдена. Це послужило приводом для початку японської агресії супроти Китаю й відторгнення Маньчжурії. На окупованій території загарбники створили маріонеткову державу Маньчжоу-го на чолі з імператором з Циньської династії Генрі Пу І. Пам’ять про віроломство агресорів, незважаючи на багаторазові вибачення Японії, в тому числі й на офіційному рівні підживлює китайський націоналізм. Звідси гасла із закликом пам’ятати про 18 вересня й украй хвороблива реакція на інцидент біля островів.
Висловів на китайських інтернет-сайтах і чатах не соромляться. Як завжди попереду «Форум сильної країни», розміщений на порталі головної партійної газети країни «Женьмінь жибао» (Народна газета). Хвиля піднялася досить висока, і поки що напруження войовничої риторики не спадає. «Необхідно дати відповідь нарваним японкам, відродивши ідеї Мао Цзедуна в галузі військового будівництва!», «Якщо японські чорти ставлять нас в незручне становище, треба підсилити військо!» І далі в такому ж дусі. Цілком можливо, що такий вибух ненависті до Японії, з якою в Китаю велика торгівля й важливі фінансові й інноваційні стосунки, може бути керованим. Пристрасті як раптово розгорілися, так і швидко затухнуть, проте не можна недооцінювати зростання націоналістичних настроїв не лише в китайської громадськості, але й в урядових колах Зокрема, офіційна англомовна газета Global Times закликала Китай «використовувати достатні ресурси та сили» супроти Японії. «Якщо ми цього не зробимо, то Японія ще більше посилюватиме свою політику».
Проблеми спірних островів у Китаю є й з іншими сусідами: В’єтнамом, Філіппінами, Індонезією, Малайзією. Ось думка провідного наукового співробітника Інституту Далекого Сходу Російської академії наук Олександра Ларіна: «Потужність Китаю зростає. На цьому тлі в політиці Пекіна позначаються дві тенденції. Перша полягає в тому, щоб урегулювати суперечки мирно, як і належить відповідальній великій державі. Але певна частина керівництва схильна вдаватися до жорстких методів для того, щоб досягти додержання китайських інтересів». Ілюстрацією такої ситуації є дещо інший підхід Китаю до інших спірних островів — Парасельських (китайська назва — Сіша, в’єтнамська — Хоангша) в Південно-Китайському морі. У листопаді 2002 р. між Китаєм, В’єтнамом, Філіппінами, Брунеєм, Малайзією й Тайванем було підписано угоду, за якою рішення про статус їх і архіпелагу Спратлі було відкладено до 2052 р. У березні 2005 р. нафтові компанії КНР, В’єтнаму та Філіппін підписали угоду про спільну розвідку родовищ вуглеводневої сировини на згаданих островах. У зробленій після цього спільній заяві було підкреслено, що ці роботи «відносяться до комерційного проекту й не мають стосунку до територіальних суперечок».
Без огляду на те, що острови Сенкаку далеко від України, ми маємо подібні проблеми з нашим сусідом Росією в Азовському морі й Керченській протоці. Проблема неврегульованості, зокрема, морського кордону вже одного дня призвела до зростання напруженості довкола острова Тузла. Перемовини йдуть тяжко, і це чинник об’єктивний. Проте наявні дві суб’єктивні причини, що затягують пошук взаємоприйнятного рішення. По-перше, явне небажання російської сторони шукати компроміс, а він цілком можливий із урахуванням економічних і транспортних інтересів сторін. По-друге, невиразна й суперечлива, підвладна кон’юнктурним чинникам позиція української сторони. У цьому випадку затягування розв’язання проблеми залишає в наших стосунках міну, яка, як показує чужий досвід, може вибухнути в будь-який момент і призвести до непередбачуваних наслідків. І час не лікує, а лише загострює цей нарив. Чи не буде потрібна хірургічна операція...
