Навряд чи хтось за межами Іраку сумнівався, що Об’єднані Нації зможуть
вчинити по-іншому. Організації, звичайно, не звикати до різноманітних конфузів
і негараздів — за півсторіччя існування ООН її стіни бачили ще й не таке.
Однак непорозуміння з Багдадом уже стало надзвичайною подією року минулого
й претендує на це звання і року нинішнього.
У своїх діях Ірак керується лише йому зрозумілою логікою. Наприкінці
1997 року він оголосив, що інспектори ООН, громадянство яких — американське,
перекручують інформацію про наявність зброї у президентських палацах. Відомо,
що Багдад може позбутися санкцій, накладених на нього після вторгнення
до Кувейту 1990 року, тільки після того, як спецкомісія ООН засвідчить:
забороненої зброї масового знищення та її технології в Іраку немає. Інспектори
тоді залишили країну, США та Британія не тільки говорили про можливість
воєнних дій, а й підтягували флот до іракських берегів. Погасити вогонь
війни, який розгоряється, вдалося Генсеку ООН Кофі Аннану. Лід відносин
із Багдадом, здавалося б, почав танути влітку, коли Ірак і Об’єднані Нації
домовилися про двохмісячну програму перевірок, після успішного завершення
якої можна було б говорити про зняття санкцій. Не дочекавшись кілька тижнів
до закінчення програми, керівник інспекторів Річард Батлер відмовився засвідчити,
що Багдад не має зброї масового знищення, а Ірак знову звинуватив оонівців
у «американізації».
Непередбачуваний Ірак може опиратися й новому рішенню РБ. Нині він робить
останню спробу припинити оонівські санкції іншим шляхом — просить усіх
своїх сусідів, окрім Кувейту, ігнорувати ембарго і поновлювати з ним повноцінну
економічну співпрацю. Мовляв, тоді стане ясно, що проти санкцій, від яких
потерпає іракський народ, виступають і іноземні компанії.
