Якби дружина чинного президента Польщі Олександра Квасневського Іоланта бажала виставити свою кандидатуру на президентських виборах у країні 2005 року, то вона мала б великі шанси виграти вибори вже в першому турі — таким є результат опитування громадської думки, проведеного на замовлення варшавської газети «Жечпосполита». Іоланта Квасневська могла б набрати 53 відсотки голосів, причому за неї могли б проголосувати й ті, хто взагалі не бажав би обирати когось із нині чинних політичних лідерів країни. Про можливий феномен Квасневської в Польщі говориться вже з місяць, тепер існують цифри її можливої підтримки населенням — між тим сама Іоланта ще не заявляла, що конче бажає балотуватися.
Польський політикум переживає нелегкі часи. Останні парламентські вибори остаточно зафіксували смерть правої коаліції, що на той час складалася з «Акції Виборчої «Солідарність» і ліберальної Унії Свободи (одним з лідерів якої був етнічний українець Мирослав Чех; до неї був дуже близький Лєшек Бальцерович, чиє ім’я стало сьогодні майже легендарним). «Громадянська платформа», що намагається зайняти правоцентристську нішу політикуму і, власне, непогано стартувала на виборах до Сейму, навряд чи може зараз вважатися сильною партією, здатною виставити кандидата, котрий був би спроможний заручитися підтримкою електорату на виборах.
Процеси, що тривають нині в стані Союзу лівиці демократичної (СЛД), можуть свідчити про входження лівоцентристів до фази глибокої кризи, хоч про це прямо не йдеться. При цьому представники СЛД отримали під час останніх парламентських виборів більшість голосів; представники цієї політичної сили складають кістяк чинного польського уряду; вихідцем із польського СЛД також є президент Квасневський. Уряд Лєшека Міллера, про незгоди і навіть протистояння якого з Квасневським пліткували вже давно, кілька місяців, як вважалося, перебував буквально на волосині од відставки. Скандал навколо «афери Ривіна» (коли головний редактор «Газети Виборчої» Адам Міхнік записав пропозицію кінопродюсера Ривіна щодо $17,5 млн. хабара) теж не додав популярності лівим. СЛД зараз, як прогнозується, може виставити на вибори одну з трьох потенційних кандидатур: прем’єра Міллера, маршалка Сейму Боровського й голову комісії Сейму в європейських справах Олекси. Жоден з них не зможе похвалитися навіть удвічі меншою популярністю, ніж Квасневський.
На сцені з’явилися сили, що вважають себе опозиційними й «антиєвропейськими», такі, як «Самооборона» на чолі з Анджеєм Лєппером і «Ліга польських родин», що намагається захистити «традиційні польські цінності», які, можливо, матимуть більший вплив у суспільстві в зв’язку з очевидними труднощами для сільського господарства, пов’язаними зі вступом Польщі до ЄС. Однак очевидно, що наступний президент країни вийде не з цього середовища.
Мер польської столиці правоцентрист з «Права і Справедливості» Лех Качинський є популярним серед варшав’ян, столиця за його керівництва наближається до кінця року з непоганими результатами, проте далеко не є фактом, що він міг би здобути симпатії всіх поляків. Згідно з результатами опублікованого в «Жечіпосполитій» дослідження, друге місце за симпатіями поляків стосовно майбутніх виборів після Іоланти Квасневської займає лідер «Самооборони» Анджей Лєппер — 14 відсотків, третє — керівник «Громадянської платформи» Дональд Туск.
Дружина президента фактично не має конкуренції. Вона популярна не лише серед традиційного електорату СЛД (тут її, згідно з даними дослідження, підтримує 89 % опитаних), але, можливо (хоч дещо й поступається керівникам партій), і серед електорату інших політичних течій. Зрозуміло, що Квасневська користується більшою підтримкою жінок (62 %), але й відсоток готових проголосувати за неї чоловіків теж є значним — 44 %. 38 % вважають, що дружина президента найкраще підготовлена до президентських перегонів. Квасневська вже зараз заявляє, що отримує листи на свою підтримку. Її плюсом може вважатися те, що вона ніколи не була членом жодної партії, ніколи не грала перших ролей у політиці взагалі. Симпатії поляків можуть базуватися й на тому, що родина Квасневських завжди ненав’язливо показувала, як багато для них означає подружнє життя. Можливо, те, що за часів Квасневського Польща стала повноправним членом європейської і євроатлантичної спільнот, теж впливатиме на вибір поляків. Але, найiмовiрнiше, свою роль вiдiграє те, що на політичній сцені Польщі просто не видно жодного яскравого лідера, який би, попри якості політика, ще й викликав до себе довіру.
