Завдяки участі у миротворчій місії в Іраку про Україну добре знають на Сході. За рік діяльності в стабілізаційних силах українські військовослужбовці набули величезного досвіду. Перш за все це стосується проведення миротворчих операцій в умовах бойового протистояння численним угрупованням бойовиків, участі у відновленні інфраструктури повоєнної країни, підготовки новостворених силових структур Іраку.
Непростою була ситуація в Іраку, коли український миротворчий контингент 11 серпня 2003 року перейшов дводобовим маршем з Кувейту на його територію. У Іраку ще залишалися прибічники Саддама Хусейна, які продовжували чинити активний збройний опір коаліційним силам. Крім цього, далеко не європейський клімат очікував на українських військовиків, які за власним бажанням відправилися на допомогу народу країни, що звільнилася від диктаторського режиму. Вдень температура повітря сягала 60 — 65 градусів вище нуля. Яйце можна було засмажити прямо на броні бронетранспортера, випраний одяг повністю висихав за 12 — 15 хвилин, а кондиціонери не витримували високотемпературного режиму та просто відключалися. Тоді в наметах, де перші місяці мешкали українські миротворці, було близько 50 градусів тепла.
Можливо, саме ці труднощі згуртували найчисельніший за усі роки миротворчості України колектив з’єднання. Але точно відомо, що саме героїчне та успішне подолання цих труднощів вимусило ведучі країни-партнери по коаліції в Іраку дивитися на українців та державу, яку вони представляють, з великою шаною та повагою.
Український контингент буквально перетворився у багатоцільовий стабілізаційний компонент, який працював злагоджено, швидко та без збоїв. Організація охорони 142-кілометрової ділянки ірано-іракського кордону, яка була в зоні відповідальності української бригади, розмінування під’їзних шляхів, відновлення системи фортів, підготовка особового складу іракських прикордонників, технічне оснащення — все це було завершено в рекордні строки. Люди працювали практично цілодобово й результативно, чим дивували не тільки коаліційне командування у Вавилоні та Багдаді, а й власне іракців. Командир 1-го батальйону іракської прикордонної поліції підполковник Хлал Абдульхассін Махмуд під час здачі в експлуатацію одного з фортів на кордоні відверто поділився думками та сказав, що своїми силами такий обсяг робіт іракці не виконали б і за п’ять років.
Як зазначив представник українського контингенту в штабі багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» старший офіцер відділу бойової підготовки підполковник Алі Кенгерлі, саме ті підрозділи іракських прикордонників, які були підготовлені українськими миротворцями, на сьогодні в Департаменті прикордонної служби Іраку вважаються найкращими серед усіх. А технічне оснащення прикордонної ділянки з Іраном, над яким працювали українські фахівці, отримало найвищу оцінку в міжнародних експертів. У серпні 2004 року командування української бригади, налагодивши службу на ірано-іракському кордоні, вивело з форту свій підрозділ. Таким чином одне з головних завдань українців було успішно виконано.
Не менш складним завданням для наших хлопців виявилися й набір та підготовка батальйону територіальної оборони — ICDC (Iraqi Civil Defense Corp. — Авт. ), який пізніше було перейменовано і переведено до складу Національної гвардії Іраку. 896 чоловік пройшли відповідний курс навчання в базовому таборі українських миротворців та приступили до виконання своїх обов’язків. Командир цього 403-го батальйону полковник Люей Джавад Мухаммад розповів, що саме завдяки прискіпливому відбору кадрів для батальйону, який здійснювали українці, підрозділ вдалося укомплектувати найбільш відданими службі вояками і запобігти проникненню в його структуру людей із сумнівною репутацією та тих, хто звик влаштовуватись за протекцією.
Виконуючи місію в Іраку, українським миротворцям вперше довелося мати справу з господарськими аспектами. А саме — займатися відновленням інфраструктури зруйнованої війною країни. Керівники відділу військово-цивільного співробітництва 5-ї та 6-ї окремих механізованих бригад підполковники Валерій Кузьмін та Олександр Бардонов разом зі своїми підлеглими за рік роботи започаткували та реалізували загалом близько двох з половиною сотень коротко- та довгострокових соціально-економічних проектів на суму приблизно в сім мільйонів американських доларів. У провінції Васіт, за яку відповідають українські миротворці, було відремонтовано та збудовано десятки шкіл, дитячих садків, лікарень, об’єктів водопостачання, відновлено десятки кілометрів іригаційних систем, ліній електромереж, доріг. Завдяки їхнім зусиллям нове життя розпочали колись занедбані міста Форал-Бадія, Аль-Карама, Аль-Таф, Аль-Таїна, Аль-Шигабі та інші. А в деяких селищах провінції, де люди з народження не знали, що таке електрострум у глиняній будівлі, та пили забруднену воду із штучних каналів-ариків, за допомогою саме українців змогли запалити світло в домівках, узнати з телевізора про новини в світі та без страху захворіти на дизентерію вживати очищену воду. Тому не дивно, що до українців, завдяки їхній наполегливій праці, іракці мають повагу та приязне ставлення як до найкращих друзів.
Але й досі в Іраку залишається напруженою суспільно- політична обстановка. Не вигідно деяким екстремістським силам відродження нового демократичного Іраку. Радикальні терористичні угруповання на кшталт «Ансар Аль- Суна», «Федаїни Саддама», «Ансар Аль-Ісламія», «Фікар», «Фікар Аль-Алла», «Ат- Таухід валь-джихад», «Бінт Магді» з ведучими першість «Аль-Каїдою» та «Армією Махді» намагаються тримати місцеве населення у страху, усіляко тиснути на тимчасове керівництво держави та вести збройну партизанську боротьбу з багатонаціональними коаліційними силами. Але процес налагодження життя в країні вже пішов, і народ, відчувши переваги мирного та вільного від диктатури розвитку, вже не хоче повертатися назад, у саддамівське минуле. Тому не дивно, що глава тимчасового перехідного уряду Іраку Айяд Аллаві нещодавно направив офіційні листи до урядів країн коаліції, а також до Генерального секретаря ООН Кофі Аннана з проханням залишити національні контингенти до тих пір, поки ситуація в країні не стабілізується.
3 вересня 2004 року на зустрічі з особовим складом 6-ї окремої механізованої бригади, яка зараз перебуває в Іраку, прем’єр-міністр України Віктор Янукович підтвердив, що й до України надійшло таке прохання від його колеги. Міністр оборони України Євген Марчук розповів про причини структурних змін у наступній, 7-й, бригаді, яку буде скорочено порівняно з попередніми приблизно на 200 чоловік.
У відносинах України та Іраку відкрито нову сторінку. Співпраця двох країн характеризуватиметься взаємоповагою, дотриманням загальних інтересів та зусиль, спрямованих на забезпечення регіональної безпеки. Тим більше, що іракці вже по справах українських миротворців змогли упевнитися у серйозності намірів України. Тому явно нелогічним виглядало б рішення щодо негайного виводу українського миротворчого контингенту з Іраку. Україна неодноразово заявляла про своє бажання включитися до виконання робіт, передбачених програмами та проектами довгострокового розвитку. Про перспективи такої діяльності можна буде судити за підсумками запланованих зустрічей іракської та української делегацій у найближчий час у Києві та на початку жовтня в Токіо на міжнародній конференції. А поки що український миротворчий контингент залишається в Іраку і продовжує робити свої нелегкі завдання, вже виконавши найголовнішу функцію першого дипломата від України.
