Щонайменше 65 тисяч іракців залишили свої домівки через насильство на міжконфесійному ґрунті й погрози. Такі недавні висновки уряду Іраку. За даними іракського міністерства з переміщення й міграції населення, останніми двома тижнями кількість іракців, змушених залишити свої домівки, подвоїлася. Від моменту лютневого вибуху шиїтської мечеті в Самаррі в країні різко збільшилась кількість нападів на міжконфесійному ґрунті. Це призвело до посилення напруження в стосунках між шиїтами й сунітами. Сотні осіб було вбито. Поступово стають звичними повідомлення про те, що іракці залишають свої домівки через насильство й страх або ж просто тому, що більше не почуваються в безпеці. Більшість переміщень припадає на Багдад та його околиці, де рівень насильства — найбільший у країні. Сотні сунітів із південних районів, де здебільшого живуть шиїти, прагнуть потрапити на Північ. ООН досі діє в Іраку в обмеженому режимі. Між тим офіційні представники сусідньої з Іраком Йорданії заявляють, що намагаються отримати кошти на той випадок, якщо проблема біженців усередині країни загостриться. Про нинішню ситуацію в Іраку, а також про його можливий розвиток — бесіда із доктором Офррою БЕНДЖО, професором Тель-Авівського університету. Вона — експерт із давньої та сучасної історії Іраку, часто виступає з лекціям на різних міжнародних конференціях, присвячених проблемам Близького Сходу й майбутнього Іраку. Пані Бенджо опублікувала низку есе, зокрема: 2004 року — «Новий Ірак. Виклики для будівництва держави», а 2005 року — «Автономія Курдистану в майбутній перспективі».
— Стосовно нинішньої ситуації в Іраку можна почути різні думки. Одні заявляють, що в країні точиться громадянська війна, інші заперечують це. Нещодавно до думки перших приєднався єгипетський президент Хосні Мубарак. Чи справді в цій країні дійшло до громадянської війни?
— Я вважаю, що громадянська війна в Іраку розпочалася давно. Хоча про це ніхто в країні не заявляє. Люди вбивають один одного, багато людей зникає, суніти воюють проти шиїтів. Питання в тому, чи війна вписується в кількісні або якісні показники. Існує небезпека, що хаос в Іраку може охопити весь регіон. В арабському світі побоюються, що може відбутися вихід шиїтів з Ірану спочатку в Ірак, а потім у Ліван. Про таку загрозу вже говорив більше року тому король Йорданії Абдулла.
— Чому президент Іраку Талабані заперечує існування громадянської війни в країні?
— Це пояснюється дуже просто. Президент — представник курдів, які також не зацікавлені в тому, щоб називати події в країні громадянською війною. На їхній погляд, розмова про громадянську війну може бути сприйнята як свідчення розколу серед іракців та неможливості їхньої консолідації. Відтак, це може призвести до виведення американських військ з Іраку. Що ж тоді станеться з групою людей, які несподівано стали правителями держави? Тому вони не зацікавлені називати речі своїми іменами. Між тим війна розгортається, а це означає, що нові лідери не здатні керувати країною. Тому очевидним є розчарування щодо здобутків іракської влади за останні три роки після повалення режиму Саддама Хусейна.
— Деякі експерти вважають, що справи настільки погані, що може статися дезінтеграція Іраку. Така загроза насправді реальна?
— Дезінтеграція розпочалася понад десять років тому. Одразу після війни 1991 року. Відтоді регіон, в якому домінують курди, знаходиться поза межами контролю центрального уряду. З кожним роком цей регіон віддаляється від центрального уряду. У Курдистані є свій президент, уряд, своя конституція, свій прапор. Курди не шанують іракський прапор. Це, фактично, — інша країна, якої не торкнулася нинішня громадянська війна.
Те, що відбувається в Іраку, — насправді, релігійна війна. Одна ворогуюча сторона — суніти, яких підтримує арабський світ, інша — шиїти. Тому ми чуємо час від часу застереження не лише від Єгипту, а також від інших країн, зокрема, й від Саудівської Аравії. Народи цих країн бачать загрозу в регіоні в тому, що шиїти знову заявляють про свої інтереси вголос.
— Хто спроможний і за яких умов відновити стабільність у країні?
— Американці не зможуть цього зробити. Вони вже три роки намагалися забезпечити стабільність. Жодна зовнішня сила не може зробити цього. На мою думку, потрібен певний період, щоб конфліктуючі сторони могли пережити ще одну, можливо, більш масштабну громадянську війну. Це необхідно, аби потім вони змогли дійти згоди один з одним. Подібний період на початку минулого століття пережив Курдистан. У цьому регіоні існували, наприклад, дві непримиренні ворогуючі сторони — «талабані» й «барзані», які постійно воювали між собою. Але через декілька років вони змогли домовитися й об’єднатися.
Для Іраку я не бачу іншої можливості. Суніти й шиїти мають пережити подібний період, щоб зрештою домовитися. Суніти є сильнішими, адже вони мають озброєння. Шиїти, навпаки, не мають ні озброєнь, ні організації, тому вони потребуватимуть більшої підтримки й Ірану. Відтак, Тегеран захоче більше впливати на ситуацію в Іраку як на релігійному, так і на політичному рівнях.
— Іран зацікавлений у дезінтеграції Іраку?
— Іран зацікавлений в єдності Іраку, але під своїм контролем — це для Тегерана найкраще рішення. Оскільки Іран не хоче, щоб курди були сильними, бо це означатиме, що курди на території Ірану можуть розпочати власну революцію. Це не сподобається Тегерану. Якщо громадянська війна триватиме, то американці залишаться в Іраку на довший період, що також не відповідає інтересам Ірану. Тому Тегеран намагається контролювати ситуацію, не допускаючи дезінтеграції Іраку. Однак мені здається, що Іран намагається впливати, але в нього немає відповідних важелів, тому це йому не під силу.
— Чому все-таки американцям не вдається зробити з Іраку зразок демократії на Близькому Сході?
— Подібне важко здійснити в реаліях XXI століття. Звісно, можна написати нові закони й конституцію, щоб перетворити Ірак на модель демократії. Але треба розуміти, що країна, яка була найгіршою диктатурою, не може за один день перетворитися в демократичну, не кажучи вже про те, щоб стати зразком для всього світу. Бачення американців виявилося непридатним не лише для Іраку, але й для всього регіону. США хотіли здійснити позитивний «ефект доміно», а насправді ми бачимо негативній «ефект доміно». Терористичні атаки починають «перетікати» в Йорданію, Туреччину, Єгипет та інші країни. Усе це є проявом того, що ситуація виходить з-під контролю.
— Коли ж усе-таки, на вашу думку, може запанувати мир і стабільність в Іраку?
— Не буде нічого дивного в тому, якщо громадянська війна триватиме в цій країні 15 років. Для Іраку це може бути навіть дуже коротким періодом. Між представниками різних релігійних груп накопичилося стільки проблем. Суніти ніколи не погодяться з тим, що вони вже не будуть панівним класом в Іраку. З іншого боку, шиїти, які з VII століття усунуті від влади, стали лише кандидатами на управління країною. Вони не мають влади, до того ж США не зовсім упевнені, що бажають бачити шиїтів в якості правлячої партії. Крім того, арабський світ також не сприймає прихід до влади шиїтів. Ми говоримо не просто про боротьбу між терористами й нетерористами, а про великий розкол у мусульманському й арабському світах. Ось у чому головна проблема. І тут американська армія нічим не може зарадити.
Чим довше США перебуватимуть на іракській території, тим гірше буде для них і для Іраку. Чому це погано для них? Чим довше вони там залишатимуться, тим більше зростатиме тертя між релігійними групами. США не зможуть залишатися нейтральними в цьому конфлікті. Одного разу вони будуть підтримувати шиїтів, іншого — сунітів, але не зможуть допомогти вирішити проблеми. Це внутрішня справа Іраку, отже, зовнішня сила не зможе нічим допомогти. Однак арабський світ хоче, щоб США залишалися в Іраку. Араби вважають, що перебування Америки в цій країні є свого роду гарантією недопущення домінування шиїтів в Іраку, тому США залишаються. Які уроки Вашингтон мав би винести? Велика Британія мала мандат на управління Іраком з 1920 по 1934 рік. Британці були дуже розумними: вони евакуювали всіх солдат з Іраку й залишили лише військово-повітряні сили, щоб контролювати цю країну.
Проблема американців у тому, що вони не зрозуміли, як важко керувати Іраком. Вони, напевно, не знали, що після періоду так званої демократії іракці вбили короля. США думали, що вони прийдуть із великою ідеєю демократії й зможуть її запровадити в усьому регіоні — це велика помилка. Тому чим довше американці залишатимуться в Іраку, тим гірше. Долю цієї країни мають вирішувати дві чи три сторони, які одного дня дійдуть згоди. На мою думку, це може статися після громадянської війни. Іноді люди починають розуміти один одного, опинившись у скрутній ситуації.
— Як ви оцінюєте нинішній судовий процес над Саддамом Хусейном? Чому він затягується? Журналісти часто називають цей суд клоунадою...
— Цей суд перетворився на мильну оперу. Мені здається, судді більше бояться Хусейна, ніж він їх. Цей процес — для нього розвага, свого роду, спосіб поширити свої ідеї для громадськості. Для Саддама — це найкраще шоу. Цей процес може тривати роками. Можливо, іракці хочуть, щоб він знову став сильним політиком, який поверне Ірак і стане правителем. Головна проблема Іраку в тому, що ним управляли чи то за допомогою армії, чи під впливом іноземної держави, чи за допомогою «сильної руки». Зараз тут немає армії, бо американці не спроможні нічого контролювати. Можливо, жорсткий політик зміг би впоратись з усіма проблемами. Це — сучасна історія Іраку. Лише сильний політик міг тримати цю країну вкупі. Жодному політикові у сучасній історії Іраку з його різнорідним суспільством не вдавалося правити країною без допомоги сили.
