«Один із найуспішніших у 61-літній історії НАТО», «продуктивний» та «історичний». Такими епітетами характеризували нещодавній дводенний саміт НАТО, який відбувся в Лісабоні, відповідно генсек Альянсу і президенти США та Росії Андерс Фог Расмуссен, Барак Обама і Дмитро Медведєв.
Справді, на цьому саміті було ухвалено чимало важливих рішень і чи не найголовніше, надано сенсу діяльності НАТО на наступні 10 років. 28 лідерам Організації північноатлантичного договору вдалося схвалити нову стратегічну концепцію, яка замінила попередню, що була ухвалена в 1999 році. У документі на 11 сторінках визначено пріоритети життєдіяльності Альянсу та загрози XXI століття, яким він буде протистояти і з якими буде боротися у співпраці з міжнародними організаціями. Як відзначив генсек, стратегічна концепція означає, що НАТО продовжить відігравати унікальну і важливу роль у забезпеченні нашої спільної безпеки та оборони.
«Це план дій, який чітко задає конкретні кроки, що їх має здійснити НАТО, — підкреслив Андерс Фог Расмуссен, представляючи нову стратегічну концепцію, яка дозволить Альянсу «стати більш ефективною, більш залученою і більш раціональною, ніж коли-небудь». Для цього Північноатлантичний альянс має намір, відповідно, інвестувати у свої ключові можливості — протиракетну оборону, кіберзахист і транспортну авіацію великого радіусу дії, створити мережу глобального партнерства з іншими організаціями та країнами, а також «прибрати жир, при цьому інвестуючи в м’язи», зокрема, скорочуючи персонал командної структури на одну третину.
Слід зазначити, що на саміті вдалося врегулювати внутрішні суперечки щодо тексту нової стратегічної концепції. Хоча це далося непросто. З одного боку, Туреччина наполягла на тому, щоб у документі не називалися конкретні країни, зокрема Іран і Сирія, які Альянс розглядає в якості загрози власній та міжнародній безпеці. Хоча на прес-конференції президент Франції Ніколя Саркозі прямо заявив, що ракетна загроза виходить з Ірану.
Ще одним пунктом компромісу стало врегулювання розходження між Францією і Німеччиною щодо ролі ядерного стримування і територіальної системи протиракетної оборони для євроатлантичного регіону. На вимогу Парижу в концепції НАТО було записано, що Альянс не має наміру відмовлятися від ядерної зброї доти, поки вона зберігається в світі. Берлін наполіг на включенні формулювання про те, що НАТО ставить перед собою мету створення без’ядерного миру.
В новій стратегії вперше говориться про намір Альянсу створити систему протиракетної оборони, яка захистить населення і територію країн Альянсу і стане «одним із центральних елементів колективної оборони».
Саміт також ухвалив початок процесу передачі афганцям відповідальності за безпеку в країні. Цей процес розпочнеться на початку 2011 року, а завершити його планується до кінця 2014 року. При цьому генсек заявив, що Альянс залишиться в Афганістані настільки довго, наскільки буде потрібно для «нашої місії».
Третьою темою на саміті були відносини НАТО з Росією. В ухваленій Альянсом новій стратегічній концепції Росії присвячено статті 33 і 34. Зокрема, в документі відзначається: «НАТО не представляє ніякої загрози для Росії. Навпроти, ми бажаємо справжнього стратегічного партнерства між НАТО і Росією і ми будемо діяти відповідно, очікуючи від Росії взаємності». При чому, таке формулювання про те, що НАТО не представляє загрози Росії, вперше появилося в концепції Альянсу. Як відомо, в військовій доктрині Росії, НАТО і зокрема його розширення на Схід розглядається як загроза.
На прес-конференції російський президент, який брав участь у саміті Ради НАТО—Росія, декілька разів назвав саміт історичним. Він вважає, що період охолодження і претензій у відносинах Росії і НАТО завершився і Москва розраховує на подальше зближення підходів по всіх позиціях. За його словами, стратегічна концепція НАТО відображає бажання країн Альянсу вибудовувати конструктивні відносини з Москвою.
Схоже, що таке зближення має місце. По-перше, Росія погодилася брати участь у створенні спільної системи ПРО з країнами НАТО. По-друге, Росія і НАТО домовились розширити рамки наземного транзиту в Афганістан вантажів, призначених для військового контингенту НАТО, розширивши його на зворотнє вивезення вантажів. При цьому сторони мають намір розширити номенклатуру вантажів, які ввозяться і вивозяться.
Однак, навряд чи це зближення може зайти далеко. З одного боку, російський президент так і не відповів на запитання американського журналіста, який його запитав, чи означають підписані ним у Лісабоні домовленості, що Росія тепер довіряє НАТО. Досить дивними виглядають слова російського президента, коли він говорить на прес-конференції, що Росія очікує нормальних повноцінних передбачуваних, прозорих відносин з НАТО, що від розвитку відносин між Північноатлантичним альянсом і Російською Федерацією залежить не лише теплий клімат на планеті, але, безпосередньо, самопочуття величезної кількості громадян. А хіба Альянс збирався коли-небудь нападати на Росію чи давав для цього привід? Навпаки, саме Альянс наголошує на необхідності передбачуваних і прозорих відносин з Росією. Тим часом, в російській воєнній доктрині говориться, що НАТО і його розширення на схід є загрозою.
З іншого боку, відповідаючи на запитання португальського журналіста, Медведєв заперечив можливість вступу Росії в НАТО. Зокрема, він сказав, що на сьогоднішній день не бачить ситуації, коли б Росія могла приєднатися до Альянсу. «Якщо Альянс зміниться настільки, щоб постало питання про нашу більш тісну співпрацю, тут не може бути ніяких закритих тем. Ми можемо їх обговорювати при наявності доброї волі і бажання наших партнерів по Альянсу», — відзначив російський президент. Виникає питання, яким же має стати НАТО, щоб Росії захотілося приєднатися до нього?
Тим часом, виглядає так, що нинішня українська влада теж задоволена результатами Лісабонського саміту НАТО. Зокрема, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко заявив у суботу на прес-конференції в Лісабоні, що формулювання щодо України в новій стратегічній концепції НАТО цілком відповідають інтересам Києва. «Найголовніше, що там (в Стратегічній концепції НАТО) зафіксовано, що Україна є партнером Альянсу, і це в контексті нашого статусу цілком відповідає нашим інтересам. Ми зацікавлені в практичній взаємодії з Альянсом у проведенні таких програм, які відповідають нашим інтересам», — зазначив він.
Нагадаємо, що в 35 статті нової стратегічної концепції закріплено намір «продовжувати і розвивати партнерство з Україною і Грузією в рамках Комісій Україна—НАТО та Грузія—НАТО, грунтуючись на рішенні НАТО, ухваленому на Бухарестському саміті 2008 року та взяли до уваги євроатлантичну орієнтацію або прагнення кожної країни».
До речі, напередодні саміту Президент України підписав Указ Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору.
КОМЕНТАРI
Олександр СУШКО, директор Інституту Євроатлантичного співробітництва:
— Україна, внаслідок своєї непослідовної політики, шарахання, відмови від раніше заявлених цілей, втрачає «ексклюзивність» у відносинах із Альянсом. Це, безумовно, позначається на тому, що Росія йде набагато далі і глибше у співпраці із НАТО. Вперше за історію співпраці Україна—НАТО і Росія—НАТО, президент Росії був запрошений на повноцінну зустріч у форматі Росія—НАТО, тоді як президент України був запрошений тільки на зустріч щодо Афганістану, а формат Комісії Україна—НАТО, який завжди паралельно проводився із Радою Росія—НАТО, цього разу не був запланований. Це свідчить про реальне зниження ваги України, її статусу, можливості бути на рівних із Росією і бути важливим партнером Альянсу. Таким чином, відбувається просто витіснення України із тієї ніші — одного з основних партнерів Альянсу, а натомість, це місце займає все більше Росія. Це є одним з показників неправильного вибору, який зробила Україна у відносинах з Альянсом. Очевидно, і той формат зустрічі, який був на саміті НАТО в Лісабоні, і взагалі порядок денний відносин України з НАТО і Росії—НАТО свідчить про те, що Україна втрачає динаміку та інтерес до себе. Росія ж тільки набуває додаткової уваги. Це ще одне підтвердження на користь того, що Україна помилково відмовилась від курсу на членство в Альянсі. У подальшому це може призвести до зниження статусу України, її ролі і можливостей у системі міжнародних відносин і у відносинах з Альянсом. У кращому випадку, Україна може претендувати на збереження попередніх позицій, здобутих раніше.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, професор, політолог:
— Росії не вигідна тісна співпраця України з НАТО, тому що це означає для неї вихід України із сфери свого домінування. Якщо Україна стане членом НАТО, то всі реінтеграційні проекти повернення України в Росію зникнуть навіки. Неофіційна позиція Росії, яка реалізується досить успішно — щоб НАТО сприймало Україну як частину самої Росії, або як домініону Росії, щоб вона мала право вето на всі відносини НАТО з Україною. Зближення Росії з Альянсом супроводжується одночасним наполяганням Росії якомога сильніше ізолювати Україну від співробітництва з НАТО. В своїх планах Росія бачить Україну не у тісному співробітництві з Альянсом, а як мінімум у співпраці з ОДКБ, а то й членом ОДКБ. Тому будь-які контакти України з НАТО відразу дратують Росію. Тепер за Україну в штаб-квартирі НАТО говорить Росія, а не сама Україна. Україна займає дуже пасивну позицію у цьому, повторюючи, що співробітництво з Альянсом збережеться на оперативному рівні. А який сенс підтримувати його на цьому рівні, коли наші національні інтереси — забезпечення безпеки і оборони шляхом входження в систему колективної безпеки і оборони. Ми тепер закриваємося від цього позаблоковим статусом. Хоча про те, як забезпечити свою власну безпеку і оборону, наразі ніхто не думає, тому що власних сил для цього не має. В принципі, у цьому саміті є і позитивний знак, який полягає у тому, що НАТО тримає для нас двері відкритими. Це обнадійливо, незважаючи на таку активну політику Росії щодо ізоляції України від НАТО і пасивну позицію України щодо наближення до Північно-Атлантичного альянсу.
