Нещодавно Індонезія стала свідком двох драматичних виходів: одним з них було звільнення з в’язниці радикального мусульманського духовного лідера, другим — випуск зухвалого часопису для чоловіків його редакторами. І Абу Бакар Башир і «Плейбой» тепер на вулицях і на очах громадськості, але жоден з них не є настільки важливим, наскільки стверджують його супротивники. Проте їх вихід і громадські суперечки, які вони викликали, глибоко зачіпають боротьбу Індонезії, що триває, за свою ідентичність — боротьбу, яка останнім часом помітно змінилася.
Абу Бакар Башир — радикальний мусульманський духовний лідер, якого засудили за те, що він благословив перший теракт у Балі 2002 року, а деякі підозрювали його в тому, що він благословив набагато більше. Його ім’я є у списку терористів ООН, і, безсумнівно, Індонезія і весь світ відчували б себе безпечніше, якби він все ще був у в’язниці.
Але його звільнення саме по собі не є, як вважає дехто, доказом того, що Індонезія стає більш радикальною. Башир був звільнений з тієї простої причини, що цього вимагав закон: він відсидів свій 30-місячний термін.
Уряд Індонезії, безсумнівно, віддав би перевагу тому, щоб Башир був у в’язниці, але без будь-яких юридичних заходів для виправдання продовження ув’язнення у нього не було іншого вибору, крім його звільнення. Зробивши це, уряд швидко заборонив пересування, заморозив його рахунки в банку і ясно дав зрозуміти, що ретельно контролюватиме його дії. Звільнення Башира, безперечно, є невдалим і можливо небезпечним — але це результат судочинства, а не якої-небудь раптової радикалізації Індонезії.
Випадок iз «Плейбоєм» є набагато більш точним барометром держави релігійного радикалізму в Індонезії. Коли «Плейбой» відкрив свої плани про випуск видання без відвертих фотографій в Індонезії на початку цього року, політики і консервативні релігійні лідери засудили це як загрозу традиційним цінностям. Національний парламент вніс на розгляд «антипорнографічний закон», який виявився неясно сформульованим документом з потенціалом оголосити незаконним не тільки порнографію, але і певні традиційні танці, а також — загоряння і поцілунки у громадських місцях.
Запропонований закон отримав підтримку з боку поміркованих мусульманських лідерів, але його найбільш галасливими захисниками був натовп радикальних релігійних груп зі схильністю до насильства на чолі з Фронтом захисників iсламу (відомим під його індонезійським акронімом FPI). Тільки цього року ці самозвані члени комітету моральної пильності обшукали бари і нічні клуби, напали на американське і датське посольства і закидали камінням офіси «Плейбоя» після його першого випуску — і все це викликало тільки випадкові протести з боку поліції. FPI і його братія енергійно розглядали антипорнографічний закон, організовуючи демонстрації на підтримку і засуджуючи будь-кого, хто наважувався виступити проти нього.
Протягом кількох місяців після заяви «Плейбоя» негативна громадська реакція проти часопису, здавалося, підштовхнула головну індонезійську лінію рішуче праворуч, те враження, якому тільки сприяли висока видимість і різка агресивність радикальних груп. Помірковані мусульманські активісти і інтелігенція відважно намагалися протистояти радикалам, але виявилися неспроможними отримати підтримку.
Наприкінці цієї весни щось змінилося, і впродовж кількох тижнів помірковані зробили помітні суспільні кроки вперед. Найбільш разюча демонстрація цього політичного зрушення сталася після інциденту в центральній частині Яви, де промова колишнього президента Гуса Дура була перервана членами FPI, які засудили його за підтримку плюралізму і протистояння антипорнографічному закону.
Це було суспільним нападом на шановного національного і релігійного лідера, і на це швидко відповіли лідери двох найважливіших мусульманських організацій у країні. Представляючи об’єднане членство більше нiж шістдесяти мільйонів індонезійців, вони прямо закликали уряд діяти проти груп, які застосовують насильство в ім’я iсламу, і засудили поведінку таких груп, назвавши її неісламською, злочинною і такою, що являє собою загрозу національній єдності.
Нещодавно уряду, що посмілішав, пообіцяв ужити суворих заходів до груп, які використовують насильство, і оголосив про плани дати офіційний дозвіл властям на розформування організацій, які загрожують безпеці та порядку. Поліція Джакарти почала діяти з новою силою: вони звинуватили одного відомого радикального лідера в наклепі за те, що він публічно назвав жінок, які протистоять антипорнографічному закону, «порочними, мерзенними і розпусними», а потім заарештували голову і двадцять членів FPI за напад на ряд кав’ярень.
Зараз точиться національний діалог про виховання плюралізму, і він знову пробудив громадський інтерес до «Панкасила» національної філософії, яка була дискредитована в роки правління Сухарто, але тепер розглядається деякими як символ історичного плюралізму Індонезії. Тим часом законодавці сказали, що працюватимуть над перетворенням спірного антипорнографічного закону на більш цільовий указ проти непристойностей. Що стосується «Плейбоя», то його зустріли з очікуваною критикою — але без нападів і навіть без окремих демонстрацій.
У результаті, сталося разюче зрушення в національних дебатах — від того, як зробити Індонезію більш консервативно iсламською, до того, як підтримати індонезійську традицію релігійного плюралізму в майбутньому. Звільнення Башира і публікація «Плейбою», хоч і є спірними, самі по собі не змінять цих нових міркувань, але вони пропонують проникливий погляд на те, як помітно змінюється ситуація в Індонезії. Цього місяця поміркований порядок денний мав великі успіхи — але боротьбу за встановлення політичної та релігійної ідентичності Індонезії далеко не закінчено.
Натаніель МАЙЕРС — помічник директора Aceh Programs в Фонді Азії в Джакарті
