Загальновідомо, що Польща є країною, в якій працює, вчиться і залишається на постійне проживання досить велика кількість українців. Точна їхня кількість лишається таємницею для всіх, але видані візи обраховуються мільйонами на рік. Але це природно: схожа культура, мова, спільна історія, наявність у Польщі української національної меншини, а передусім — географічне сусідство двох країн, є основними чинниками міграційної привабливості Польщі для українців.
Як же інтегруються в польське суспільство українці, для яких Польща стає не тимчасовим місцем роботи, а фактично другою батьківщиною. Ні для кого не є таємницею те, що українська діаспора в Італії, Португалії, Австрії, навіть Росії організована дуже серйозно, живе повноцінним культурним, економічним життям, охороняє свої політичні права. Чи справді міцно стоїть на ногах українська діаспора в Польщі? Спробую розглянути це через призму активності українців у політичному, культурному й економічному житті Польщі.
ПОЛІТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
З прикладів політичної активності української діаспори в Західній Європі відомо, що до думки українських організацій найбільше прислухається локальна влада. Це нормально, оскільки за розвиненого громадянського суспільства саме органи місцевого самоврядування здійснюють найбільший вплив на повсякденне життя своїх країн, формулюють проблеми й інформують про них органи центрального управління. Це аксіома. Варто пам’ятати, що Польща — країна, яка була частиною соцтабору, що є коренем проблем у розвитку громадянського суспільства тут. Особливо це властиве польській провінції, де досі спостерігається відносна політична пасивність широких верств населення, яка виявляється передусім у слабкій участі суспільства в роботі органів місцевого самоврядування, ставленні до них як до нижчої ліги структури управління країною. Звідси і вагомість місцевої влади в Польщі (особливо в польській провінції) об’єктивно нижча, ніж у тих таки Італії та Португалії.
Україна також була в соціалістичній системі, відповідно пасивність деяких українців у політиці була б цілком природна. Цей чинник, схоже, і є визначальним щодо слабкої участі українців у політичному житті Польщі. Українці, що живуть у Польщі від народження, належать до місцевої національної меншини, мають низку організацій і політичних партій, представлені в органах місцевого самоврядування у прикордонних з Україною регіонах Польщі. Найбільш впливовою організацією меншини є Союз українців Польщі, заснований після війни. Що стосується інтеграції українців з України, то тут справи йдуть гірше. Найбільш політично активні різні студентські організації українських студентів і аспірантів. Характерно, що вони не мають центральної організації, а часто й зовсім стихійні. Та і їхню політичну активність не варто переоцінювати: рідко коли вона стосується інформування польської влади про які-небудь проблеми українців, налагодження діалогу з польською стороною з метою вирішення існуючих питань. Найчастіше подібні організації займаються проведенням різних за ходів культурно-історичного спрямування. Пік їхньої реальної активності припав на події помаранчевої революції, коли в низці польських міст саме українська студентська молодь організовувала акції на підтримку Президента Ющенка і його команди. Ці мітинги зустріли в Польщі живий відгук, і про Україну в ті дні дійсно говорила практично кожна польська домогосподарка. Однак, на жаль, лідери тих організацій не зуміли скористатися миттю польського буму на Україну належно, й роль різних студентських союзів сильно маргіналізувалася за останні три роки. Як факт — абсолютна пасивність української молоді в період реклами спільної заявки на Євро-2012, ще до виборів організатора. Варто зазначити, що одним з основних чинників зменшення впливу українських студентських організацій виявилося те, що багато їхніх членів відверто використали можливість роботи там як спосіб заробити гроші або імідж миттєво. Невідомі мені українські депутати або сенатори в польському парламенті чи в серйозних органах місцевого самоврядування. Це цілком природно — українська діаспора Польщі молода і поки що просто фізично не була спроможна створити політичну організацію, конкурентноздатну хоч би на виборах місцевих представників влади.
Якщо ж торкнутися питання інтеграції українців у польському політичному полі не з точки зору політичної активності, а зупинитися на ставленні українців до польської політики взагалі, то тут інтегрування відбувається швидко й безболісно. Українці цікавляться польською політикою, відчувають її вплив на своє життя. Опитування кількох знайомих та особистий досвід показує, що найбільшою симпатією українців користуються ті польські політики, які найбільш відкриті на найглибшу інтеграцію Польщі з країнами Західної Європи. Можна констатувати, що українці в Польщі навіть більші єврооптимісти, ніж самі поляки. Серед польських персоналій найбільшу симпатію українців, які живуть у Польщі, викликає Лешек Больцерович, відомий прибічник праволіберальної економіки. Підводячи підсумок, потрібно сказати, що незважаючи на те, що «пасивна» інтеграція українців у польське політичне життя проходить без проблем, це поки що не стало каталізатором активної участі української діаспори в польській політиці. Основні причини цього — молодість як самої діаспори, так і інститутів громадянського суспільства у Польщі й в Україні.
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
Прийнято вважати, що українці в Польщі виконують головним чином роль найманих робітників, часто сезонних. У принципі, це близько до істини: дійсно, основний потік українців, які тут працюють, — мешканці прикордонних із Польщею українських областей, які приїжджають виконувати сезонні роботи або займаються дрібною торгівлею. Більшість із них належить до так званого тіньового сектора економіки, і їхні прибутки проходять поза податковими службами Польщі й не є істотними. Навіть точну кількість громадян України, що працюють таким чином у Польщі, назвати складно. Навряд чи від цієї групи українців можна чекати серйозної легальної економічної активності, та й до діаспори їх складно віднести. Цікавіше в цьому сенсі виглядають українські компанії, що входять на польський ринок з інвестиціями. Найбільш вдалим прикладом тут можна назвати купівлю «Індустріальним Союзом Донбасу» металургійного комбінату в Ченстохові 2005 р. Сам факт приватизації комбінату і серйозна робота з його удосконалення, проведена інвестором, створили вельми позитивний імідж українським інвестиціям серед громадської думки Польщі. Преса навперебій підкреслює зростання зарплат, збільшення штату робітників, відкритість інвестора до діалогу з профспілками. Міцні позиції в Польщі має «Оболонь». Є низка інших інвесторів. З 2005 року кількість українських інвестицій у Польщу щорічно істотно зростає. Однак варто зважати на те, що проблеми великих українських інвесторів вирішуються на високому урядовому рівні обох країн, оскільки самі інвестиції, крім економічного, мають ще й серйозну політичну вагу, тому їхня успішність не може на 100% свідчити про безпроблемну інтеграцію українців у польську економіку. Найкращим свідченням тут може бути успішність українського дрібного та середнього бізнесу в Польщі, також затребуваність українців серйозними польськими корпораціями на середні й вищі пости. В цій галузі справи зовсім не такі й безхмарні. За словами Мирослава Бенецького, який займається проблемою української міграції в Польщі в Інституті громадських справ, частка дрібного та середнього українського бізнесу тут геть мала. Дрібні та середні українські фірми сконцентровані переважно у прикордонній зоні, також є випадки створення або легалізації підприємницької діяльності українцями, які уклали шлюб у Польщі, але такі приклади поодинокі. Пан Бенецький пояснює слабку активність середньої ланки українського бізнесу слабкою привабливістю польського ринку, пов’язаною з юридичними бар’єрами, з якими стикається будь-який іноземець не з Євросоюзу, пробуючи розпочати приватну діяльність у Польщі. За його словами, українці, котрі заробили достатньо грошей для відкриття своєї справи, відкривають її в Україні, а не в Польщі.
Що стосується затребуваності українських фахівців серйозними польськими корпораціями, то в цій галузі пан Бенецький бачить більше приводів для оптимізму. За його словами, останніми роками кількість висококласних українських фахівців у галузях менеджменту, програмування і т.п. — збільшилася. Причому притік відбувається не за рахунок українців з України, а частіше завдяки зацікавленості польським ринком праці українцями, що працювали раніше у країнах Західної Європи та Північної Америки. А всього кількість українців, які легально працюють у Польщі, — десь між 10 і 15 тисячами осіб. Пан Бенецький каже, що щорічно Польща видає три тисячі дозволів на роботу українцям, але користується ними реально менш двох тисяч, оскільки деякі громадяни влаштовані на кількох роботах і мають на кожну з них окремий дозвіл. Працездатних українців, котрі не потребують дозволів на роботу для легальної роботи, аналітик нараховує десь близько 11 тисяч. Погодьтеся, це незначна кількість порівняно з навіть приблизною кількістю нелегальних робітників.
Можна зробити висновок, що інтеграція українців в економічне життя Польщі є успішною лише тоді, коли це стосується великих українських інвестицій у польську економіку. Дрібний і середній український бізнес поки що оминає західного сусіда. Причин тут безліч, а однією з ключових, на мій погляд (окрім слабкої привабливості польського ринку), є збільшення можливостей українського ринку в останні роки.
КУЛЬТУРНА ІНТЕГРАЦІЯ
Культурну інтеграцію українців у Польщі можна розглядати під двома аспектами. Перший — це сприймання українцями польської культури, їхня здатність до позитивної полонізації; другий — представлення української культури в Польщі. Якщо брати до уваги перший аспект, то тут усе абсолютно благополучно. Українці в Польщі досить швидко вчаться говорити по-польськи, багато хто з них (особливо молодь), починають спілкуватися без акценту вже через 1,5—2 роки практики. Дітей українці в основному віддають до польських або до англійських шкіл. Причому це характерно як для тих, хто приїхав зі сходу України, так і з центру чи заходу. Цьому є пояснення — школа при Посольстві України в Варшаві відкрилася лише восени 2007 року й має характер суботньої школи. Хоча вона вже стає популярною серед варшавських українців. Школа ж при Посольстві РФ, яка ще в 90-і рр. минулого сторіччя була привабливою для всіх вихідців із колишнього СРСР і навіть деяких балканських країн, сьогодні стрімко втрачає свою популярність: її прив’язка до шкільної програми РФ не дає великих шансів на вступ до неросійських ВНЗ (особливо на гуманітарні фахи), а ціна за навчання близько 2000 американських доларів на рік робить її пропозицію безглуздою навіть для самих росіян. До відкриття суботньої школи при Посольстві України багато які українці навчали (а ті, хто з різних причин не може туди потрапити, навчають і зараз) своїх дітей української мови, літератури та історії України вдома. Приватні українські школи поки що не мають великого поширення і носять ентузіастично- домашній характер.
Можна з упевненістю стверджувати, що українці в Польщі не розчиняються в масі поляків, не полонізуються до кінця, а зберігають свою національну ідентичність, культуру, які, своєю чергою, не мають ментального конфлікту з польською культурою та світоглядом. Цією відсутністю протиставлення себе польському чи, ширше, західноєвропейському менталітетові, українці ще раз підтверджують те, що є інтегральною частиною західного ментально-культурного поля, вигідно відрізняючись від росіян чи сербів, чиї національні ідентичності історично перебувають у постійному конфлікті з західноєвропейською культурою, не сприймаючи багато які її досягнення, як чужі собі. Більше того, серед українців у Польщі, які приїхали зі східних регіонів, спостерігається стійка тенденція до більшої українізації, яка часто є наслідком знайомства з польською культурою та усвідомлення української культури явищем, яке має багато спільного з нею, а значить — чимось більш європейським і прогресивним, аніж російсько-радянський світогляд.
Якщо ж пригадати про такий важливий аспект життя, як церковне життя, то тут український характер носить Греко-католицька церква, що є натуральним. Православна та Римо-католицька церкви в деяких місцевостях проводять спеціальні служби для українців. Протестанти з україномовними службами мені не відомі, хоча українські пастори служать у деяких церквах.
Говорячи про український любительський спорт у Польщі варто зазначити, що при великих можливостях розвитку любительського спорту в Польщі, організованих українських любительських ліг і турнірів у різних дисциплінах поки що немає.
Гірше йде справа з «експортом» української культури до Польщі. За словами українського історика та громадського діяча в Польщі Мирослави Керик, той потенціал, який був відразу після помаранчевої революції 2005 року, не був до кінця використаний і зараз інтерес польського глядача частково загублено, а самостійно українські суспільно-культурні організації Польщі не в змозі реалізувати широку й постійну культурну програму, яка була б спроможною серйозно збільшити інтерес поляків до української культури. Час від часу відбуваються гастролі українських театрів, вечори поетів і письменників, концерти колективів різних музичних напрямків. Вони організовуються різними громадськими організаціями, серед яких можна виділити Спілку українців Польщі, Посольство України, фонди, де найбільш помітну роль відіграє Фонд Вероніки Пазури — польської та української акторки, дружини популярного польського актора Цезарія Пазури. Але все це не має постійної основи: немає великих регулярних фестивалів різних напрямків української культури. Деякі українські актори, натуралізувавшись у Польщі, більш охоче грають у польських театрах і фільмах ролі росіян, співають російські романси та народні пісні. Є лише один ресторан української кухні (в Кракові), досі не відкрито Український культурний центр.
Якщо говорити про популярну культуру, то з українських виконавців за польський ринок зачепилися лише музиканти групи «Океан Ельзи», які бувають у Польщі з концертами, їхні композиції транслюються FM-радіостанціями, а диски продаються в провідних музичних крамницях Польщі. Характерно, що в ряді торговельних центрів, де закордонну музику розподілено за країнами, компакти українського колективу стоять на полицях з російською музикою, але з наклейками, що це українська група. Мирослава Керик вважає, що львівські музики більш популярні серед українців Польщі, польській молоді імпонує ансамбль «5’nizza», але за її словами твори гурту через мережі музичних крамниць у Польщі не доступні.
Українське кіно в Польщі майже відсутнє, не дивлячись на велику кількість кінофестивалів (у тому числі й національних). Я пригадую лише місячний показ фільму Юрія Іллєнка «Мазепа» у Варшаві 2004 року, який на жаль демонструвався не в центральних кінотеатрах.
Така маловтішна ситуація з українською культурою в Польщі має економічне коріння. Молода українська діаспора, як зазначалося вище, слабко представлена середнім класом і досить полярна: молоді безгрошові студенти та аспіранти, які фінансово не спроможні організувати що-небудь серйозне, з одного боку, невелика кількість керівного складу великих українських інвесторів, які зайняті розв’язанням серйозних питань, часто розриваються між декількома країнами і їм фізично важко взяти на себе ще й організацію українських культурних заходів, з іншого.
Не можна не звернути увагу й на те, що поляки хотіли б знати про українську культуру набагато більше, аніж тепер. Польща загалом відрізняється своєю відкритістю на національні культури інших народів. А наближення Євро-2012 обов’язково виведе українську тематику на новий виток популярності. Українські культурні діячі в Польщі, бізнесмени, які вкладають гроші в українську культуру, повинні бути до цього готові, щоб серйозно й безповоротно застовпити місце для української культури в Польщі.
ПРО СТЕРЕОТИПИ
Не можна не зробити висновок, що інтеграція українців у польське суспільство наразі проходить без серйозних результатів інституційного характеру. Говорячи про пасивну інтеграцію, можна відзначити її успішність. Це й не дивно, враховуючи, що історично Україна та Польща перебувають у одному культурному полі, а це допомагає подолати існуючі стереотипи при безпосередніх контактах. Та й думка поляків про українців за останні 20 років явно поліпшилася. Шаблон: «західник — кривавий упашник, східняк — російський комуніст», характерний для мислення пересічного поляка півтори декади тому, відходить у небуття. Сьогодні Україна — це Андрій Шевченко, Віктор Ющенко, Віталій і Володимир Клички, Євро-2012, а українець — якісний і поки що дешевий працівник, свіжомислячий студент чи аспірант і вже часто — менеджер чи програміст високого класу.
Однак важко обійти увагою факт того, що при бажанні українців залишатися в Польщі українцями, діаспора поки що не створила для цього серйозних політичних, економічних і навіть культурних інститутів. Активної участі в житті польського суспільства українці ще не беруть. Роль української діаспори в Польщі не можна й близько порівнювати з позиціями українців у Австрії, Італії чи Португалії. Можливо наближення Євро- 2012 і збільшення українських інвестицій до польської економіки створить нові умови для українців у Польщі. При тій серйозній ролі в світовій політиці, яку зобов’язана відігравати Україна, українська діаспора в Польщі спроможна стати найбільш важливою з діаспор у Центральній Європі.
