Багато людей у світі, схоже, захоплюються тим, що в Польщі зараз править пара близнюків, схожих один на одного як дві краплі води, які вперше прославилися як актори в дитячому фільмі: президент Лех Качиньський і прем’єр-міністр Ярослав Качиньський. Вони справді можуть заінтригувати, але політичні сили, які вони представляють, можуть ще більше зацікавити і... стурбувати.
З осені 2005 року брати Качиньські очолюють консервативно-популістську коаліцію з вкрапленнями націоналізму, представленого невеликою партією «Ліга польських сімей» (ЛПС). Праві Польщі востаннє були при владі у 1997 році, правивши до того у 1990—1993 роках. Посткомуністичний Союз лівиці демократичної (СЛД) на виборах 1997 року програв, незважаючи на п’ятирічний період економічного процвітання та стрімко скорочуваного рівня безробіття. Хоч популярність СЛД залишилася високою, раніше роз’єднані праві перемогли завдяки тимчасовій єдності.
Однак у 1998 році процвітання припинилося. Таким чином, правління правих призвело до років застою та сплеску безробіття. Нездатні впоратися з економічним спадом, праві були зміщені у 2001 році наступним урядом на чолі з СЛД.
Протягом даного періоду праві роз’єдналися. Серед партій, які утворилися внаслідок розколу, були консервативна партія «Право і справедливість» (ПіС) та націоналістична партія ЛПС. Тоді як вони з’явилися на політичній сцені, ліві зазнавали невдачі: стан економіки не поліпшився, рівень безробіття залишався високим, а СЛД, яка обросла всілякими плітками, погрузла у корупційних скандалах.
Ці скандали надали правим можливість coup de grace (завдати смертельного удару) СЛД за допомогою парламентських слідчих комісій. Слухання, які нагадували полювання Джо Маккарті за відьмами в Америці у 50-ті роки, принизили СЛД і, багато в чому, скомпрометували весь період після 1989 року.
Та великі коливання в польській політиці — результат не лише політичного обдурювання. Вони відображають інстинкти польських виборців. Люди голосуватимуть за будь-які партії, починаючи від вкрай правих і закінчуючи лівими, доти, поки вони впевнені у тому, що ці партії допоможуть їм вирішити їхні соціальні проблеми та негаразди.
Створення коаліції внаслідок безвідповідальної кампанії правих та економічний застій примусили «блукаючих» польських виборців віддати перевагу партії «Право і справедливість», яка своїм успіхом багато в чому зобов’язана своєму лідерові Ярославу Качиньському, який є сьогодні найвидатнішим правим політиком. Качиньський представив цим мінливим виборцям правдоподібну концепцію держави, яка піклується про соціальну солідарність (коли ні у кого холодильник не буде порожнім) і протистоїть безсердечному лібералізму (за якого у бідних холодильники порожні, а у багатих — повні). Цей контраст і активний напад на ліберальну громадянську платформу унеможливили створення помірної коаліції правого спрямування.
Відкинувши партнерство громадянської платформи, Качиньський вирішив, що його партії ПіС, яка знаходиться в меншості, слід стати союзницею популістської Партії самооборони та націоналістичної ЛПС. Новий альянс оголосив своєю метою встановлення того, що Качиньський називає «Четвертою республікою» (тобто конституційне відмежування від Третьої республіки, яка виникла після 1989 року, репутація якої, напевно, підмочена). Качиньськi хочуть знищити «корумповану систему, яка складається з політиків-кар’єристів, колишніх співробітників секретних служб, пост-комуністів та кримінальних організацій», які, за словами близнюків, правили Польщею з 1989 року.
Передбачається, що Четверта республіка буде швидше республіканською, ніж ліберальною: уряд дістане право більше впливати на економіку. Це повинна бути демократія, керована зверху, за якої принцип розділення влади буде використаний лише в обмеженому обсязі, яка матиме деякі авторитарні риси і в якій правитиме суміш консерватизму, популізму та націоналізму. Вона повинна бути напористою у відносинах з ЄС (можливо, не стільки євро-скептичною, скільки євро-некерованою), наслідуючи Велику Британію Маргарет Тетчер 80-х років, хоч Польща набагато бідніша і менш впливова політично, ніж Велика Британія Тетчер.
Ідея Четвертої республіки провокує різкий опір. Рейтинг популярності президента Леха Качиньського значно нижчий за рейтинг його попередника, лідера СЛД Олександра Квасневського. Його брат Ярослав завжди викликав суспільну недовіру. Більшість поляків не голосували за Качиньських, і досі не хочуть іти за ними. Але вони не бачать небезпеки в тому, щоб їхня влада так сильно зміцнювалася, і тому не стараються зашкодити їм.
Наступні вибори відбудуться тільки у 2009 році. У принципі, політична криза може розвалити коаліцію. Але це станеться тільки в тому випадку, якщо «блукаючі» виборці Польщі вирішать, що партія ПіС дозволила їй розвалитися.
Це навряд чи станеться. Коаліція прийшла до влади на початку того часу, який, схоже, стане новим періодом процвітання і підтримки у вигляді значних субсидій ЄС. У результаті виникне запас для безлічі способів підтримки зацікавлених груп та підвищення розмірів соціальної допомоги, що може дати час партії ПіС та її концепції Четвертої республіки.
Наскільки добре вдасться близнюкам втілити свою ідею? Ярослав Качиньський — це розумний політик, який бачить зв’язок між стабільністю валюти та політичним успіхом. Тому він не дозволить урядовій більшості дуже розщедритися і, таким чином, створити загрозу негативної реакції на фінансових ринках.
Однак сильний зв’язок між долею коаліції (а також Четвертої республіки) і непостійними виборцями, які жити не можуть без соціальних вигод, не дасть втілитися в життя серйозним реформам, необхідним для того, щоб поставити економіку на тверду основу у довгостроковій перспективі. Це може призвести до поступової втрати економічної конкурентоспроможності, яка стає тільки небезпечнішою через те, що вона буде прихована тимчасовим підйомом за рахунок коштів ЄС, які допоможуть уряду зберегти громадську підтримку. У цьому випадку життя з близнюками може стати цікавішим, ніж того треба полякам.
Вальдемар КУЧИНЬСЬКИЙ — міністр з питань приватизації і близький радник першого посткомуністичного прем’єр- міністра Тадеуша Мазовецького, був головним економічним радником уряду прем’єр-міністра Єжи Бузека (1997 — 2001). У 1981 році був інтернований разом iз лідерами Солідарності.
