Канадські виборці на дострокових парламентських виборах, що відбулися, підтвердили свою підтримку правлячої Консервативної партії, лідером якої є прем’єр-міністр країни Стівен Гарпер. Консерватори розширили своє представництво, але так і не змогли домогтися більшості в парламенті, тому сформують четвертий за останні три роки уряд меншини. Згідно з попередніми даними, консерватори отримали 143 депутатських мандати в 308-місцевій палаті общин. Їхні основні суперники — ліберали — 77 мандатів, «Квебекський блок» — 49, і Нова демократична партія — 37. Два мандати дісталися незалежним кандидатам.
У результаті, з 19 політичних партій, що брали участь у виборах, лише чотири будуть представлені в канадському парламенті. В голосуванні взяли участь 13,75 млн. осіб — 58,8% від загального числа зареєстрованих виборців.
Про те, як проходив передвиборний процес у Канаді, а також про роль українців у ньому — в статті журналістки з Торонто Марти ОНУФРІВ.
У Канаді добігає кінця гаряча політична осінь: 14 жовтня цього року багатоетнічне канадське суспільство винесло своєрідний вердикт власному політикуму. За місця у федеральному парламенті (не плутати з провінційними парламентами Канади) змагалися чотири політичні партії: Консервативна, Ліберальна, Нова демократична (НДП), Блок Квебека. Причина дострокових виборів — неефективна робота парламенту через відсутність у ньому правлячої консервативної більшості. Виглядає так, що прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер ініціював дочасні парламентські вибори, аби напередодні економічної рецесії зібрати кращий електоральний урожай.
ПРО ПОЛІТИЧНІ РЕАЛІЇ КРАЇНИ КЛЕНОВОГО ЛИСТКА
Зазвичай за право керувати країною змагаються між собою дві потужні політичні сили — консерватори й ліберали. Саме два роки тому закінчилося тріумфальне десятирічне панування лібералів. Мало не перед самими федеральними виборами (2006 р.) канадські ЗМІ в подробицях обсмоктували корупційну оборудку, яка відбулася за урядування прем’єр-міністра Жана Кретьєна й вийшла на поверхню за наступного ліберального очільника Пола Мартіна (останній був міністром фінансів в уряді Ж. Кретьєна). Йшлося про майже негласне скерування тогочасним урядом Канади значної суми грошей на культурний розвиток франкомовної провінції Квебек, щоб до певної міри вгамувати її сепаратистські настрої. Як згодом виявилося, частина цих грошей опинилася в партійній скарбниці лібералів. Канадське суспільство не забарилося відреагувати: впродовж тижня електоральна підтримка Ліберальної партії катастрофічно впала з 68% до 38% (ось як зріле демократичне суспільство миттєво реагує на будь-які зловживання влади!).
Водночас бюрократична ліберальна верхівка підклала під свою партію міну сповільненої дії: на заміну Полу Мартіну спровадила зі США своєрідного варяга Майкла Ігнатьєва. Саме таким чином партійні функціонери прагнули далі утримувати свої позиції в країні! До речі, М. Ігнатьєв як крайній шовініст російського зразка давно став подразником для багатьох етнічних груп Канади (українців, поляків та інших народів, поневолених колишньою царською Росією). Забігаючи дещо вперед, скажу: днями в торонтському округу Етобіко-Лейкшор вестиметься запекла боротьба за депутатське місце між лібералом Майклом Ігнатьєвим і відомим консерватором Патріком Боєром, великим симпатиком українців. Політичні опоненти надіються, що зусиллями певних етнічних груп таки вдасться усунути Ігнатьєва з канадської політики.
Зазначу, що на останньому з’їзді Ліберальної партії (фантастичне видовище, грудень 2006 р.) вдалося переломити ситуацію на користь нових політиків. А відбулося це завдяки унікальній ініціативності та згуртованості українських делегатів: через певні політичні домовленості провідником лібералів став француз Стефан Діон, а не, як передбачалося, М. Ігнатьєв. До честі С. Діона, упродовж перших післявиборчих днів він відсік від проводу складових організацій залишки бюрократичної номенклатури, значно оздоровивши й оновивши Ліберальну партію. Однак нині перед лібералами виникли певні труднощі, а саме — зовнішня привабливість чинного прем’єр-міністра Стівена Гарпера, якому симпатизують 34% канадських виборців, натомість Стефанові Діону — лише 4%. Хоча, виходячи із соціологічних опитувань, упродовж останніх днів значно зріс рейтинг лібералів, досягнувши 25% (консерватори — 32%). Цікавим є той факт, що С. Діон прагне грунтовно зайнятися екологією Канади, примусивши недалекоглядних промисловців розплачуватися своїми фінансами за шкоду, нанесену довкіллю.
Варто б ширше згадати про консерваторів. Напередодні чергових федеральних виборів Консервативна партія переживала не найкращі часи: пошуки свого місця в політичній ніші, зміна поколінь, внутрішні тертя, а то й розкол. Отож, у консерваторів не було жодного шансу перебрати на себе кермо країни, однак після корупційного скандалу влада просто впала їм до рук.
Утім, не все так безхмарно на консервативному обрії: їхньому провідникові С. Гарперу закидають занадто твердий характер із деякими елементами авторитаризму, невміння йти на будь-які компроміси, критикують і його економічну програму. Схоже, що з часом ліберали таки оговтаються від поразок, а відтак повернуться до влади. Ймовірно, матимуть нового харизматичного провідника, яким може стати надзвичайно перспективний політик Джерард Кеннеді (його мати — українка). До речі, він відомий українському загалові зі спровокованого Партією регіонів політичного скандалу, що стався на останніх дочасних парламентських виборах в Маріуполі Донецької області. Однак для здійснення можливих амбіційних планів потрібно лібералові Д. Кеннеді здобути перемогу в торонтському округу Гайд-Парк, тобто побороти дуже популярну Пеггі Неш (НДП).
Із наближенням виборів все голосніше й гостріше звучить різка критика на адресу головних політичних гравців. Але, як ведеться в цивілізованому світі, президент сусідньої держави не називає канадського очільника «мазуриком», не лунають скандальні заяви з боку адміністрації канадського прем’єр-міністра «про зраду національних інтересів» одного зі своїх найвищих посадовців, спільний канадсько-американський інформаційний простір не злословить із приводу якихось передвиборчих несподіванок чи то в Канаді, чи то в США. На щастя, в Канаді, країні з усталеною демократією, безвідмовно працює закон та існує давно вироблена політична культура, що виключає будь-яку узурпацію влади, підкорення всього і всіх задля здійснення власних авантюрних планів, навіть на шкоду національним інтересам країни, і що найстрашніше — планомірне руйнування найвищим державним посадовцем існуючої парламентської коаліції. Такого, як в Україні, не може трапитися в жодній демократичній країні світу. Бо подібні керманичі давно зійшли зі сторінок новітньої європейської історії й загнивають десь на її смітнику. Скажу, що нині нам, діаспорним українцям, соромно перед усім світом за політичний безлад на Батьківщині.
Але про канадсько-українські інтереси. Мабуть, знову в федеральному парламенті не вдасться сформувати проукраїнське лобі. Для цього потрібно хоча б п’ятеро-шестеро українських чи проукраїнських політиків, які б відстоювали інтереси нашої спільноти (а це потрібно робити повсякчас!). Схоже, що в депутатському корпусі залишиться українець-ліберал Борис Вжесневський, відомий своєю активною підтримкою «помаранчевого» Майдану, а також нещодавнім витребуванням від консервативного уряду матеріальної компенсації (10 млн. доларів), пов’язаної з інтернуванням українців під час Першої світової війни.
Однак, хоч би яким був результат дочасних парламентських виборів у Канаді, злагоджена державна машина далі працюватиме на захист загальноканадських інтересів, на благо своїх громадян. Зокрема, запорукою цього буде сильна й наступальна опозиція (зі своїм активно діючим опозиційним урядом!), яка контролюватиме кожен крок існуючої влади.
