— Передусім, слід визнати, що військова операція в Лівії спрямована не на проголошений захист мирного населення у контрольованих опозицією регіонах, а на усунення полковника Каддафі, чиї вибрики за останні майже 42 роки набридли геть усім. Звідси і така строкатість коаліції. Можливо, прискорення її створенню і оперативності військових дій додала заява Каддафі 16 березня, коли він пообіцяв помститися усім європейським «зрадникам», що донедавна його тиснули в обіймах, передусім Франції, Британії та Італії. А саме, позбавити їх нафтових оборудок (інвестиції лише Італії оцінюють у 25 млрд. дол., а Канаді, ясна річ, теж не хочеться втрачати 275 млн. на будівництво нової в’язниці). І, як він погрожував раніше, впустити в Європу навалу африканських мігрантів. І це теж не жарти: та ж Італія якраз завернула назад до Лівії паром із 1800-ми особами на борту, пояснивши, що не може встановити справжні наміри пасажирів. Французький президент Саркозі мав привід хвилюватися після того, як син Каддафі Сейф аль-Іслам пообіцяв оприлюднити банківські рахунки і перекази, що здійснювалися лівійським урядом в його передвиборну кампанію. Після того, як виявилося, що донедавна міністр закордонних справ Франції Мішель Алійо-Марі, яка пропонувала вже поваленому туніському президенту «поліцейську допомогу» для придушення народного повстання, мала там сімейний бізнес, таке вже не здається чорним піаром.
Звісно, занепокоїла і заява полковника, що було швидко почав повертати контроль над бунтівними містами — і погодьмося, не стільки силою, скільки домовленостями з вождями місцевих племен і кланів, — що він не змінюватиме систему влади, себто, і далі зберігатиметься винайдена ним система прямої демократії — джамагірія. Чим зробив погану послугу синові й імовірному спадкоємцю, ще недавно улюбленцю і патрону західних корпорацій, синові Сейфу, який обіцяв нову конституцію і купу реформ на розширення свобод.
Зацікавленість арабських країн в усуненні Каддафі силою Заходу теж очевидна. «Жахливе дитя» з величезними фінансовими ресурсами і амбіціями, що буде втручатися у внутрішні справи, — не вельми приваблива перспектива. Звідси готовність кількох із них пристати до коаліції: те ж Марокко добре пам’ятає підтримку Каддафі сепаратистського руху в Західній Сахарі.
Москва виступає у своєму своєрідному стилі: спершу Медведєв оголошує Каддафі «політичним трупом», згодом Росія не блокує в Раді Безпеки ООН резолюцію про безпольотну зону, а потім одразу критикує початок бойових дій і сварить коаліцію за невибірковість атак, що призводить до жертв серед цивільних, яких начебто слід захищати від Каддафі...
Вирок Обами («Каддафі має піти») і, водночас, вагання та небажання бути поводирем у коаліції теж можна пояснити. Як стверджує у свіжій статті відомий неокон Девід Фрам, справжній трубадур усіх американських воєн, адміністрація Обами жахнулася, коли розвідка доповіла, що більшість лівійців, які воюють проти американців в Іраку, походять із бунтівного сходу, ба більше, вже повернулися додому... Наразі США, як випливає із заяв Обами, обрали для Лівії іракський варіант 1990-х, коли Саддама Хусейна позбавили керування північними регіонами, населеними курдами і шиїтами — тепер Каддафі має звільнити усі визначені йому райони на узбережжі, де і буде панувати ота опозиційна Національна рада. Якщо станеться так, що замість неї вискочить іще хтось, тим паче геть небажаний... ну, що ж, то вже буде головний біль французів...
Але таки про «захист цивільного населення усіма заходами», про що твердять коаліціанти... Теза про виправдане силове втручання в разі гуманітарних катастроф популярна вже років із 20, але, за визнанням, геть заплямована подвійними стандартами. Чомусь безпольотну зону ніхто не пропонував під час ізраїльського нападу на палестинську Газу 2009-го, пащекує відомий ізраїльський музикант Гілад Ацмон: «Тому що ізраїльські бомби кошерні?». Якраз у той момент, коли коаліція вирішила запустити сотні «Томагавків» по лівійській території, американський безпілотник на півночі Пакистану за раз убив 50 жителів разом з дітьми. А загалом з серпня 2008 р., відколи США узялися бомбувати там талібів, число таких жертв сягнуло півтори тисячі. Уряд Пакистану — визнаного союзника — у відповідь вирішив бойкотувати саміт по ситуації в Афганістані. В Ємені урядова авіація бомбувала повстанців на півночі. Як пам’ятаємо із депеш Вікіліксу, президент цієї країни Салех скаржиться американському генералу Петреусу, що змушений брехати, що це його авіація, а не американська, але дуже боїться, що світова громадськість занепокоїться числом жертв... На розстріли, за загальним визнанням, продемократичних демонстрацій у тому ж Ємені та Бахрейні, де базується 5-й американський флот, рецепт від держсекретарки Г. Клінтон: «повернення до нормального життя і мирний діалог». Каддафі про таку поблажливість годі й мріяти.