Польща, яка підтримала серед восьми країн-кандидатів на вступ до ЄС американську політику в Іраку, опинилася в досить складному становищі. З одного боку, на неї явно вказав Вашингтон як на одного зі своїх найбільш преференційних партнерів у Європі. З другого боку, у Варшави виникли певні складнощі у спілкуванні з Парижем і Берліном — «стовпами» об’єднаної Європи, від думки яких прямо залежить майбутня роль Польщі в ЄС. Екс-прем’єр-міністр Польщі закликає замислитися над реаліями та перейти від слів до дій. Сьогодні виглядає так, що поляки, поставивши на реальну силу, виграли — і це ще довго буде предметом дискусій. Бо все, пов’язане з Іраком, ще довго викликатиме запитання та сумніви, насамперед, з погляду міжнародного права, засад світоустрою, елементарної етики. Проте і «стара Європа», як її назвали у Вашингтоні, не змогла зробити нічого, що могло б не тільки запобігти черговій війні та пов’язаним із нею проблемам, але й привело б до глобальних рішень. Відповіді на запитання: «На чиєму боці правда?» — немає. І у «великій політиці», яка ніколи не ґрунтувалася на принципах моралі, чесної відповіді чекати навряд чи варто.
Проглядаючи новини з Іраку, я пригадав 1991 рік, коли я займав пост прем’єр-міністра Польщі, і тривала війна у Перській затоці. Тоді я дивився вдома трансляцію CNN про атаку Багдада крилатими ракетами. Кілька годин по тому наші військові доповіли мені про те, що в Іраку розгортається збройний конфлікт. «Я знаю, — відповів я, — я стежив за бомбардуванням по телевізору».
Дванадцять років по тому прем’єр-міністру Польщі не знадобилася запізніла інформація військових про початок війни в Іраку. Усі деталі атаки заздалегідь надали Сполучені Штати, нині союзники Польщі. Польщі, фактично, дісталася головна роль в іракській окупації. Який же шлях довелося пройти Польщі з того часу, коли ідеологія комунізму зазнала краху у 1989-ом!
Однак мало що з цього було запланованими заходами, оскільки ми у Польщі (на жаль) не могли вирішити, яка зовнішня політика нам, члену НАТО та імовірному члену Європейської Ради, необхідна. Наша увага сфокусована, як і раніше, лише на тому, хороша чи погана для нас на даний момент та або інша законодавча ініціатива.
Попри все це не слід також забувати про своєрідну форму зовнішньополітичної шизофренії — деякі поляки вважають, що «просто існуючи», вони впливають на долю Європи; інші страждають на настирливий песимізм, що наділяє Польщу довготривалим статусом «другосортної держави», — і бездіяльність отримує своє пояснення.
У більшої частини Європи, схоже, ті ж самі проблеми: ми твердимо про те, що нам необхідна спільна зовнішня політика і політика безпеки, однак ми нічого не робимо, допоки не розгориться криза. І тільки потім ми вступаємо в суперечку і шукаємо кращих шляхів вирішення проблеми.
Однак час невизначеності минув. Для Польщі та інших країн Східної та Центральної Європи, які планують вступити до НАТО або вже є її членами, питання про союзництво з Альянсом не викликає сумнівів. Наша історія пригнічення могутніми та сильними сусідами переконала нас у тому, що безпека в рамках НАТО — єдино правільний вибір.
Проте, членство в ЄС та глобальна війна зі світовим тероризмом мають на увазі прийняття більш продуманого та зваженого рішення. Чому? А тому, що членство в ЄС позначається на всіх аспектах діяльності держави, економіки, суспільства, в той час, як боротьба з тероризмом вимагає кардинально нового підходу до проведення політики дипломатії та безпеки.
Сьогоднішня криза у сфері трансатлантичних відносин і наша випадкова участь у тому, що відбувається, як складовий елемент політики «Нової Європи» Дональда Рамсфельда, означає, що Польщі (як і будь-якій іншій європейській державі) необхідно вирішити, чого все ж таки вона очікує від співробітництві з ЄС і НАТО. Нам необхідно визначити своє ставлення до проблем світового значення, які раніше розглядалися як другорядні стосовно інтересів Європи, і усвідомити, що ж насправді означає — бути партнером Європейської спільноти.
Польща, як союзник Сполучених Штатів, не є джерелом головного болю для президента Жака Ширака або канцлера Герхарда Шредера. Навпаки, керівники Франції та Німеччини нині серйозніше реагують на непередбачуваність розвитку нового європейського порядку. Вони помічають на міжнародній арені нових гравців (Іспанію, наприклад), розвиток яких формує політику ЄС, зокрема, зовнішню політику, і усвідомлюють, що їхнє традиційне лідерство опиняється під загрозою. Однак Європейська спільнота, до складу якої увійшли 10 нових членів, просто не в змозі розвиватися за старою схемою.
Однак конкуренція з боку Польщі для Франції та Німеччини не зростає, хоч Польща і є особливого роду «Троянським конем» Америки. Навпаки, структурі ЄС на даному етапі необхідна не тільки угода щодо ролі Європи на світовій арені, але й нові шляхи досягнення цієї угоди. Історія не зупиняється, оскільки Європа зайнята з’ясуванням внутрішнього співвідношення сил. Світу необхідний єдиний континент, готовий до спільних дій.
Загального консенсусу слід досягнути з участю США. За часів холодної війни більшість американців схвально ставилася до політики Америки керувати в односторонньому порядку в зв’язку із загрозою з боку Радянського Союзу та військової переваги Сполучених Штатів. Однак Америка важко усвідомлює нові реалії, що склалися після закінчення холодної війни. Ці складнощі посилюються значною перевагою Америки у військовій сфері, а також переконаністю в тому, що амбіції Європи зайняти лідируюче становище у військовій сфері не матимуть успіху, оскільки європейці не стануть виділяти грошей на це.
І саме тут Польща може надати допомогу в усуненні безодні, що розділяє обидві сторони Атлантики, і досягненні згоди в Європі. Вересень 1939 року став уроком для кожного поляка, оскільки вони усвідомили, що військова сила має бути реальною, щоб стати ефективною. Наміри не зупиняють напад. Як сказав нещодавно прем’єр-міністр Данії Фог Расмуссен: «Франція та Німеччина не в тому стані, щоб гарантувати безпеку нашої країни, чого не можна сказати про США. Однак безпека не буває безкоштовною».
Більшість громадян Польщі вважають, що ситуація Польщі схоже на датську. І насправді, більша частина Європи залежить від могутності Сполучених Штатів. Однак така залежність не приховує спільності проведення зовнішньої політики Європи й Америки. Якщо Європейська спільнота спиратиметься на реальність у своїй зовнішній політиці і політиці безпеки, то більшість розбіжностей, що існують нині, зникнуть.
Зовнішня політика ЄС повинна ставити за мету:
боротьбу з тероризмом;
запобігання локальним конфліктам;
захист прав людини і демократії;
вимоги від країн з непередбачуваною політикою прийняття більшої відповідальності;
забезпечення тісної співпраці між Європою та США;
допомогу бідним країнам.
Зовнішня політика Польщі, подібно до політики Європейської спільноти, може виявитися ефективною лише за умов довгострокового планування у разі, якщо будуть зроблені реально можливі кроки — і витрачені необхідні кошти — для досягнення поставлених завдань. Вони є основою для формування міжатлантичних відносин у випадку розширення Союзу, а також у взаємному співробітництві між «Старою» та «Новою» Європою.
Ян Кшиштоф БЕЛЕЦЬКИЙ, колишній прем’єр-міністр Польщі та міністр у справах європейської інтеграції, нині — член Ради директорів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР)
