Якщо виступи проти влади приводять до її повалення, то це революція, якщо обертаються невдачею, то це заколот. Саме на це перетворилася антикомуністична революція у Молдові. Зараз із подачі влади події останніх днів трактуються саме в термінах бунтівників і мародерів. До речі, доволі часто виступ проти влади обертається саме так. Ніхто ж не стверджуватиме, що натовп, який громив Бастилію, діяв виключно з любові до свободи й неодмінно хотів звільнити поневолених там в’язнів, серед яких політичних і не було. На штурм його погнали чутки про незчисленні королівські скарби у підвалах головної французької в’язниці. Золота не знайшли й на уламках самоврядування вирішили танцювати.
За Леніним для революції необхідно, щоб верхи не могли захищати владу, а низи не хотіли далі її терпіти. Вождь світового пролетаріату не вказав достатніх умов для перемоги революції. А без цього, як показали події у наших сусідів, мало що виходить. Можна скільки завгодно звинувачувати президента Вороніна та його партію в підтасовуванні результатів виборів, використанні адміністративного ресурсу. І немає сумнівів, що все це мало місце, на просторі СНД влада без цього просто не може. Але нікуди не дітися від об’єктивного факту, що сільська Молдова — а в селах за переписом 2004 року проживає 61,4 % населення — підтримала саме комуністів. Про причини цього можна дискутувати, але facts are stubborn things — факти річ уперта — і поки що справедливості цього висловлювання американського президента Джона Адамса ніхто не спростував. Окрім того, у виборах взяло участь близько 53% виборців. Причому у великих містах активність була доволі низькою. Тому опозиційні партії, які користуються більшою підтримкою городян, не змогли потіснити комуністів у парламенті. І звинувачувати в цьому вони мають передусім себе, своє невміння грамотно вести передвиборчу кампанію.
Водночас не можна заперечувати, що комуністи значною мірою виробили свій ресурс і, зокрема, серед молоді й найактивнішої частини населення не користуються достатньою підтримкою. Молдова давно потребує змін, в очах багатьох перемога партії Вороніна призведе до консервації існуючого режиму, а з ним — і існуючих проблем. Молдовське суспільство розколоте не лише за географічною ознакою, а й за національною та церковною. На жаль, правлячі комуністи та їхні праві опоненти максимально експлуатували саме національне питання, нехтуючи його бризантність. Замість дискусії про шляхи виходу з кризи та способи реформування країни вся увага була зосереджена на осі молдавани — румуни. Більш деструктивної позиції й методу ведення виборчої кампанії всіма учасниками гонки годі вигадати. Істерика, яка роздувалася всіма партіями та незалежними кандидатами, знайшла вихід на площах Кишинева й інших міст.
Цілком можливо, що опозиційні партії вивели людей на вулиці, аби продемонструвати владі свою силу й тим самим посилити свої позиції на можливих переговорах із комуністами. Але менеджмент опозиціонерів виявився нікудишнім і до цілком можливої провокації влади, яку можна було легко прорахувати, лідери правих партій виявилися неготовими. Після початку заворушень вони відверто розгубилися. Тепер деяких шукає поліція, і від України вимагають видачі тих, хто буцімто переховується на нашій території. Легко уявити, що багато прибічників опозиції тричі подумають у майбутньому, чи можна лідерам правих партій довірити управління країною, якщо з набагато менш складною проблемою вони не впоралися. Звинувачувати провокаторів і владу можна, проте від цього не легше. Ніхто тепличних умов у боротьбі за владу не обіцяв, а колишній міністр внутрішніх справ і нинішній президент Воронін у цій справі фахівець, учили його за радянських часів ѓрунтовно. До того ж, лідери опозиції замість аналізу ситуації зайнялися звичною справою — взаємними обвинуваченнями.
Те, що відбувається у Молдові, має міжнародний вимір. І нам, найближчим сусідам, не байдуже, як розвиватимуться там події. Тим більше, що біля наших кордонів маємо заморожений конфлікт, до якого можуть бути залучені люди, котрі мають українські паспорти. Не слід піддаватися версії, яка посилено проштовхується комуністами, — що все, що відбулося, є справою рук румунських спецслужб. Революції — це не справа рук іноземної агентури, цю коспірологію свого часу геть висміяв згаданий вождь світового пролетаріату. Іноземне втручання може полегшити перебіг революції, але ніколи не може замінити готовності суспільства до радикальних змін. Ленін і його соратники захопили владу з німецькою підтримкою, однак є всі підстави вважати, що й без неї вони б упоралися. А 1905 року жодні японські фінансові вливання не допомогли, й більшовики так і залишилися маленькою радикальною сектою російської соціал-демократії. Цілком можливо, що Румунія надавала якусь підтримку, адже й Росія також не була байдужою. Та не лише завдяки міністру Лаврову та політтехнологам із Білокам’яної комуністи отримали більшість голосів. Підтримка Москвою Вороніна викликала у Першопрестольній доволі гострі дискусії. Цікаво, що ІА Regnum опублікувало вельми різку статтю шеф-редактора Західної редакції Сергія Колерова під красномовним заголовком «У Молдові російська влада стала заручницею власних ілюзій». У ній автор закликає припинити підтримку Вороніна й почати діалог із молдавською опозицією. Враховуючи офіціозний характер ІА Regnum, поява такої статті не може бути випадковою. Зараз Воронін у боротьбі зі своїми опонентами максимально використовує антирумунську карту, але це явище тимчасове. Йому неважко розвернутися в інший бік.
Події у Молдові повинні слугувати серйозною пересторогою тим українським політикам, які за інерцією з 2004 року готові збирати майдани з будь-якого приводу. Доки це обмежується промовами, концертами та великою кількістю прапорів — немає заперечень. Але межа, що відділяє від повторення штурмів у сусідів, доволі тонка. А наша країна у 15 раз більша за населенням, і жартувати зі зборами великої кількості людей вельми небезпечно. Вибухового матеріалу достатньо, і бажаючих погріти руки на цьому, хоч греблю гати.
По-друге. Проросійський курс Молдови Києву також не потрібен, як і прорумунський. Відносини з Бухарестом не можна назвати теплими, й можливе зближення Молдови з Румунією з подальшим посиленням останньої аж ніяк не вписується в наші інтереси. Більш того, будь-які територіальні перетворення небезпечні, оскільки неминуче знайдуть небажаний відгук у наших сепаратистів у відомих регіонах.
По-третє. Треба чітко усвідомлювати, що «румунізація» Молдови неминуче посилить ті кола в Бухаресті й Кишиневі, які вже зараз пред’являють територіальні претензії до України. Підготовка до ревізії наших кордонів у Одеській і Чернівецькій областях ведеться активно й без особливого прикриття. У молдовських і румунських газетах активно обговорюється безглузда ідея розміну Придністров’я з включенням його до складу України на Північну та Південну Буковину з відходом їх до Румунії для відновлення «історичної справедливості». Поки що це розмови маргіналів від політики, але від таких дарів данайців краще відмовитися.
По-четверте. Активізація Румунії в Молдові прямо пов’язана з внутрішньою слабкістю України, відсутністю в неї чіткої політики у доволі важливому регіоні. Так було 1918 року, і дехто з наших сусідів хотів би повторення пройденого. Проте шукати винних у цьому слід не за кордоном, а у власних лавах. Бажаючи втопити політичного конкурента наші політики забувають, що політичного вакууму не буває. Якщо вони розбалансували українську державу, то завжди знайдеться той, хто захоче таким станом скористатися. Офіційний Бухарест територіальних претензій не пред’являє, але ніхто не поручиться, що такого не буде в майбутньому. Ми ж чудово знаємо, що реваншистів, котрі хочуть переглянути «несправедливі» кордони, вистачає. Гарантією від цього є стабільність і сила української держави. Ось про що слід було б думати українським політикам, якщо вони ще спроможні це робити, перед тим, як виводити людей на вулиці, блокувати роботу парламенту та розхитувати владу.
Україна зацікавлена у стабільній Молдові, яка проводила б не прорумунський або проросійський курс, а проєвропейський. Європа — наш спільний дім і місце стабільної та процвітаючої України поряд із такою ж Молдовою.
