Результати другого туру президентських виборів, що відбувся в Хорватії в неділю, в принципі, були відомі заздалегідь. Як і передбачалося, з великим відривом переміг чинний президент Стіпе Месич. Йому віддали перевагу близько 66% виборців, у той час як кандидат від правлячої партії Хорватський демократичний союз (ХДС), заступник голови уряду Ядранка Косор отримала лише 34% голосів. Очевидно, значний відсоток опозиційно налаштованих до чинного уряду голосів відтягнула рекордна для Хорватії кількість кандидатів у президенти — 13 чоловік. Зокрема, кандидат Борис Мікшич, позапартійний бізнесмен, який постійно мешкає в США, у першому турі набрав аж 17,78%.
Суттєвих розбіжностей між основними кандидатами, в принципі, не було. Обоє вони головною своєю ціллю проголосили вступ Хорватії до Європейського Союзу, подальше проведення економічних та соціальних реформ, співробітництво з Гаазьким трибуналом. Останній момент є одним з найважливіших та водночас найболючіших питань на шляху хорватського «повернення в Європу». Йдеться насамперед про видачу кількох хорватських генералів, яких більшість населення країни вважає національними героями, що вибороли Хорватії незалежність та захистили її від югославської армії. Об це каміння свого часу спотикнувся попередній уряд соціал-демократів, коли у 2001 році намір видати двох генералів наштовхнувся на масові акції протесту. Сьогодні головним політичним силам Хорватії вже немає куди відступати. ЄС висунув жорсткі вимоги до країни. Хоча конкретна дата вступу ніколи, в принципі, не називалася, самі хорвати свого часу розраховували на 2007 рік. Але вже сьогодні очевидно, що компанію Болгарії та Румунії Хорватія навряд чи складе. Багато в чому саме через своє не дуже велике прагнення видавати міжнародному трибуналу військових злочинців, зокрема відомого генерала Анте Готовіну. Тож сьогодні йдеться вже про 2009 — 2010 рр. як дату вступу країни до ЄС.
Стіпе Месич — дуже відомий та авторитетний політик у Хорватії та за її межами. З його ім’ям справедливо пов’язують вихід країни із затяжної кризи 90-х років, коли вона фактично перебувала в ізоляції, іноземний капітал не перетинав її кордонів. Як сказав сам Месич у одному зі своїх передвиборних інтерв’ю, головна проблема полягала в тому, що приватизація у Хорватії проходила під час війни і майже без контролю з боку закону, внаслідок чого переважна більшість власності опинилася в руках якоїсь сотні людей. Корупція та 20-вiдсоткове безробіття, зовнішньополітична та внутрішня економічна криза — ось із чим прийшла Хорватія до 2000 року, коли Стіпе Месич вперше переміг на президентських виборах. Він змінив на цій посаді померлого одіозного лідера тоді націоналістичного ХДС Франьо Туджмана.
Відтоді Хорватія зробила потужний ривок у розвитку. Сьогодні середній дохiд на душу населення становить близько 450 євро. На 4,75 мільйона мешканців у минулому році прийшлося близько 8 мільйонів іноземних туристів. На попередніх переговорах у Брюсселі влітку 2004 року була схвалена кандидатура Хорватії на вступ до Євросоюзу. Згідно з висновком Єврокомісії було визнано, що «Хорватія має стабільні демократичні інститути, які функціонують належним чином і в межах своєї компетенції», «вибори 2000 та 2003 рр. були вільними та чесними» (до речі, минулі президентські виборі стали першими в історії повоєнної Хорватії, що пройшли без моніторингу міжнародних спостерігачів), «опозиція бере участь у роботі політичних інститутів», «не існує істотних порушень принципу верховенства закону та фундаментальних прав». Були відновлені дипломатичні вiдносини з колишнім ворогом — Республікою Сербії та Чорногорії.
У опонента Месича Ядранки Косор за плечима інший багаж. ХДС — правляча партія кризових 90-х. Так, вона отримала перемогу на останніх парламентських виборах 2003 року, а її лідери неодноразово наголошували на тому, що партія вже позбулася ізоляційних та націоналістичних тенденцій. Але сьогодні у Європі — епоха партій дещо іншого забарвлення. Правий патріотизм, можливо, й відповідає сучасним настроям хорватів, але не є тим багажем, з яким держава може швидко прямувати у напрямі Євросоюзу. У своїй кампанії Ядранка Косор робила акцент на гендерному питанні. Вона неодноразово наголошувала на тому, що в разі її обрання президентом Європа побачить, якої «зрілості досягли хорвати, що проголосували за жінку-кандидата».
Роботи у переобраного Стіпе Месича буде дуже багато. Так, Хорватія досі має невирішене болюче питання спірних територій із сусідньою Словенією, що вже є членом ЄС. Зовсім недавно, у вересні 2004 р., біля Пиранської затоки Адріатичного моря, яку оспорюють обидві держави, було заарештовано кількох словенських громадян, включно з лідером опозиційної Народної партії. Арештовано за прохід на територію Хорватії, яку словенці вважають своєю. Тоді прем’єр-міністр Словенії заявив, що його країна не підтримує заявку Хорватії на вступ до ЄС, яка має розглядатися у травні 2005 року.
Так само залишається невирішеною проблема повернення сербських біженців. Із 280 тисяч людей на сьогоднішній день додому змогли повернутися лише 100 тисяч. Є також і зауваження щодо прав етнічних меншин. Серед яких, до речі, є й чимало українців, що також постраждали в минулій війні. Незважаючи на всі ці питання, Стіпе Месич дещо популістично обіцяє привести свою країну до ЄС у 2008 році. Проте навряд чи йому це вдасться.
Опозиційний кандидат, підтриманий блоком лівоцентристських партій, отримав блискучу перемогу. Проте його становище як президента країни не є легким і принципово розклад сил у хорватській політиці не змінить. Після внесення змін до конституції у 2000 році, якими багато з повноважень президента було передано уряду, функції Месича є скоріше представницькими. Так, саме він пропонує кандидатуру голови уряду парламенту. Але за наявності більшості у законодавчому органі партії-опонента будь яка інша кандидатура, окрім лідера ХДС, навряд чи має шанси на затвердження. Змісту посаді президента скоріше надає сама постать авторитетного Стіпе Месича, яка є своєрідною противагою правій ХДС.
Хорвати не ризикнули віддати всю повноту влади в руки однієї партії. Водночас результати голосування є сигналом парламентській більшості та сформованому нею уряду. Ці результати можна трактувати і як вотум недовіри владі, незадоволення громадян її роботою. Півтора року розбіжності в часі між проведенням парламентських та президентських виборів за умови парламентсько-президентської форми правління, як бачимо, має свої позитиви та негативи. З чим, до речі, ще доведеться зустрітися Україні, за умови, звісно, реалізації політичної реформи. Що ж до Хорватії, то, насправді, незалежно від того, кого вона обирає собі президентом, головна стратегічна мета цієї держави — вступ до ЄС, так чи інакше буде досягнута. І цим вона відкриє процес повернення до Європи колишніх республік Югославії. Сьогодні на Хорватію та її досвід реформ із надією дивляться інші країни Західних Балкан.
