Президент Росії Володимир Путін назвав ім’я того, кого б він хотів бачити на посаді голови російського уряду. Це — Михайло Фрадков, нинішній повноважний представник Російської Федерації при Європейських співтовариствах в ранзі міністра. Держдума Росії має затвердити кандидатуру Фрадкова 5 березня (у позитивному результаті сумнівів не виникає). Після свого затвердження новому прем’єр-міністру дається тижневий термін на внесення на розгляд президента пропозицій зі структури і складу нового кабінету. Вибори президента Росії (тобто Володимира Путіна) відбудуться 14 березня, і все, що відбувається й відбуватиметься найближчим часом у Росії, має розглядатися виключно в цьому контексті.
Послужний список людини, яка очевидно, стане новим російським прем’єром, містить такі записи, як заступник міністра зовнішньоекономічних відносин, директор Федеральної служби податкової поліції, повноважний представник при ЄС. Заступником міністра Фрадков став за міністра Петра Авена (президент «Альфа-банк», зараз вважається одним iз найбагатших російських бізнесменів), але ніколи не був «його» людиною, і «пережив» кількох міністрів, поки саме міністерство не було ліквідоване. У той час Фрадков був куратором торгівельних відносин Росії з країнами Азії. На посаді головного податкового поліцейського Росії Фрадков сприймався на початку як «біла ворона» — адже очікувалося, що цю посаду, як і інші ключові, віддадуть ставленикам «пітерських чекістів», а не суто цивільній особі. З одного боку, Фрадкову приписувалася величезна обачність, з іншого — не без його зусиль податкова поліція отримала можливість публікувати без судового рішення дані про несплату підприємством податків, і що суттєвіше, можливості тиску на бізнес без зайвих формальностей. На посаді представника при ЄС він себе начебто нічим особливим не зарекомендував — хіба що останнім часом клімат відносин між Росією і ЄС, як відзначає західна преса, почав істотно погіршуватися.
Дуже може бути, що саме обачність Фрадкова і стала причиною того, що Путін обрав саме його. Нехаризматичний «технократ», без будь-яких президентських претензій. Путін, схоже, не є прихильником гри в «наступника». У такому разі — Фрадков не буде останнім прем’єр-міністром Росії у найближчі роки. Про те, що Касьянов чи хтось інший у владних верхівках Росії може розглядатися як серйозна опозиція Путіну, не йдеться. Йдеться, очевидно, про відповідність наявних кадрів тим задачам, які збирається поставити президент Путін після повторного обрання. З огляду на його заяви про те, що потрібно реформувати політичний устрій з тим, щоб думська коаліція призначала уряд і несла за нього відповідальність, відставка Касьянова (яку сам екс-прем’єр назвав «нелогічною») і призначення Фрадкова не виглядають послідовними. Хіба що Путін хоче мати і зовсім «кишенькову» Думу, і зовсім «кишеньковий» уряд — а це нереально. До того ж, видається на те, що за всієї підтримки Путіна російським суспільством однодумців у нього не так багато. Кадрова політика ніколи не буває до кінця відкритою, проте за нормальних умов вона не буває й настільки незрозумілою, як це було, зокрема, за президента Єльцина. Але Єльцин відверто шукав свого наступника.
Дуже багато може прояснити перше програмне послання президента Путіна-2 до свого народу і світу. Поки що все скидається на те, що послання не буде надто несподіваним і поєднуватиме в собі курс на модернізацію Росії з авторитарним управлінням, жорсткою позицією у відносинах із Заходом і створенням кола залежних держав по периметру російських кордонів. У такому разі прем’єр-міністр має бути тільки виконавцем. Хоча правдою може бути й те, що настав час дещо віддалити від головного центру ті групи, з якими був пов’язаний екс-прем’єр Касьянов. У такому разі Фрадков має зіграти роль противаги. В обох випадках призначену йому роль важко назвати привабливою.
Очевидно, що Путін іще продемонструє принципи своєї нової кадрової політики. I Фрадков — лише перше в довгій низці нових облич з оточення «нового Путіна».
КОМЕНТАР
Марія ЛІПМАН, головний редактор журналу «Pro et Contra», Москва:
— Чому було зроблено такий вибір, сказати практично неможливо. Путін є головною і практично єдиною особою, яка приймає рішення в Росії. Ми нічого не знаємо про те, як, у якому колі приймаються ці рішення. Таким є стиль правління Путіна — тримати все в секреті. Рішення про кандидатуру Фрадкова було абсолютно несподіваним. За тиждень, що минув після відставки уряду, називали найрізноманітніші прізвища, але Фрадкова не називали жодного разу, тож подання його кандидатури посоромило всіх аналітиків і коментаторів. Очевидно, ефект несподіванки був дуже важливим для Путіна.
Подібно до того, як не було виразної відповіді на запитання, чому знадобилося відправити уряд у відставку за два з половиною тижнi до виборів (після яких він сам мав піти, згідно з конституцією), немає відповіді й на запитання про вибір президента. Загальні слова Путіна нічого не прояснюють — як тиждень тому, так і сьогодні. Ми можемо лише робити здогадки, які причому грунтуються не на інформації, а на загальних міркуваннях. Призначення Михайла Фрадкова багато свідчить про стиль путінського правління і мало свідчить по суті. Фрадков — людина маловідома, яка не зарекомендувала себе ані високими посадами, ані високими досягненнями, яка не була на очах. Послужний список його не справляє особливого враження. Він — не силовик, хоча в його біографії були короткі епізоди, пов’язані з силовими відомствами, він — не пітерський, що також досить несподівано. Останні півроку Фрадков працював у Брюсселі, представником Росії при Єврокомісії. Можна гадати, що своїм вибором Путін дає зрозуміти, що дуже цінує відносини з Європою. Але ми абсолютно не знаємо, як у Брюсселі цінували Фрадкова, не знаємо в тому числі тому, що він дуже недовго там працював.
Можна, напевно, говорити, що Фрадков — не та людина, яку Путін готує собі в наступники, але сьогодні важко сказати, що буде в Росії через два роки.
