Рада Безпеки ООН нарешті одноголосно ухвалила резолюцію з вимогою припинити кризу в Лівані. Тепер пріоритетним завданням має стати повне і негайне припинення вогню, щоб зупинити страждання неозброєного цивільного населення та створити передумови для встановлення мирного життя. Міжнародна спільнота повинна керуватися в своїх діях загальноприйнятим переконанням у тому, що вирішити ту чи іншу проблему за допомогою насильства неможливо.
Ми, автори цієї статті, й організація «Соціалістичний інтернаціонал», яку ми представляємо, завжди захищали право Ізраїлю на існування та на самооборону. Ми хочемо, щоб громадяни Ізраїлю жили у мирі та безпеці поряд з усіма сусідніми державами. Ми завжди засуджували напади, метою яких є невинні ізраїльтяни.
Ізраїль заявляє, що його дії в Газі та Лівані спрямовані на забезпечення його власної безпеки. Однак нерозбірливе застосування сили й тривала окупація ніколи не зможуть забезпечити Ізраїлю тривале безпечне існування. Відповідь на першу агресію «Хiзбалли», як і військових контрдії Ізраїлю в Газі є непропорційно суворими. На відновлення розореного Лівану (не лише в матеріальному сенсі, а й у психологічному) знадобляться кілька поколінь. «Хiзбалла», яка стверджує, що бореться за незалежність і суверенітет Лівану, також несе відповідальність за недопустимі агресивні дії, що поставили під загрозу життя невинних ізраїльтян і ліванців.
Ми переконані в тому, що подібні підходи до виниклої ситуації призведуть лише до посилення недовіри, різниці в поглядах і ненависті між сусідніми країнами, яким треба навчитися жити у мирі одна з одною. Воєнний метод не здатен вирішити проблеми. Війна зміцнює позиції тих, хто вважає терор єдиною ефективною зброєю і таким чином створює благодатне підґрунтя для процвітання насильства, відсутності безпеки й екстремізму на всьому Близькому Сході. Оскільки люди помірних поглядів втрачають свої позиції, це призведе до довгострокового підриву процесу встановлення демократії в регіоні.
Як альтернативу логіці військової сили слід зробити сміливі й інноваційні дипломатичні кроки, спрямовані на встановлення миру. Таке траплялося й раніше. Війна в Перській затоці завершилася проведенням Мадридської мирної конференції 1991 року та подальшими угодами в 1993 році в Осло між ОВП (Організацією визволення Палестини) й Ізраїлем.
Ця криза теж може стати відправною точкою на шляху довготривалого політичного вирішення ситуації, що містить усі зацікавлені сторони Близького Сходу. Сьогоднішня непослідовна та непродумана стратегія не зможе розірвати замкненого кола насильства. Крім колективних дій, спрямованих на припинення війни в Лівані та Газі, такі основні гравці, як «квартет» (ООН, Сполучені Штати, Європейський Союз і Росія) повинні розробити комплексну стратегію з підтримки безпеки на Близькому Сході. Міжнародна спільнота повинна зажадати негайного початку переговорів із метою створення палестинської держави та підштовхнути Ізраїль і Сирію до організації прямих переговорів з укладення мирної угоди.
Якщо міжнародна спільнота бажає зберегти довіру до себе, вона змушена зробити кроки в забезпеченні колективної безпеки та провести «Мадридську мирну конференцію II». Це передбачає участь усіх сторін, у тому числі Сирії й Ірану, а також політичних і релігійних груп. Стратегія ізоляції призвела до створення небезпечного альянсу екстремістських сил, усунених від участі в політичних процесах і владних структурах. Якщо провідні гравці не візьмуть на себе обов’язку з урегулювання місцевої ситуації, ніколи не вдасться забезпечити тривале мирне існування.
Якщо ми розраховуємо покласти край жорстокому екстремізму, нам треба залучити до діалогу релігійні та войовничі групи й боротися з докорінними причинами нинішнього насильства. Войовничі групи ОВП й Ізраїлю, які активно діяли за часів створення ізраїльської держави, одразу відмовилися від насильницьких дій, щойно міжнародна спільнота почала зважати на їхню думку. Так само такі впливові групи, як партія ХАМАС, що є законним переможцем на виборах у Палестині, не можуть бути знищені ні за допомогою військової сили, хоч якою б значною вона була, ні за допомогою будь-яких постанов.
Зі свого боку радикальні угруповання повинні відмовитися від насильницьких дій і взяти за норму міжнародні принципи та закони. Вбивства інших людей не зможуть сприяти процвітанню народів регіону ні сьогодні, ні завтра. На сьогодні відсутні будь- які гарантії того, що політичне перемир’я з ХАМАС або «Хiзбаллою» спричинить їхню відмову від своїх радикальних переконань. Проте можна почати дипломатичний процес, учасники якого матимуть і права, і обов’язки. Ключем до підтримки мирного існування є розробка таких політичних механізмів, що надали б помірним і демократичним силам можливість брати участь у житті суспільства.
Тому ми повинні дотримуватися політичного підходу, що є альтернативою жорстокому екстремізму. Втілення палестинським президентом Махмудом Аббасом свого плану з об’єднання палестинських лідерів може привести до виникнення більш помірної позиції в ХАМАС і створити реальні перспективи для початку переговорів про створення двох держав. Якщо ця спроба виявиться успішною, міжнародна спільнота буде змушена негайно розпочати з Палестинською адміністрацією повноцінну співпрацю.
Ми віддаємо перевагу превентивній дипломатії, а не превентивним ударам. В основі цієї «стратегії включення», а не виключення, лежить політичний прагматизм і віра в те, що ця різанина може і повинна бути зупинена. Щоб врятувати невинних людей від смерті, світові лідери повинні діяти швидко та рішуче. Соціалістичний інтернаціонал збирається серйозно працювати разом iз своїми партнерами в регіоні, щоб мир на Близькому Сході став реальністю.
П’єро ФАССIНО — генеральний секретар Партії лівих демократів Італії, Йонас ГАР СТЕРЕ — міністр закордонних справ Норвегії, Георгій ПАПАНДРЕУ — президент «Соціалістичного інтернаціоналу» та Всегрецької соціалістичної партії (PASOK)
